18 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/12131/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чепурнова Д.В., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (суддя Савченко А.В.) в справі № 160/12131/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ГУ ПФУ в Запорізькій області), Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 02 листопада 2021 року № 046050010879 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1; зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати їй до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01 липня 2004 року по 01 липня 2004 року, з 01 грудня 2004 року по 24 березня 2005 року, з 25 березня 2010 року по 29 червня 2010 року у Відкритому акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за професією «машиніст конвеєра», а також до загального страхового стажу періоди роботи з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2004 року, з 02 березня 2004 року по 30 червня 2004 року, з 02 липня 2004 року по 30 листопада 2004 року у Відкритому акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за професією «машиніст конвеєра», призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до її заяви від 29 жовтня 2021 року і виплатити їй недоотриману пенсію, починаючи з 29 жовтня 2021 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02 листопада 2021 року № 046050010879.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01 липня 2004 року по 01 липня 2004 року, з 01 грудня 2004 року по 24 березня 2005 року, з 25 березня 2010 року по 29 червня 2010 року та до загального стажу періоди роботи з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2004 року, з 02 березня 2004 року по 30 червня 2004 року, з 02 липня 2004 року по 30 листопада 2004 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 29 жовтня 2021 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Запорізькій області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язки із призначення пенсії на ГУ ПФУ в Запорізькій області.
На думку апелянта, судом першої інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, оскільки при вирішенні питання про набуття позивачем права на пільгову пенсію застосуванню підлягали чинні на час її звернення до органу Пенсійного фонду положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону № 2148-VIII.
Станом на дату звернення за призначенням пенсії вік позивача - 47 років, тобто позивач на момент звернення за пенсією не досягла встановленого законодавством пенсійного віку (49 років 6 місяців), тому відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Спірні періоди роботи позивача під час звернення за призначенням пенсії не підтверджений результатами атестації робочих місць, ці періоди не покриваються 5-річною дією наказу про атестацію робочих місць, результати атестації робочих місць за умовами праці на ПАТ «ЦГЗК» затверджені наказами від 29 березня 1999 року № 302, від 25 березня 2005 року № 533, від 30 червня 2010 року № 1003, тому відсутні підстави для зарахування цих періодів до пільгового стажу за списком № 1.
Стосовно питання зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у ПАТ «ЦГЗК» вказує, що в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості щодо сплати страхувальником страхових внесків, тому відсутні підстави для зарахування цих періодів до страхового стажу.
Також вважає, що суд першої інстанції втрутився в дискрецію відповідача, зобов'язавши зарахувати певні періоди до страхового та пільгового стажу та призначити пенсію.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 жовтня 2021 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 02 листопада 2021 року №046050010879 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з тим, що вона не досягла необхідного пенсійного віку.
У вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік становить 49 років 6 місяців. Вік заявника 47 років. Необхідний страховий стаж, визначений п. 1 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (Список № 1) становить 19 років 6 місяців. Страховий стаж заявника становить 38 років 10 місяців 28 днів. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №1, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (Список №1) становить 7 років 6 місяців. Пільговий стаж особи становить 9 років 10 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до електронної пенсійної справи зараховано всі документи.
Згідно із відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач в оскаржувані періоди з 03 лютого 2000 року переведена машиністом конвеєра 3 розряду на ділянку випалювання обкотишів фабрики огрудкування у ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».
Відповідно до довідки ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» від 10 серпня 2021 року №327 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працювала повний робочий день на Криворізькому державному Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті (перетворений у Відкрите акціонерне товариство наказом ФДМ України № 89 від 26 грудня 1996 року, перейменований з 01 квітня 2011 року у Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі рішення загальних зборів акціонерів, протокол №1 від 25 березня 2011 року, перейменований з 05 травня 2016 року у Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі рішення загальних зборів акціонерів, протокол №1 від 27 квітня 2016 року) у виробництві: Рудопідготовка, збагачення, окускування, випалювання руд і нерудних копалин, що передбачено Списком № 1, розділ II, п. 1020100а-1753г затвердженого постановою КМУ № 773 від 15.11.1994 р., з 03.02.2000 р. по 15.01.2003 р. - машиністом-конвеєра дільниці випалювання обкотишів фабрики огрудкування у виробництві: Підготовка руд, збагачення, окускування, випалювання руд і нерудних копалин, що передбачено Списком №1, розділ II, п.2а-3в, затвердженого постановою КМУ №36 від 16.01.2003 р., з 16.01.2003 р. по 10.06.2011 р. - машиністом конвеєра дільниці випалювання обкотиші фабрики огрудкування. Повний робочий день була зайнята у технологічному процесі випалювання рудних копалин, ш містять у пилу 2% і більше кристалічного (вільного) двоокису кремнію. За період роботи з 03.02.2000 р. по 31.12.2003 р. стаж пільгової роботи за Списком складає 3 роки, 10 місяців, 27 днів. За даними обліку робочого часу стаж пільгової роботи за Списком № 1 становить : за 2004 р. - 12 місяців, за 2005 р. - 12 місяців, за 2006 р. - 12 місяців, за 2007 р. - 12 місяців, за 2008 р. 12 місяців, за 2009 р. - 12 місяців, за 2010 р. - 11 місяців, 28 днів, за 2011 р. - 5 місяців. Підстава: Особова картка, особові рахунки, атестація робочих місць з умов праці наказ №3 від 26.03.1999 р., лист № 003/07-1-13 від 19.01.2004 р. на продовження терміну дії наказу про атестацію робочих місць, наказ №553 від 25.03.2005 р., лист від 24.03.2010 р. №003/01-91 «Про продовження терміну дії раніше проведеної атестації робочих місць за умовами праці», наказ №1003 від 30.06.2010 р., технологічний процес роботи цеху, довідка цеху.
Згідно з витягом з наказу №302 від 26 березня 1999 року по комбінату «Про підтвердження результатів атестації робочих місць з умов праці на комбінаті», витягу з наказу №553 від 25 березня 2005 року по комбінату «Про підтвердження результатів атестації робочих місць з умов праці на комбінаті», витягу з наказу №1003 від 30 червня 2010 року по комбінату «Про підтвердження результатів атестації робочих місць з умов праці на комбінаті» за посадою «машиніст конвеєра», що підтверджує право на пенсію (ПКМУ №773 від 15.11.1994 р. по Списку №1, розділ II, п.1020100а-1753г, ПКМУ №36 від 16.01.2003 р. по Списку №1, розділ II, п.2а-3в.).
17 квітня 2023 року позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з моменту її звернення, тобто з 29 жовтня 2021 року, зарахувавши до її пільгового стажу за Списком № 1 всі періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки, в тому числі періоди роботи з 01 липня 2004 року по 24 березня 2005 року та з 25 березня 2010 року по 29 червня 2010 року.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом від 15 травня 2023 року повідомило, що згідно з наданими до заяви про призначення пенсії від 29 жовтня 2021 року документами її загальний страховий стаж складає 38 років 10 місяців 28 днів (зарахований по 30 червня 2021 року), з них пільговий стаж за Списком № 1 - 9 років 10 місяців 9 днів. Оскільки, на дату звернення вона не досягла 50-річного віку, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії (рішення про відмову № 046050010879 від 02 листопада 2021 року). Крім того, зазначили, що за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.01.2004 р. по 28.02.2004 р., з 02.03.2004 р. по 30.06.2004 р., з 02.07.2004 р. по 30.11.2004 р. сплата за неї страхових внесків по ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» відсутня. Пільговий стаж роботи за Списком № 1 підтверджено довідкою № 327 від 10.08.2021 р., яка видана ПАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат, за період роботи з 03.02.2000 р. по 10.06.2011 р. Результати атестації робочих місць за умовами праці на ПАТ Центральний гірничо-збагачувальний комбінат, затверджені наказами від 26.03.1999 р. №302, від 25.03.2005 р. № 553, від 30.06.2010 р. № 1003. Зарахувати до пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи з 01.07.2004 р. по 01.07.2004 р., з 01.12.2004 р. по 24.03.2005 р., з 25.03.2010 р. по 29.06.2010 р. немає підстав, оскільки це періоди роботи між закінченням терміну дії результатів атестації робочих місць.
Суд першої інстанції вважав, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, тому оскільки на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягла 47 річного віку та мала загальний страховий стаж - 38 років 10 місяців 28 днів, з них пільговий стаж - 09 років 10 місяць 10 днів, тому відмова в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.07.2004 р. по 01.07.2004 р., з 01.12.2004 р. по 24.03.2005 р., з 25.03.2010 р. по 29.06.2010 р. має бути зарахований до пільгового стажу за Списком №1, оскільки непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зарахування до загального страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 р. по 28.02.2004 р., з 02.03.2004 р. по 30.06.2004 р., з 02.07.2004 р. по 30.11.2004 р., адже наявність заборгованості роботодавця перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивачу до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працювала застрахована особа.
Враховуючи, що позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, (45 років) суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія має бути призначена саме з дати звернення з відповідною заявою, при цьому зазначивши, що оскарження не зарахування стажу понад необхідного для призначення пенсії не впливає на можливість задоволення позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію, оскільки в оскаржуваному рішенні встановлено наявність стажу, який є достатнім для призначення пенсії.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 29 жовтня 2021 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
В порядку екстериторіальності заява про призначення пенсії розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області, яким 02 листопада 2021 року ухвалено рішення про відмову у призначенні пенсії № 046050010879 з тих підстав, що ОСОБА_1 не досягла віку, з якого може бути призначений такий вид пенсії (а.с. 16).
В рішенні також вказано, що пенсійний вік становить 49 років 6 місяців, вік заявника - 47 років.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», (список № 1) - 19 років 6 місяців.
Страховий стаж заявника становить 38 років 10 місяців 28 днів.
Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 7 років 6 місяців.
Пільговий стаж особи становить 9 років 10 місяців 10 днів
Виходячи з розрахунку стажу форми РС-право (а.с. 20, 52) до страхового стажу не зараховано періоди з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2004 року, з 02 березня 2004 року по 30 червня 2004 року, з 02 липня 2004 року по 30 листопада 2004 року, до пільгового стажу за списком № 1 не зараховано періоди з 01 липня 2004 року по 01 липня 2004 року, з 01 грудня 2004 року по 24 березня 2005 року, з 25 березня 2010 року по 29 червня 2010 року.
Записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 12-13) підтверджено, що з 03 лютого 2000 року по 17 червня 2011 року позивач працювала машиністом конвеєра на ділянці випалювання обкотишів фабрики огрудкування ВАТ «ЦГЗК»
Відповідно до довідки ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» від 10 серпня 2021 року №327 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (а.с. 14) позивач працювала повний робочий день на Криворізькому державному Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті (перетворений у Відкрите акціонерне товариство наказом ФДМ України № 89 від 26 грудня 1996 року, перейменований з 01 квітня 2011 року у Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі рішення загальних зборів акціонерів, протокол №1 від 25 березня 2011 року, перейменований з 05 травня 2016 року у Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі рішення загальних зборів акціонерів, протокол №1 від 27 квітня 2016 року) у виробництві: Рудопідготовка, збагачення, окускування, випалювання руд і нерудних копалин, що передбачено Списком № 1, розділ II, п. 1020100а-1753г затвердженого постановою КМУ № 773 від 15.11.1994 р., з 03.02.2000 р. по 15.01.2003 р. - машиністом-конвеєра дільниці випалювання обкотишів фабрики огрудкування у виробництві: Підготовка руд, збагачення, окускування, випалювання руд і нерудних копалин, що передбачено Списком №1, розділ II, п.2а-3в, затвердженого постановою КМУ №36 від 16.01.2003 р., з 16.01.2003 р. по 10.06.2011 р. - машиністом конвеєра дільниці випалювання обкотиші фабрики огрудкування. Повний робочий день була зайнята у технологічному процесі випалювання рудних копалин, ш містять у пилу 2% і більше кристалічного (вільного) двоокису кремнію. За період роботи з 03.02.2000 р. по 31.12.2003 р. стаж пільгової роботи за Списком складає 3 роки, 10 місяців, 27 днів. За даними обліку робочого часу стаж пільгової роботи за Списком № 1 становить : за 2004 р. - 12 місяців, за 2005 р. - 12 місяців, за 2006 р. - 12 місяців, за 2007 р. - 12 місяців, за 2008 р. 12 місяців, за 2009 р. - 12 місяців, за 2010 р. - 11 місяців, 28 днів, за 2011 р. - 5 місяців. Підстава: Особова картка, особові рахунки, атестація робочих місць з умов праці наказ №3 від 26.03.1999 р., лист № 003/07-1-13 від 19.01.2004 р. на продовження терміну дії наказу про атестацію робочих місць, наказ №553 від 25.03.2005 р., лист від 24.03.2010 р. №003/01-91 «Про продовження терміну дії раніше проведеної атестації робочих місць за умовами праці», наказ №1003 від 30.06.2010 р., технологічний процес роботи цеху, довідка цеху.
Витягами з наказів про атестацію робочого місяця №302 від 26 березня 1999 року, №553 від 25 березня 2005 року, №1003 від 30 червня 2010 року підтверджено право на пільгову пенсію за списком №1 за посадою «машиніст конвеєра» (постанови Кабінету Міністрів №773 від 15 листопада 1994 року, розділ II, п.1020100а-1753г, №36 від 16 січня 2003 року розділ II, п.2а-3в) (а.с. 15).
На звернення позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 17 квітня 2023 року із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з моменту її звернення, тобто з 29 жовтня 2021 року, та зарахування до пільгового та страхового стажу спірних періодів листом від 15 травня 2023 року повідомлено про відсутність підстав для призначення цього виду пенсії через недосягнення нею пенсійного віку, а також про незарахування спірних періодів через те, що наявні періоди роботи між закінченням терміну дії результатів атестації робочих місць.
Спірним в цій справі є як питання права позивача на призначення пенсії із застосуванням пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, так й питання правомірності не зарахування певних періодів роботи до страхового та пільгового стажу, а також питання обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом першим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114 Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.».
Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 21 квітня 2021 року в справі № 360/3611/20 визначено ознаки типової справи:
а) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Справа, що зараз переглядається в апеляційному порядку, є типової у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України, відповідно до якої типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Згідно з частиною третьою статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, судами мають враховуватися приведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові, ухваленої в зразковій справі № 360/3611/20.
За таких умов суд вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 45 років та мала стаж роботи більше 15 років, пільговий стаж більше 7 років 6 місяців, є правильним висновок суду першої інстанції, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Стосовно відсутності відомостей про атестацію робочого місця суд звертає увагу на таке.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці та розробленими на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 01 серпня 1992 року Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383, (далі - Порядок № 383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
За правовою позицією, викладеної Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, будь-які причини, з яких атестація не була проведена, не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та відмову заявникові в наданні пенсії. Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2. але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочою місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.
Враховуючи приведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України, суд також погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність не зарахування до пільгового стажу за Списком № 1 наступних періодів роботи позивача у ПрАТ «ЦГЗК»: 01 липня 2004 року по 01 липня 2004 року, з 01 грудня 2004 року по 24 березня 2005 року, з 25 березня 2010 року по 29 червня 2010 року.
Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01 січня 2004 року по 28 лютого 2004 року, з 02 березня 2004 року по 30 червня 2004 року, з 02 липня 2004 року по 30 листопада 2004 року, у яких відсутні відомості про сплату страхових внесків, суд зазначає наступне.
Статтею 20 Закону № 1058-ІV встановлено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відтак, обов'язок зі сплати страхових внесків покладається на роботодавця (страхувальника), саме страхувальник несе відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже несплата роботодавцем (страхувальником) страхових внесків не може бути підставою для неврахування отриманого особою доходу (заробітної плати).
Відповідно, відсутність даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії у належному розмірі.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач як громадянин України за умови підтвердження страхового стажу та відомостей про отриманий дохід наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17 та від 27 лютого 2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Таким чином, суд погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність зарахування цих періодів до страхового стажу позивача.
Апелянт також не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача, зазначаючи про те, що зобов'язавши зарахувати спірні періоди до страхового та пільгового стажу, суд першої інстанції втрутився у дискрецію органу Пенсійного фонду.
У спростування доводів апелянта суд зазначає, що у контексті спірних правовідносини є правильним обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вказано вище, позивач на час звернення за призначенням пенсії досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 (45 років), має необхідний страховий та пільговий стаж для призначення цього виду пенсії, що не заперечує апелянт, тому наявні підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що незарахування певних періодів страхового та пільгового стажу понад необхідний для призначення цього виду пенсії не впливає на можливість задоволення позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію, оскільки в оскаржуваному рішенні встановлено наявність стажу, який є достатнім для призначення пенсії.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання призначити пенсію є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскарженого рішення, яке було предметом судового контролю у межах цієї справи.
Стосовно питання, яким саме територіальним органом Пенсійного фонду має бути призначена позивачу пенсія, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зобов'язано зарахувати спірні періоди до страхового та пільгового стажу позивача та призначити позивачу пенсію.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року в справі № 160/12131/23 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року в справі № 160/12131/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 18 липня 2024 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 18 липня 2024 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.Є. Чередниченко