17 липня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1487/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року (суддя 1-ї інстанції ОСОБА_1 ) в адміністративній справі №280/1487/24 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
15.02.2024 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій з урахуванням уточнень від 20.03.2024 просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за фактично невикористані дні щорічної основної відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2022 по 17.02.2022, виходячи з грошового забезпечення станом на день його переведення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за фактично невикористані дні щорічної основної відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.02.2023 по 10.08.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як батьку- одинаку, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки по сімейним обставинам за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за фактично невикористані дні щорічної основної відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2022 по 17.02.2022, виходячи з грошового забезпечення станом на день виходячи з грошового забезпечення станом на день його переведення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за фактично невикористані дні щорічної основної відпустки як учаснику бойових дій за період з 18.02.2023 по 10.08.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, як батьку-одинаку, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки по сімейним обставинам за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 10.08.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій, у період з 11.04.2022 по 17.02.2023 проходив службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. З 18.02.2023 по 10.08.2023 перебував на військовій службі по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №235 від 10.08.2023 солдата ОСОБА_2 (по мобілізації) за посадою старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 1-го зенітного ракетного відділення 1-го зенітного ракетного взводу 1-ої зенітної ракетної батареї зенітного ракетно- артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 Південного ОТО, звільненого відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2023 №54 о/с у запас Збройних сил України у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, виключено зі списків особового складу. Вказано, що при звільнені відповідачем не було проведено повний розрахунок та безпідставно не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної основної та додаткових відпусток. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період проходження військової служби за 2022 - 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за сімейними обставинами за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як батьку дитини який виховує її без матері за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби за 2022 - 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за сімейними обставинами за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, як батьку дитини який виховує її без матері за 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 10.08.2023.
У іншій частині позовних вимог відмовлено. Розподіл судових витрат у справі не здійснювався.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу, що позивач отримав статус учасника бойових дій 01.06.2023, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , яке міститься в матеріалах справи. З огляду на наведене, вважає, що оскільки позивач набув право користуватись пільгами та правами учасника бойових дій лише з 01.06.2023, позовні вимоги про нарахування грошової компенсації за фактично невикористані дні щорічної основної відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби у 2022 році є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав бездіяльність військової частини протиправною, оскільки позивач своїми діями (бездіяльністю), а саме ненаданням інформації та підтверджуючих документів про наявність його права на отримання відпустки за сімейними обставинами та відпустки, як батьку дитини який виховує її без матері створив обставини, за яких його права були порушені.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 11.04.2022 по 17.02.2023 проходив службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 01.06.2023 Головним управлінням Національної гвардії України.
З 18.02.2023 по 10.08.2023 перебував на військовій службі по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується копією довідки № НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29.09.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №235 від 10.08.2023 солдата ОСОБА_2 (по мобілізації) за посадою старшого кулеметника (бронеавтомобіля) 1-го зенітного ракетного відділення 1-го зенітного ракетного взводу 1-ої зенітної ракетної батареї зенітного ракетно- артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 Південного ОТО, звільненого відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2023 №54 о/с у запас Збройних сил України у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, виключено зі списків особового складу 10.08.2023.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 23.05.2023 у справі№ 180/1631/22 та копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 підтверджується, що ОСОБА_2 є одиноким батьком, який самостійно утримує та виховує дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На адвокатський запит, відповідачем надана відповідь від 05.09.2023 №3/29/12-6331 в якій зазначено, що солдат ОСОБА_2 не використав щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 10 календарних днів, за 2023 рік у кількості 18 календарних днів та додаткову відпустку відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», як одинокий батько, у кількості 10 календарних днів. Оскільки зазначена компенсація не була виплачена ОСОБА_2 при виключенні зі списків особового складу військової частини, будуть внесені зміни до наказу командира військової частин НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 10.08.2023 №235 в частині виплати зазначеної компенсації. Відпустка за сімейними обставинами солдату ОСОБА_2 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України не надавалася, додаткова винагорода на оздоровлення була виплачена у розмірі 26867,25 грн.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку.
За змістом частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визнанням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки особі.
Такий правовий висновок викладено в рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін, який був врахований судом першої інстанції під час розгляду даної справи.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2022 року по 2023 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та з метою захисту порушених прав позивача, зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію за визначений період.
При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє твердження скаржника на підтвердження доводів апеляційної скарги, що позивач набув право на вищевказану додаткову лише з 01.06.2023 (дня отримання посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 ), оскільки у межах правовідносин, що склались, таке посвідчення слід розцінювати як підтвердження статусу учасника бойових дій, що набутий ОСОБА_2 під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у період з 05.08.2022 по 09.09.2022. З огляду на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, позивач мав право на реалізацію наданої законом соціальної гарантії у вигляді грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 рік.
Подібний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі 160/11532/19, який відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення спору.
Щодо не нарахування та не виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за сімейними обставинами за 2023 рік та додаткової соціальної відпустки, як батьку дитини який виховує її без матері за 2023 рік, колегія суддів зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, приписами пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до статті 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач є одиноким батьком, який самостійно утримує та виховує дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним відпустку за сімейними обставинами та соціальну відпустку, як батьку дитини який виховує її без матері.
Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виплати позивачу вищевказаної компенсації, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявну протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу при звільненні таких компенсацій.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника стосовно того, що ненаданням інформації та підтверджуючих документів про наявність права на отримання вищевказаних видів відпусток, позивач сам створив обставини, за яких його права були порушені, оскільки приписами ч. 2 ст. 77 КАС України прямо встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Також колегія суддів наголошує, що такі доводи скаржника в апеляційній скарзі у тому числі зводяться до перекладання на позивача тягаря з надання належно оформлених документів, передача та збір яких по суті покладається на військові частини при переведенні військовослужбовця з однієї військової частини до іншої.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки та мотиви суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права та сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, а тому, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення - відсутні.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в частині задоволених позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року в адміністративній справі №280/1487/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник