18 липня 2024 р. Справа № 520/3379/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 08.04.24 року по справі № 520/3379/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головне управління ДПС у Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.03.2023 №0024068-2405-2030 прийняте ГУ ДПС у Харківській області стосовно ОСОБА_1 в частині податкового зобов'язання у розмірі 11583,60 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн. та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте ГУ ДПС у Харківській області стосовно ОСОБА_1 в частині податкового зобов'язання у розмірі 11583,60 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 520/3379/24 позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення - рішення від 03.03.2023 №0024068-2405-2030, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області стосовно ОСОБА_1 в частині податкового зобов'язання у розмірі 11583,60 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. 00 коп.
Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 520/3379/24 скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що згідно з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебуває: нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 394,0 кв.м. ГУ ДПС зазначає, що податковим періодом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є 2021 рік. Податок нарахований відповідно до рішення ХLIIІ сесії Вільшанскої селищної ради VII скликання від 18.12.2019 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно та встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 2020 року на території Вільшанскої селищної ради», застосована ставка податку 0,5 відсотків від мінімальної заробітної плати.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи податкового органу, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 03.03.2023 року (дата винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової нерухомості, а саме не визначено підтип нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності, тобто платником не проведено процедуру внесення змін до реєстраційних даних відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127. Наданий до позовної заяви позивачем технічний паспорт від 16.08.2010 встановлює тип нежитлової будівлі «автогараж», що ще раз підтверджує відсутність будь-якої сільськогосподарської діяльності позивача. Також, позивачем надано новий технічний паспорт, але датою виготовлення паспорту є 20.10.2023. Отже, податковому органу на момент винесення податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 ніяким чином не могло бути відомо про зміну підтипу нежитлової будівлі.
Також, відповідач звертає увагу суду на правову позицію Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №520/342/21, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Відтак, позивача не було позбавлено можливості надати до податкового органу уточнюючі документи щодо характеристик оподаткованих будівель для правильного розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом застосування правильних коефіцієнтів для обчислення такого податку. Проте, ОСОБА_1 не вчинялися дії щодо звірки даних для обчислення податку відповідно до податкового законодавства. Отже, контролюючим органом правильно нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Крім того, відповідач не погоджується з висновком суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн, зазначає, що витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 10.06.2021 у справі № 820/479/18.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги. Просить суд апеляційної інстанції залишити без задоволення апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від у справі 520/3379/24 залишити без змін. Також позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивачем за договором купівлі-продажу від 09.02.2018 р. було придбано у власність нежитлову будівлю (кормоцех) літ «А-1» загальною площею 394 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
09.02.2018 р. до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено запис про існування у заявника речового права власності на згадане майно.
За змістом Технічного паспорту на нежитлову будівлю у розділі експлікація приміщень визначено призначення нежитлової будівлі літ. “А-1” як нежитлова будівля (кормоцех).
Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6322056200:02:000:0292 з цільовим призначенням ОСГ (для ведення особистого селянського господарства).
03.03.2023 Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення - рішення № 0024068-2405-2030, яким позивачу як власнику нежитлової будівлі (об'єкт оподаткування) визначено суму податкового зобов'язання податку на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної ділянки за 2021 рік у розмірі 11820 грн.
Відповідно до додатку №2 до рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019 р. ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за будівлі для тваринництва складає 0,01 % мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. для фізичних осіб.
Не погодившись з податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оспорюваного податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що при його прийнятті відповідачем не враховано рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019, яким встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за будівлі для тваринництва у розмірі 0,01 % мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. для фізичних осіб, а тому нарахування суми податкового зобов'язання не є правомірним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
У відповідності до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
У відповідності до п.п. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Приписами пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
У відповідності до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з пп. 266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
З матеріалів справи встановлено, що контролюючим органом на підставі інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно було проведено нарахування податку на нерухоме майно ОСОБА_1 за 2021 рік за належний їй на праві власності об'єкт нерухомого майна, зокрема, за нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 394 кв. м.
При визначенні розміру податку контролюючий орган керувався рішенням Вільшанської селищної ради від 18.12.2019.
Згідно з Додатком № 2 до рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019 (а.с. 47-52) ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 1 кв. метр встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, за 1 кв. м. бази оподаткування.
Колегією суддів встановлено, що за змістом Додатку № 2 до рішення Вільшанської селищної ради від 18.12.2019 встановлено наступні ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості для фізичних осіб:
- будівлі нежитлові: готелі, ресторани та подібні будівлі, будівлі готельні, будівлі офісні - 0,5 %;
- будівлі торговельні, будівлі транспорту та засобів зв'язку: вокзали, аеровокзали, будівлі засобів зв'язку та пов'язані з ними будівлі, будівлі для публічних виступів - 0,2%;
- гаражі, будівлі промислові та склади, резервуари, силоси та склади, зали спортивні, будівлі для культової та релігійної діяльності, будівлі лазень та пралень - 0,1%;
- будівлі нежитлові інші, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, в тому числі будівлі для тваринництва - 0,01%.
З наведеного слідує, що ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно з абзацом 7 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено та введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.
Класифікатор забезпечує уніфікацію об'єктів нерухомості за функціональним призначенням та містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.
Визначення належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з врахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об'єкта нерухомості, згідно з Класифікатором.
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з якими:
- споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт;
- будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів;
- інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі нежитлові інші (127) включають в себе зокрема будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства 1271, до яких, в тому числі віднесено клас 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення та інші.
Колегія суддів зазначає, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.
Позивач стверджує, що належна їй на праві власності нежитлова нерухомість відноситься до будівель нежитлових інших (1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення), ставка податку у розумінні рішення Вільшанської селищної ради № 18.12.2019 за які встановлена на рівні 0,01%.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (а.с. 22) відомості щодо цільового призначення нежитлових будівель відсутні, у графі «Тип об'єкта» зазначено будівля, нежитлова будівля (кормоцех) літ. «А-1», об'єкт житлової нерухомості, ні.
При цьому, позивачем на підтвердження відповідності спірної нерухомості класу 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення додано до матеріалів справи технічний паспорт на спірну нерухомість, при дослідженні якого можливо класифікувати функціональне призначення нерухомого об'єкту, щодо якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до експлікації до технічного паспорту на виробничий будинок - нежитлова будівля (кормоцех) літ. А-1 № 10 розташованого за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 23-28) загальною площею 394 кв.м., останній складається із основних та підсобних приміщень.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний об'єкт нерухомості за своїми технічними характеристиками відповідно до ДК 018-2000 відноситься до класу 1271 будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, підклас 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші.
При цьому, відповідач заперечував проти врахування наявного в матеріалах справи технічного паспорту з реєстраційним номером ТІ01:8615-8970-1492-8853 (інвентаризаційна справа № 3429), виготовленого станом на 20.10.2023, та зазначав про його неналежність, як доказу на підтвердження визначення функціонального призначення спірної будівлі, через те, що останній було складено вже після винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
Податковим органом зазначено, що ним застосовано ставку податку для категорії “нежитлова будівля” на підставі рішення Вільшанскої селищної ради від 18.12.2019 «Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно та встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 2020 року на території Вільшанскої селищної ради». Разом з цим, відповідачем застосовано такий розмір ставки податку (0,5 %), який, згідно змісту вказаного рішення селищної ради, застосовується до нежитлових будівель, які за класифікацією будівель та споруд, віднесені до категорії “Готелі, ресторани та подібні будівлі”, “Будівлі офісні”.
При цьому, відповідачем не надано жодного доказу віднесення належного позивачу нежитлового приміщення до будь-якої з вказаних вище категорій будівель (готельних, ресторанних, офісних) та ніяким чином не обґрунтовано застосування ним саме такої ставки податку у розмірі 0,5 % до вказаної будівлі.
Разом з цим, з наявного в матеріалах справи технічного паспорту від 16.08.2010, де замовником слугував попередній власник нежитлової будівлі ОСОБА_2 , встановлено, що тип нежитлової будівлі визначено як автогараж. Тобто навіть за старим Технічним паспортом від 16.08.2010 тип належної позивачу будівлі неможливо віднести до тих класифікацій будівель та споруд, які встановлюють розмір ставки податку 0,5 % (класів як 1211 “Будівлі готельні”, класу 1212 “Інші будівлі для тимчасового проживання”, класу 1220 “Будівлі офісні”).
До того ж, нежитлова будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 6322056200:02:000:0292 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, а імперативні вимоги статті 33 ЗК України передбачають використання як ділянки особистого селянського господарства, так і відповідно нежитлових будівель розташованих на ній, виключно для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Крім того, позивачем на підтвердження того факту, що спірне нежитлове приміщення не відноситься до будівель готельних та офісних, по яких ставка складає 0,5 %, надано до матеріалів справи експертний висновок АС8 № 2402903, зі змісту якого колегією суддів встановлено, що ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» підтверджено призначення (використання) об'єкта нерухомого майна фізичною особою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 - нежитлова будівля (ферма) - код ДКБС 1271.9, функціональне призначення - будівля для годування тварин (а.с. 39-42).
За викладених обставин, враховуючи встановлені під час розгляду справи технічні характеристики спірної нерухомості, колегія суддів вважає, що при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган мав застосовувати ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 0,01 %, встановленому рішенням Вільшанської селищної ради № 18.12.2019 для «будівель нежитлових інших» - будівлі для тваринництва - 0,01%.
Колегія суддів зазначає, що податковий орган застосовуючи ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності ОСОБА_3 у розмірі 0,5%, виходив з того, що у Державному реєстрі речових прав відсутня інформація про технічні характеристики нежитлової будівлі, а саме не визначено підтип нерухомого майна. Разом з цим, колегія суддів наголошує, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, відповідачем не спростовано можливість встановлення приналежності будівлі до того чи іншого класу на підставі Технічного паспорту від 17.08.2010.
До того ж, невідображення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо цільового призначення належної позивачу нежитлової будівлі, не наділяють його правом на власний розсуд, без законного на те обґрунтування визначати будь-яку ставку податку.
Отже, Головне управління ДПС в Харківській області необґрунтовано кваліфіковано нежитлову власність позивача в якості об'єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 0,5% як для офісних будівель, у той час як до вказаних будівель повинна застосовуватися ставка податку у 2021 році як для «інших будівель» 0,01%.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2023 у справі №520/342/21 у контексті того, що позивачем не вчинено жодних дій для проведення звірки даних, колегія суддів не приймає та зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов'язковим порядком досудового врегулювання спору та не спростовує висновок суду про протиправність спірного рішення.
Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи документів, які б підтверджували обґрунтованість винесення оскаржуваного рішення, зокрема із зазначенням відомостей щодо цільового призначення нежитлової будівлі, як офісної будівлі. Крім того, за відсутності такої інформації, контролюючий орган мав вжити заходів, спрямованих на з'ясування типу (цільового призначення) вказаної будівлі для визначення розміру ставки податку, а не на власний розсуд, без законного на те обґрунтування довільно визначати ставку податку.
Будь-яких інших доказів на підтвердження наявності підстав для застосування при визначенні ставки податку до об'єкту нерухомого майна (належного позивачу нежитлового приміщення) у розмірі 0,5 % контролюючим органом ані до суду першої ані апеляційної інстанції не надано.
В силу ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийняті оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення - рішення від 03.03.2023 №0024068-2405-2030.
Щодо обґрунтованості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано копії договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2024, додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльністю серії ДН №5289, ордер серія АХ № 1170515, акт наданих послуг (правової допомоги) № 0024068 від 06.02.2024 на фіксовану суму гонорару у розмірі - 5000 грн, детальний опис наданих послуг (правової допомоги) від 06.02.2024.
Колегія суддів встановила, що між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатських бюро «Валентина Шафоростова» (бюро) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2024 (а.с. 53), за змістом п. 1.1 якого клієнт дає доручення, а бюро зобов'язується за дорученням клієнта надавати йому правову допомогу у формі представництва інтересів, захисту та інших видів правової допомоги при розгляді судами загальних юрисдикцій всіх інстанцій справ за участі клієнта.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 вказаного договору, за виконання бюро доручення сплачується гонорар у розмірі та строки визначені Додатковою угодою до цього Договору. Сторони мають право скласти Акт наданих послуг (правової допомоги) із зазначенням детального опису наданих послуг (надання правової допомоги).
За змістом додаткової угоди від 29.01.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2024 (а.с. 54) клієнт надав, а бюро прийняло до виконання доручення Клієнта про правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030, у тому числі зібрати докази та подати адвокатські запити.
Відповідно до п. 1.3 вказаної додаткової угоди, сторони погодили, що усього розмір фіксованого гонорару та витрат бюро, у тому числі, але не виключно податкові витрати, поштові витрати, банківські витрати за виконання доручення визначеного у п. 1.1 додаткової угоди складає 5000,00 грн, який підлягає сплаті протягом 1 (одного) місяця з дня набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030.
Згідно із актом наданих послуг (правової допомоги) № 0024068 від 06.02.2024 9 (а.с. 55) клієнт прийняв, а бюро належним чином надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030, у тому числі зібрано докази та подано адвокатські запити.
Детальним описом наданих послуг (правової допомоги) в порядку вимог частини 4 статті 134 КАС України від 06.02.2024 визначено, що станом на 06.02.2024 бюро надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Харківського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030, у тому числі зібрано докази та подано адвокатські запити (а.с. 56).
Таким чином, з наведеного слідує, що позивач надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов правильного висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційна у розмірі 3000 грн.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо необхідності стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 520/3379/24 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Стосовно заяви про вирішення питання щодо розподілу витрат, понесених позивачем під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Колегія суддів встановила, що 14.05.2024 р. між позивачем та Адвокатським бюро «Валентина Шафоростова» укладено Додаткову угоду до договору про надання правової (правничої) допомоги №0024068, якою узгоджено доручення про правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу у справі № 520/3379/24 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030. Сторони погодили, що фіксований гонорар та витрати Бюро за надані послуги (правову допомогу) складає 7000 грн., який підлягає сплаті протягом 1 місяця з дня набрання законної сили рішенням суду про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030 (а.с. 149).
14.05.2024 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським бюро «Валентина Шафоростова» складено акт наданих послуг (правової допомоги) №0024068. Згідно акту наданих послуг (правової допомоги) № 0024068 від 14.05.2024 визначено, що Бюро надало на виконання доручення Клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Другого апеляційного адміністративного суду відзиву на апеляційну скаргу у справі № 520/3379/24 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030. Згідно детального опису наданих послуг (правової допомоги) від 14.05.2024 в порядку вимог частини 4 статті 134 КАС України визначено, що станом на 14.05.2024 бюро надало на виконання доручення клієнта правову допомогу у вигляді підготовки та подачі до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу у справі № 520/3379/24 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2023 № 0024068-2405-2030 (а.с. 150-151).
Колегія суддів встановила, що представником позивача ОСОБА_4 був складений та поданий відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі № 520/3379/24. Зазначене свідчить про проведену адвокатом роботу в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: “…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 року по справі №2040/6747/18 надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.
В будь-якому випадку надання правової допомоги з приводу вирішення певної (усієї) сукупності питань в апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи і нормативно-правової бази.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2023 року у справі №640/2756/19.
Колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій (адвокат Шафоростов В.О.), що брав участь у даній справі як представник позивача в судах першої та апеляційної інстанцій) свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.11.2020 року у справі № 520/7431/19.
Колегія суддів вважає, що заявлений у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача розмір відшкодування витрат позивача на правову допомогу в суді апеляційної інстанцій у розмірі 7000 грн. є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення заявленого представником позивачем клопотання, та розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 1500 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 по справі № 520/3379/24 залишити без змін.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу при апеляційному розгляді справи у розмірі 1500 (одної тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко