18 липня 2024 року справа №200/1883/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 р. у справі №200/1883/24 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання неправомірним дій чи бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року на рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що відповідно до ст. 122 КАС України позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду. Також зазначає, що перелік підстав для припинення страхових виплат, визначений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не є вичерпним. Підпункт 6 ч. 1 ст. 46 Закону допускає припинення страхових виплат в інших випадках, передбачених законодавством.
В оспорюваний період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року потерпілий перебував на обліку як внутрішньо переміщена у робочих органах управління виконавчої дирекції ФСС України в Запорізькій області. Отже, в даному випадку органом, що прийняв рішення про припинення (затримання) щомісячних страхових виплати є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щомісячну страхову виплату ОСОБА_1 з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року не припиняв. Таким чином, протиправні дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо не нарахування і не виплати страхових виплат позивачу відсутні.
Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Макіївка Донецької області до м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується довідкою від 10 квітня 2018 року №0000509968 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА №243334 від 16 квітня 2014 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності з 16 квітня 2014 року, безстроково.
Отже, позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
21 березня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом вих.№0500-0202-8/27551 надало відповідь на адвокатський запит в інтересах позивача, який зареєстровано 15 березня 2024 року за вх.№4252/8, в якій зазначило що згідно з інформацією АС «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Макіївському міському відділенні у Гірницькому районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
З жовтня 2014 року за продовженням щомісячних страхових виплат як внутрішньо переміщена особа заявник звернувся до робочих органів управління виконавчої дирекції ФСС України в Запорізькій області.
В період з 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2022 року потерпілий перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував щомісячні виплати в Маріупольському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області. Відповідно до передавального акта б/н від 19 квітня 2023 року, укладеного між управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області заборгованості зі страхових виплат перед ОСОБА_1 станом на 01 січня 2023 року немає.
З 01 січня 2023 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує належні йому щомісячні страхові виплати.
Згідно з наданою відповідачем-1 довідкою про розмір нарахованих та виплачених сум страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року щомісячні страхові виплати за зазначений період ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувались.
Доказів нарахування та виплати спірних страхових виплат за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року відповідачами суду не надано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, від 05 листопада 2014 року № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року №20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.
Інших строків Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд зауважує, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стосовно твердження апелянта, що протиправні дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо не нарахування і не виплати страхових виплат позивачу відсутні, слід зазначити наступне.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 01.10.2014 року № 531 установлено, що особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями чи фізичними особами або були добровільно застраховані та переселилися з тимчасово окупованої території, району проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації (далі - застраховані особи), мають право на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, а до завершення заходів, пов'язаних з утворенням зазначеного Фонду та його робочих органів, - робочими органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - фонди) відповідно до пункту 6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону за фактичним місцем проживання у порядку, встановленому правліннями фондів.
Як вже встановлено судом вище, відповідно до довідки від 10 квітня 2018 року №0000509968 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Макіївка Донецької області до м.Маріуполь Донецької області, та з 01 вересня 2020 року перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, як отримувач щомісячних страхових виплат, що не є спірним питанням у справі.
Разом із цим, суд зазначає, що 01 січня 2023 року набрали чинності зміни до Закону №1105-XIV.
За статтею 4 Закону №1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Таким чином, з 01 січня 2023 року відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області.
При цьому, Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є правонаступником всіх прав та обов'язків Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, та є належним відповідачем у цій справі.
Як встановлено судом, відповідачем-1 не виплачено суми страхових виплат позивачу за спірний період у зв'язку з тим, що нарахування страхових виплат за цей період не проводилось, та відповідно до передавального акта б/н від 19 квітня 2023 року, укладеного між управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, заборгованості зі страхових виплат щодо позивача станом на 01 січня 2023 року немає.
Отже, відповідач-1, не виплативши щомісячні страхові виплати позивачу за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року за відсутності передбачених законами України підстав порушив право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо строку звернення суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Однак, частиною 7статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про виплату щомісячних страхових виплат, при цьому, під час розгляду справи встановлено, що ці суми не отримані з вини управління та піддані формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції України, згідно ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» виплата щомісячних страхових виплат позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2020 року на рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України».
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 р. у справі №200/1883/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 р. у справі №200/1883/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 18 липня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв