18 липня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/964/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України у розмірі середнього заробітку за шість місяців, що становить суму 352812,44 грн., у зв'язку з невиплатою з його вини, належних від нього мені, як звільненому ним працівнику, всіх сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме у день мого звільнення зі служби в поліції 06 січня 2023 року;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України у розмірі середнього заробітку за шість місяців, що становить суму 352812,44 гривень, у зв'язку з невиплатою з його вини, належних від нього мені, як звільненому ним працівнику, всіх сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме у день мого звільнення зі служби в поліції 06 січня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати:
- у складі щомісячного грошового забезпечення - надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% за період з 23.11.2015 до 06.01.2023 на суму 43584,71 грн., починаючи з 23.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- у складі щомісячного грошового забезпечення - доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 до 06.01.2023 на суму 3224,43 грн., починаючи з 07.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- у складі щомісячного грошового забезпечення - премії за період з 07.11.2015 до 06.01.2023 на суму 18570,35 грн., починаючи з 07.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- одноразової грошової допомоги при звільненні на суму 6165,45 грн., починаючи з 06.01.2023 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на суму 121742,83 грн., починаючи з 06.01.2023 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати:
- у складі щомісячного грошового забезпечення - надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% за період з 23.11.2015 до 06.01.2023 на суму 43584,71 грн., починаючи з 23.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- у складі щомісячного грошового забезпечення - доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 до 06.01.2023 на суму 3224,43 грн., починаючи з 07.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- у складі щомісячного грошового забезпечення - премії за період з 07.11.2015 до 06.01.2023 на суму 18570,35 грн., починаючи з 07.11.2015 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- одноразової грошової допомоги при звільненні на суму 6165,45 грн., починаючи з 06.01.2023 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на суму 121742,83 грн., починаючи з 06.01.2023 по день фактичної виплати - 09.02.2024;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 06.01.2023 по 09.02.2024 в межах шести місяців у сумі 352812,44 грн., а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 06.01.2023 по 09.02.2024 відповідно до закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”. Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Зазначило, що втратою частини доходів вважається сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, що не відповідає обставинам цього спору, оскільки позивачеві за період служби в поліції були виплачені всі нараховані йому суми, інше ним не доведено.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області.
Наказом ГУНП в Чернівецькій області від 05.01.2023 №11о/с “По особовому складу” полковника ОСОБА_1 звільнено зі служби з 06.01.2023 за пунктом 7 частини 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України “Про Національну поліцію”.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті 15% надбавки за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 7 розділу П Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, за весь період проходження служби в Національній поліції України з 23.11.2015 до 06.01.2023 та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 15% надбавки за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, за весь період проходження служби в Національній поліції України з 23.11.2015 до 06.01.2023.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 премії у повному обсязі за весь період служби в Національній поліції України з 07.11.2015 до 06.01.2023 премій, згідно підпункту 2 пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 12 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, які щомісячно нараховувались та виплачувались у складі грошового забезпечення, з урахуванням належних до виплати надбавок за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015№988 “Про грошове забезпечення поліцейських з Національної поліції” та у відповідності до пункту 7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області перерахувати та виплати ОСОБА_1 в повному обсязі премії за весь період служби в Національній поліції України з 07.11.2015 до 06.01.2023 згідно підпункту 2 пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 12 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, які щомісячно нараховувались та виплачувались у складі грошового забезпечення, з урахуванням належних до виплати надбавок за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних основних та додаткових оплачуваних відпусток, у зв'язку з звільненням 06.01.2023 з Національної поліції України, за весь період проходження служби в Національній поліції України, а саме з 07.11.2015 до 06.01.2023 та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних основних та додаткових оплачуваних відпусток, у зв'язку з звільненням 06.01.2023 з Національної поліції України, за весь період проходження служби в Національній поліції України, а саме з 07.11.2015 до 06.01.2023, з урахуванням надбавки 15% за роботу в умовах режимних обмежень і перерахованих премій.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті доплат за службу в нічний час за весь період служби в Національній поліції України з 07.11.2015 до 06.01.2023, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 11 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі Порядку), затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260 та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за весь період служби в Національній поліції України з 07.11.2015 до 06.01.2023, згідно підпункту 3 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 11 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі Порядку), затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 в повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у відповідності до пунктів 2, 6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, з урахуванням належних до виплати надбавок за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, а також з урахуванням належних до виплати повних сум премій згідно підпункту 2 пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 12 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, які є складовими грошового забезпечення та зобов'язано Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену статтею 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” у відповідності до пунктів 2, 6 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, з урахуванням належних до виплати надбавок за службу в умовах режимних обмежень згідно підпункту 2 пункту 5 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до п.7 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, а також з урахуванням належних до виплати повних сум премій згідно підпункту 2 пункту 4 постанови КМУ від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та у відповідності до пункту 12 розділу II Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України від 06.04.2016 №260, які є складовими щомісячного грошового забезпечення.
Згідно ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а, відповідач 09.02.2024 здійснив нарахування та виплату позивачу 193287,77 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.02.2024 №354, від 07.02.2024 №356.
14.12.2023 позивач звернувся до ГУНП з заявою, у якій, просив виконати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 у справі №600/5092/23-а і у відповідності до ст.117 КЗпП України виплатити середній заробіток за 6 місяців так як у порушення вимог ст.116 КЗпП України йому не були виплачені в день звільнення всі належні суми, що підтверджується вказаним рішенням суду.
На заяву позивача від 14.12.2023 відповідача надав відповідь листом від 12.01.2024 №Г-72/123/05/26-2024, згідно якого позивача проінформовано про нараховані суми на виконання рішення суду і відмовлено у виплаті середнього заробітку за 6 місяців згідно ст.117 КЗпП України, мотивуючи тим, що на це немає правових підстав.
06.02.2024 позивача звернувся до відповідача з скаргою на неправомірні дії співробітників ГУНП щодо невиплати нарахованих належних йому при звільненні сум на виконання рішення суду та щодо відмови у задоволенні його законних вимог, до яких, поряд з іншим, входить відмова у нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за 6 місяців згідно ст.117 КЗпП України у зв'язку з порушенням передбачених ст.116 КЗпП України строків виплати всіх належних йому сум при звільненні.
На вказану скаргу відповідач листом від 19.02.2024 №Г-10/123/05/26-2024 проінформував позивача про здійснення виплат на виконання рішення суду та відмовлено у виплаті середнього заробітку за 6 місяців згідно ст.117 КЗпП України, мотивуючи тим, що на це немає правових підстав.
Вказані обставини слугували підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 06.01.2023 по 09.02.2024 в межах шести місяців у сумі 352812,44 грн, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У відповідності до присів ст.ст. 59, 60 закону України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами та доповненнями) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції.
Згідно положень ч. 10 ст. 62 закону України “Про Національну поліцію”, поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства.
Приписами ст. 94 закону України “Про Національну поліцію” визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Поряд з цим порядок, умови, складові та розмір виплати грошового забезпечення поліцейських визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 квітня 2016 року № 260.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів, право на яке особа набула під час проходження служби, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Отже, у спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового законодавства.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Отже, здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід виходити з встановленого статтею 117 КЗпП України (редакції з 19.07.2022) обмеження часу затримки шістьма місяцями.
Судом встановлено, що наказом ГУНП в Чернівецькій області від 05.01.2023 №11о/с “По особовому складу” полковника ОСОБА_1 звільнено зі служби з 06.01.2023 за пунктом 7 частини 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України “Про Національну поліцію”.
Проте, фактичний розрахунок, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а, відповідач 09.02.2024 здійснив нарахування та виплату позивачу 193287,77 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.02.2024 №354, від 07.02.2024 №356.
В постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що поряд з критеріями зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, звертається також увага на розмір відшкодування, визначити який має орган, який виносить рішення по суті спору (згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України).
Отже, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні і “заборговану” суму та власне період затримки. Передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2023 № 260/2583/21, від 13.06.2023 у справі № 560/11111/22, що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
В постанові від 13.06.2023 у справі № 560/11111/22 Верховний Суд відмітив, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
У відповідності до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Обрахована позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2023 по 09.02.2024, в межах шести місяців склала 352812,44 грн.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що розмір суми відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Зважаючи, що сума невиплаченого позивачу при звільненні грошове забезпечення склала 193287,77 грн. та яка виплачена відповідачем із затримкою, тобто є меншою 352812,44 грн., з урахуванням принципу пропорційності відносно несвоєчасно виплачених позивачу при звільненні сум грошового забезпечення, суд дійшов висновку задовольнити вимоги в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 193287,77 грн., тобто ту суму, яку відповідачем виплачено позивачу на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а.
Отже, в цій частині позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).
Також, ст. 1 Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”).
Крім того, ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, із вищенаведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 14.05.2019 у справі № 487/6312/16-а, які відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для врахування судом при вирішенні даної справи.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 29.09.2022 року у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
У цій же постанові Верховний Суд вказував, що законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні по справі “Стреч проти Сполученого Королівства” (“Stretch - United Kingdom” № 44277/98), в якому Суд, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності.
Крім того, у справі “Фон Мальтцан та інші проти Німеччини” (“Von Maltzan and Others v. Germany” № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) Європейський суд з прав людини надав тлумачення поняттю “майно” саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого таке поняття охоплює як “наявне майно”, так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого “права власності”. При цьому, Суд зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися “активом”: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є “активом”, на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Суд зазначає, що первинною умовою нарахування компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати є наявність вини відповідача.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Чернівецькій області.
Наказом ГУНП в Чернівецькій області від 05.01.2023 №11о/с “По особовому складу” полковника ОСОБА_1 звільнено зі служби з 06.01.2023 за пунктом 7 частини 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України “Про Національну поліцію”.
На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а, відповідач 09.02.2024 здійснив нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за відповідний період в загальному розмірі 193287,77 грн., що підтверджується платіжними інструкціями від 07.02.2024 №354, від 07.02.2024 №356.
Отже, з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність щодо ненарахування позивачу компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення.
Оскільки під час розгляду справи відповідачем не надано доказів нарахування та виплати на користь позивача відповідної компенсації у зв'язку з виплатою 09.02.2024 грошового забезпечення на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а, тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченої 09.02.2024 на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а.
Таким чином, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення моральної шкоди.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в сумі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Частинами 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 20000,00 грн та не підтверджено її документально.
Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена з передбачених ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема, не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме неправомірними діями та рішеннями відповідача.
За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні, тому в цій частині позовних вимог відмовляє.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8 ст. 139 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3951,47 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі по 1975,74 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а.
3. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з з 06.01.2023 по 09.02.2024, в межах шести місяців у розмірі 193287,77 грн.
4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21 лютого 2001 року № 159, у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.09.2023 по справі №600/5092/23-а.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 1975,74 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області (вул. Головна, 24, м. Чернівці, 58008, Код ЄДРПОУ 40109079)
Суддя І.В. Маренич