Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 липня 2024 р. №520/9957/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд визнати рішення командира військової частини НОМЕР_1 НГУ № 40/05/10/1-2000 від 29.02.2024 щодо відмови в задоволенні рапорту на звільнення на підставі п.п. “в” п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу” протиправним, скасувати рішення командира військової частини про відмову в звільненні з військової служби на вищезазначених підставах і зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 НГУ повторно розглянути рапорт та прийняти рішення щодо звільнення ОСОБА_1 , солдата військової частини НОМЕР_1 НГУ з військової служби на підставі п.п. “в” п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу”.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 залучено до участі в адміністративній справі співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2 .
Копія ухвали по справі була надіслана сторонам та отримана ними, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, подав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вважає, що позовні вимоги позивача заявлені неналежному відповідачу, є незаконними, тобто такими, що прямо суперечать п. 14 Статуту внутрішньої служби та не підлягають задоволенню в повному обсязі. Також, зазначив, що позивач з 16.10.2023 року був виключений зі списків особового складу відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, та з 18.10.2023 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , подав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, зазначив, що військовослужбовець ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_2 відбуває покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, що є окремим видом покарання передбаченим ст.51 КК України, а також залишається у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , що не є підставою для звільнення з військової служби відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 був призваний до лав Збройних Сил України; зарахований в списки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, де він проходив військову службу на посаді майстер-номер обслуги 1 артилерійського взводу батареї 3 штурмового батальйону.
Вказані обставини підтверджуються військовим квитком Серії НОМЕР_3 від 21.12.2022р.
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі № 635/2726/23 військовослужбовець ОСОБА_1 (Позивач) був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, цим же вироком ОСОБА_1 (Позивачу) було призначене покарання у виді двох років позбавлення волі, яке на підставі ч. 1 ст. 62 КК України було замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на строк два роки.
ОСОБА_1 з 16.10.2023 року був виключений зі списків особового складу Відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.10.2023 №298.
З 18.10.2023 року Позивач прибув для відбування покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні військової частини НОМЕР_2 за вироком Харківського районного суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі № 635/2726/23 та з 19.10.2023 року Позивача зараховано до списків змінного складу дисциплінарної роти військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.10.2023 року № 82.
Рапортом від 15.10.2023 року Позивач ініціював питання про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання).
В обґрунтування зазначеного рапорту посилався на те, що 12.06.2023 року набрав чинності вирок Харківського районного суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі №635/2726/23, яким військовослужбовець ОСОБА_1 (Позивач) був визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
За результатами розгляду зазначеного рапорту відповідач листом від 29.10.2024 року № 40/05/10/1-2000 відмовив у задоволені рапорту та повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення зі служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови в задоволенні рапорту на звільнення на підставі п.п. “в” п.2 ч.4 ст.26 ЗУ “Про військовий обов'язок та військову службу”, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про Загальну мобілізацію" оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Пунктом 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже різними видами військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та строкова військова служба.
Статтею 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, у частині 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до підпункту “в” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” передбачено, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач просить зобов'язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення його з військової служби у зв'язку з набранням відносно нього законної сили обвинувальним вироком суду, вважаючи, що на нього розповсюджуються положення підпункту “в” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Проте, суд не погоджується з даними твердженнями позивача з огляду на наступне.
Відповідно до статті 52 КК України, основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
Відповідно до статті 54 КК України, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Відповідно до статті 62 КК України, покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
Згідно з ч.1 ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.
Таким чином законодавець чітко розмежовує види покарань та виділяє такі види покарань, зокрема як: арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
В той же час підставою для звільнення з військової служби відповідно до підпункту “в” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” під час воєнного стану для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Відповідно до пункту 142 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, військовослужбовці, до яких застосовано таке покарання, як тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються з посади і зараховуються у розпорядження відповідного командира (начальника) згідно з підпунктом 13 пункту 116 цього Положення.
Підпунктом 13 пункту 116 вказаного Положення передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 04.06.2021 № 155 (далі Порядок №155) дисциплінарний батальйон - військова частина, яка утримується на окремому штаті та призначена для забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, яких вироком суду, що набрав законної сили, засуджено до тримання в дисциплінарному батальйоні;
засуджені військовослужбовці, змінний склад - військовослужбовці (крім військовослужбовців-жінок), яких вироком суду, що набрав законної сили, засуджено за вчинення кримінального правопорушення та яким призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні;
Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку №155 військовослужбовці, засуджені до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, до набрання вироком суду законної сили в установленому законодавством порядку тримаються на гауптвахтах Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - гауптвахта) або продовжують виконувати обов'язки військової служби у військовій частині (установі).
Після набрання законної сили вироком суду, яким військовослужбовця засуджено до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, підготовку до відправлення такого військовослужбовця для відбування покарання до дисциплінарного батальйону організовують:
якщо військовослужбовець тримався на гауптвахті, - начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі - начальник органу управління Служби правопорядку), у зоні діяльності якого розташована гауптвахта;
якщо військовослужбовець продовжував виконувати обов'язки військової служби у військовій частині,- командир (начальник) військової частини (установи).
Відповідно до пунктів 2, 3, 6, 7 розділу XVI Порядку №155 військовослужбовців військової служби за контрактом, осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, направляють у розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання. До відповідної військової частини (установи) такі військовослужбовці прямують самостійно.
Командир дисциплінарного батальйону за десять робочих днів письмово повідомляє відповідного командира (начальника) військової частини (установи) (відповідну посадову особу, у розпорядженні якої перебуває засуджений військовослужбовець) про дату звільнення засудженого військовослужбовця.
З метою забезпечення звільнення засудженого військовослужбовця командир дисциплінарного батальйону:
повідомляє начальника органу управління Служби правопорядку, у зоні діяльності якого дислокується військова частина (установа), до якої повертається військовослужбовець, після звільнення з дисциплінарного батальйону, про його вибуття з місця відбування покарання: усно - у день вибуття військовослужбовця до військової частини (установи), письмово - протягом доби з моменту надання усної доповіді.
Про повернення військовослужбовця до військової частини (установи) командир (начальник) повідомляє начальника органу управління Служби правопорядку, у зоні діяльності якого дислокується військова частина, та командира дисциплінарного батальйону: усно у день прибуття військовослужбовця до військової частини (установи), письмово - протягом доби з моменту надання усної доповіді.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів вбачається, що порядок відбуття покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні чітко регламентований та затверджений наказом Міністерства оборони України від 04.06.2021 №155. Таким чином, тримання в дисциплінарному батальйоні і позбавлення волі є різними видами покарань і їх не можна ототожнювати (прирівнювати).
У спірних правовідносинах, ОСОБА_1 з 16.10.2023 року був виключений зі списків особового складу Відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.10.2023 №298.
З 18.10.2023 року Позивач прибув для відбування покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні військової частини НОМЕР_2 за вироком Харківського районного суду Харківської області від 11.05.2023 року у справі № 635/2726/23 та з 19.10.2023 року Позивача зараховано до списків змінного складу дисциплінарної роти військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.10.2023 року № 82.
Судом враховано, що на підставі ч. 1 ст. 62 КК України Позивачу замінено покарання за вчинене кримінальне правопорушення передбачене ч.4 ст.402 КК України у виді 2 років позбавлення волі на тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців на строк 2 (два) роки.
Тому, є слушними доводи відповідачів про відсутність правових підстав для звільнення Позивача з військової служби на підставі пп. “в” п. 2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність дій щодо не звільнення позивача з військової служби, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розподіл судових витрат не здійснюється в силу положень ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено - 17.07.2024, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко