18 липня 2024 рокусправа №380/22910/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 01.11.2018 року по 11.11.2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 01.11.2018 року по 11.11.2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, а саме, не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки та індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно з врахуванням базового місяця - січня 2008 року. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року у справі №380/4755/20, 23 жовтня 2022 року позивачу перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки в сумі 26677,03 грн. та на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі №380/4807/20, 22 липня 2022 року позивачу перераховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно з врахуванням базового місяця - січня 2008 року в сумі 6089,85 грн. та 12 листопада 2021 року в сумі 73048,17 грн. Позивач вважає, що існує затримка розрахунку при звільненні, яка не була йому виплачена, що стало підставою для звернення до суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Сасевича О.М.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Сасевича О.М. від 07.12.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 21.03.2022 року було продовжено строк розгляду адміністративної справи.
Ухвалою суду від 07 квітня 2022 року зупинено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або до закінчення воєнного стану.
Розпорядженням керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2023 року у зв'язку із обранням членом ВРП суддю ОСОБА_2 , призначено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №380/22910/21.
За результатами проведення повторного автоматичного розподілу справа призначена судді Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 08 квітня 2024 року адміністративну справу №380/22910/21 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій, прийнято до провадження.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року поновлено провадження у справі №380/22910/21.
Копію ухвали про прийняття справи до провадження та поновлення провадження було надіслано одержувачу - ІНФОРМАЦІЯ_1 в його електронний кабінет 10.04.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Станом на дату винесення судом рішення відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову від відповідача не надходило.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 від 29.04.1999.
Наказом начальника головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 12.10.2018 №303 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до частини шостої підпункту «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я); згідно з наказом начальника 1240 Центру забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь №109 від 31.10.2018 позивач з 31.10.2018 виключений зі списків особового складу Центру та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 16.05.2020 щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Листом №4882/1 від 28.05.2020 ІНФОРМАЦІЯ_4 надав заявнику відповідь на його заяву, відповідно до якої повідомив, що на час звільнення заявника з лав Збройних Сил України грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткової відпустки учасникам бойових дій не виплачувалась. В листі відповідач також вказав, що відповідно до рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій здійснюється на підставі відповідного рішення суду після набрання ним законної сили.
Довідкою №207 від 21.04.2020 1240 Центр забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь засвідчив, що ОСОБА_1 в період проходження служби додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у період з 2015 по 2018 роки не використав.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року у справі №380/4755/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 задовольнити частково:
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , що полягала у нездійсненні нарахування та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.10.2018.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби 31.10.2018.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати не розподіляти.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року у справі №380/4755/20, 23 жовтня 2022 року позивачу перераховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки в сумі 26677,03 грн.
22.06.2020 Позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 з такими вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.10.2018 з урахуванням січня 2008 як базового місяця в розмірі 114331,28 грн.;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.10.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця в сумі 114331,28 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року у справі №380/4807/20 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , що полягала у нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Судові витрати не розподілено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково:
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року у справі № 380/4807/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Нарахування індексації проводити із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січня 2008 року.
На виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі №380/4807/20, 22 липня 2022 року позивачу перераховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно з врахуванням базового місяця - січня 2008 року в сумі 6089,85 грн. та 12 листопада 2021 року в сумі 73048,17 грн.
Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 01.11.2018 року по 11.11.2021, тому відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.10.2018 виключений зі списків особового складу Центру та всіх видів забезпечення.
Остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 12 листопада 2021 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача то суд вважає, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 01.11.2018 року до 11.11.2021 року.
Вказаний період становить 1107 календарних днів.
Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі №825/598/17.
Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Відповідно до архівної відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2018 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 475,70 грн. (серпень 2018 - 14508,90 грн. + вересень 2018 - 14508,90 грн./61 календ.днів).
Враховуючи, що недоплачена сума складає 105815,05 грн. (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки складає 26677,03 грн. та індексація грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно з врахуванням базового місяця - січня 2008 року складає 79138,02 грн.) і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 526599,90 грн. (1107 календарних днів. календарних днів*475,70 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 105815,05 грн./526599,90 грн. (одноразова грошова допомога при звільненні/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,20. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 475,70 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,20 х 1107 (дні затримки розрахунку) = 105319,98 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 105319,98 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації грошового забезпечення) за період з 01.11.2018 року до 11.11.2021 року в сумі 105319,98 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити повністю.
За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання до вчинення дій - задоволити повністю.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації грошового забезпечення) за період з 01.11.2018 року до 11.11.2021 року в сумі 105319 (сто п'ять тисяч триста дев'ятнадцять) грн. 98 коп.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяКухар Наталія Андріївна