Іменем України
18 липня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/570/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 25.04.2024, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.12.2020, виплаченої 25.04.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 по 25.04.2024, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.12.2020, виплаченої 25.04.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 з 12.11.2015 по 02.07.2018 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , у період з 03.07.2018 по 03.12.2020 - в ІНФОРМАЦІЯ_5 та весь час був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03.12.2020 позивача звільнено з військової служби, у зв'язку із закінченням строку контракту. У період проходження військової служби позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно - «січень 2008 року», а за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2020 року включно - «березень 2018 року» з урахуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», та урахуванням раніше виплачених сум індексації.
25.04.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 03.12.2020 включно, у загальній сумі 215739,19 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%.
Проте, відповідачем в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 12.06.2024 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 (базовий місяць - січень 2008 року), за період з 01.03.2018 по 03.12.2020 (базовий місяць - березень 2018 року).
На виконання рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_2 25.04.2024 на банківський рахунок позивача виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та за період з 01.03.2018 по 03.12.2020 у загальній сумі 215739,19 грн (з утриманням військового збору 1,5%).
Відповідач зазначив, що законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, при цьому виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку.
Підтримуючи свою позицію, відповідач з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20, також вказав, що саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме, у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, відповідач вважає, що правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за втрату частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, відсутні.
Ухвалою суду від 29.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою платника податків, посвідченням серії НОМЕР_2 .
Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 360/4637/21 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
У вказаній справі Луганським окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 08.11.2021 про часткове задоволення позовних вимог. Рішення набрало законної сили 17.02.2022.
При цьому, у справі № 360/4637/21 судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_2 з 12 листопада 2015 року по 02 липня 2018 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді командира 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 , а у період з 03 липня 2018 року по 03 грудня 2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_9 на посаді командира відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Також витягом з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_11 (по стройовій частині) від 03 грудня 2020 року № 15 підтверджується, що ОСОБА_2 з 03.12.2020 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_11 та всіх видів забезпечення.
До того ж судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2020 року включно - березень 2018 року з урахуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 03 грудня 2020 року включно - березень 2018 року з урахуванням абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення, та урахуванням раніше виплачених сум індексації».
На виконання вказаного судового рішення, ІНФОРМАЦІЯ_3 25.04.2024 виплачено ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення в розмірі 215739,19 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 173 від 24.04.2024 та сторонами у справі.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 25.04.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
У частині першій статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справі № 200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а.
До того ж, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу № 240/11882/19 у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення, вказала, що:
«42. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
43. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
44. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
45. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
46. Колегія суддів Верховного Суду враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
47. Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
48. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
49. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
50. З огляду на викладене, Суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.».
Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а.
Судом встановлено, що фактично остаточна виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 03.12.2020 відбулась 25 квітня 2024 року, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 у справі № 360/4637/21.
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період затримки виплати по день фактичного розрахунку.
Щодо посилань відповідача на те, що законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу (в даному випадку до відповідача) та виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку, суд зазначає таке.
Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, сформулювано такі висновки:
«24. У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29. З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Отже, з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду, посилання відповідача на обов'язковість досудового врегулювання спірних правовідносин, є необґрунтованими.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах та з посиланням на вищенаведені висновки Верховного Суду, викладено також у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 360/107/24, якою було скасовано оскаржуване рішення суду першої інстанції, в якому останній дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з обов'язковістю досудового врегулювання спірних правовідносин щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів та, відповідно, передчасності вимог позивача. Суд апеляційної інстанції в цій справі констатував порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та прийняв нову постанову про задоволення позовних вимог.
Подібний правовий висновок викладено і в інших постановах Першого апеляційного адміністративного суду, зокрема, від 10.06.2024 у справі № 200/5025/23, від 20.06.2024 у справі № 200/810/24, від 20.06.2024 у справі № 360/101/24.
Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 460/4166/20, судом не приймаються, з огляду на таке.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Застосувуючи наведений Великою Палатою Верховного Суду принцип, суд враховує саме останню правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Отже, за наведеного вище правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з коригуванням обраного позивачем способу судового захисту.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що Верховний Суд в постанові від 25 червня 2024 року у справі № 560/14593/23 вказав, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Це означає, що в даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у справі про визнання протиправними дії щодо компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки така пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.
Тому, питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом також не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139. 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати ОСОБА_2 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 03 грудня 2020 року, виплаченої 25 квітня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 360/4637/21.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 03 грудня 2020 року, виплаченої 25 квітня 2024 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 360/4637/21.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 18.07.2024.
Суддя О.М. Качанок