17 липня 2024 року Справа №320/27513/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі.
2.Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з 12.04.2023.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за весь час затримки виплати - за період з 12.04.2023 по день фактичної виплати недоплаченого розміру пенсії.
Позов мотивовано протиправністю обмеження відповідачем максимального розміру пенсії як військовослужбовця, учасника бойових дій. Позивач зазначає, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким положення ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ щодо обмеження пенсії її максимальним розміром особам, що отримують пенсію відповідно до зазначеного закону, яку в цілому визнано неконституційними, та відповідно до Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022 №7-р(ІІ)2022 щодо не відповідності конституції приписів статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, такі що не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, наполягає на праві отримувати пенсію в належному розмірі з 12.04.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволені позову, оскільки дії вчиненні ним здійснені відповідно до норм чинного законодавства.
Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому наполягає на обґрунтованості позову за викладеними в ньому підставами та просить суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, відповідь на відзив представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років з 19.01.2019 відповідно до спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Позивач має статус учасника бойових дій на підставі посвідчення серії НОМЕР_1 від 31.07.2006.
30.06.2023 позивач через уповноваженого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із запитом про надання інформації по пенсійній справі.
Листом від 05.07.2023 № 2600-0203-8/132518 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві надіслано копії протоколів та розрахунків по пенсії.
На заяву від 19.07.2023 щодо проведення нарахування та перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром, відповідач в листі від 03.08.2023 № 26638-26681/К-02/8-2600/23 вказуючи на Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022 №7-р(ІІ)2022, за пунктом третього резолютивної частини якого, приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, зазначає, що такі втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а саме з 12.04.2023 та відповідно вказані висновки розповсюджуються на осіб, яким пенсія призначена з 12.04.2023.
Відповідач також повідомив, що починаючи з моменту призначення пенсії з 19.01.2019 по теперішній час застосовується максимальний розмір пенсії у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність та оскільки пенсія позивача перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, пенсія відповідно нараховується та виплачується з дотриманням чинного законодавства.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії в обмеженому розмірі позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Так, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначено Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ).
Згідно преамбули, Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Як вбачається з матеріалів справи, Пенсійним фондом обмежено максимальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами.
Як зазначив позивач, відповідачем протиправно обмежено максимальний розмір пенсії, наслідком чого є отримання пенсії в меншому розмірі ніж гарантовано Законом №2262-ХІІ.
Обмежуючи виплату пенсії позивачу максимальним розміром, відповідачем застосовано положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI статтю 43 Закону №2262-ХІІ доповнено частиною наступного змісту: «Максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008 №10-рп/2008 вказану зміну визнано неконституційною.
В подальшому Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено в такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Внесення змін до положень Закону №2262-XII шляхом викладення в іншій редакції частини п'ятої статті 43 не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність, тобто такі зміни є нереалізованими (постанова Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №295/2039/17 (85804342)).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, частину п'яту статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, зокрема, частина сьома статті 43, згідно з якого максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначені положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого Рішення, тобто - 20.12.2016.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06.12.2016 №1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06.12.2016 №1774-VIII визначено коло осіб, щодо яких обмеження з виплати пенсій протягом визначеного періоду не застосовуються.
Втім, як уже зазначалось, згідно рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-XII зі змінами втратила чинність 20.12.2016.
Відтак, внесення змін до положень Закону №2262-XII у спосіб заміни слів і цифр «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року» також не могло бути здійсненим, оскільки положення до яких вносились зміни втратили чинність.
Отже, враховуючи те, що виплата пенсії позивачу обмежена, в тому числі, на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII (втратила чинність з 20.12.2016 на підставі рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016), до якої внесено зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», від 06.12.2016 №1774-VIII, які, за висновком суду є нереалізованими, така підстава для обмеження максимального розміру пенсії є протиправною.
Також, суд враховує та зазначає, що у статті 2 Закону № 3668, із змінами, внесеними згідно із Законами № 911-VIII від 24.12.2015, № 1774-VIII від 06.12.2016, установлено, що «максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до законів України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність“.
Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022 №7-р(ІІ)2022в пункті першому резолютивної частини, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Згідно пункту 2 резолютивної частини даного Рішення приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, приписи статті 2 Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи“ від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, втрачають чинність з 12.04.2023.
Відповідно, до спірних правовідносин відповідачем застосовані норми ст.43 Закону №2262- XII та ст.2 Закону №3668-VІ, які визнані неконституційними та втратили чинність відповідно до рішень Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7- рп/2016 та від 12 жовтня 2022 №7-р(ІІ)/2022, та відповідно такі дії відповідача є протиправними.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.07.2022 року у справі №580/3451/21; від 20.07.2022 року у справі №340/2476/21 та від 29.06.2022 року у справі №640/19118/18.
Суд зазначає, що позивач є учасником бойових дій, виконував свій військовий обов'язок та за час проходження служби захищав суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України починаючи з 2014 року, що підтверджено посвідченням учасника бойових дій, має відповідні доплати до пенсії за виконання миротворчої місії, проти чого не заперечує відповідач.
З розрахунків пенсії за вислугу років позивача вбачається обмеження пенсії пенсійним органом максимальним її розміром ще з 01.01.2020. Такі обмеження прослідковуються відповідно в розрахунках пенсії за 2020 рік, 2021 рік, 2022, рік та 2023 рік. Та, за останнім наявним розрахунком, 01.07.2023 позивачу нараховано розмір пенсії 26 810,15 грн, а вказано до виплати 20 930,00 грн, з урахуванням максимального розміру.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з виплати йому пенсії в обмеженому розмірі на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, Закону №3668-VІ, з 12.04.2023.
На думку суду, невиплачена позивачу пенсія є майном у розумінні статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, втручання в право мирно володіти майном повинно бути законним, що, в свою чергу, вимагає дотримання відповідних положень законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (наприклад, рішення в справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04, пункт 167). Цей принцип також означає, що застосовні положення національного законодавства мають бути достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (наприклад, рішення в справі «Будченко проти України», заява №38677/06, пункт 40).
У даному випадку, суд дійшов висновку, що втручання в право позивача, гарантоване статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, здійснено на підставі закону, який не відповідає наведеним критеріям чіткості та передбачуваності та втручання у право мирно володіти майном, гарантоване Конвенцією, має здійснюватися на підставі закону, який повинен відповідати зазначеним критеріям.
З огляду на зроблені судом висновки, зважаючи на судову практику, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі та наявності підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати перерахунок та виплату нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром з 12.04.2023.
Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання виплатити різницю між нарахованою пенсією та здійснювати виплати пенсії без її обмеження максимальним розміром, оскільки такі вимоги направлені на захист від порушень з боку відповідача, які можуть статись в майбутньому при реалізації своїх повноважень. Наразі такі порушення відсутні, перерахунок пенсії ще не проведений, а тому дані вимоги є передчасними та відсутнє порушення права чи інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Суд не може під час ухвалення рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Отже, вказані вимоги, на сьогоднішній день є передчасними та задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі по тексту - Закон № 2050-III) від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (частина друга статті 2 Закону №2050-III). Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії.
Крім того, суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після та за результатом нарахування основної суми пенсії відповідачем не буде нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходу відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» без врахування пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Отже, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити йому компенсацію втрати частини доходу є передчасними та такими, що заявлені на майбутнє, за відсутності підстав вважати, що його право на отримання компенсації при виплаті пенсії буде порушене відповідачем, та не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач у даній справі звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду за п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Також, позивачем заявлено до розподілу витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., надає Договір № 40 від 04.10.2021, Додаткову угоду № 3 від 11.06.2023 до Договору № 40 від 04.10.2021, акт - рахунок наданих послуг № 40/3 від 08.08.2023, прибутково-касовий ордер від 08.08.2023 №29, ордер серії АІ №1432104, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат..
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Судом встановлено, що 04.10.2021 між позивачем та Адвокатським Об'єднанням «Чучковських», було укладено Договір про надання правничої допомоги №40 (далі - Договір) щодо надання правничої допомоги та представлення інтересів позивача з усіма наданим позивачу законодавством правами у відповідних державних органах та установах, інших організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування. Договір відповідно підписаний сторонами та скріплений печатками.
За вказаним Договором в п. 2.3 серед обов'язків Клієнта вказано сплату гонорару (винагороду) Адвокатському об'єднанню в розмірі та в строки походження Сторонами та в п. 5.1 Договору передбачено, що детальний перелік послуг, а також розмір (без ПДВ) та порядок оплати Клієнтом Адвокатському об'єднанню гонорару та фактичних витрат пов'язаних із виконанням даного Договору, окремо обумовлюється Сторонами та може визначатись Додатковою угодою до даного Договору.
Згідно Додаткової угоди до Договору № 40 від 04.10.2021 за №3 від 11.06.2023 вартість послуг з надання правової допомоги згідно Договору № 40 від 04 жовтня 2021 року щодо надання професійної правничої (правової, юридичної) допомоги та представництва інтересів Клієнта у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання дій протиправними щодо виплати пенсії в обмеженому розмірі, про зобов'язання ПФУ в м. Києві здійснювати виплати нарахованої ОСОБА_1 пенсії відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та отриманою пенсією з 12 квітня 2023 року, про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, яка буде розглядатися у Київському окружному адміністративному суді, становить двадцять тисяч гривень, з розрахунку п'ять гривень за одну годину роботи адвоката Адвокатського Об'єднання.
Згідно акту - рахунку наданих послуг № 40/3 від 08.08.2023, за погодженням Сторін Договору, зазначено, що за роботу (послуги) з двох консультацій щодо незаконності дій ГУ ПФУ в м. Києві, у кількості 1 година - 5000,00 грн., складення адвоктаського запиту та заяви від 30.06.2023 №5/125/5, від 19.07.2023, у кількості 1 година - 5 000,00 грн.; складення позовної заяви, формування та оформлення пакету документів до позовної заяви, у кількості 2 години - 10 000,00 грн.
Всього без ПДВ - 20 000,00 грн.
Згідно прибутково-касового ордеру від 08.08.2023 №29 позивачем сплачено 20 000,00 грн. за надання правничої допомоги.
Суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, перелік яких міститься в Договорі про надання правової допомоги. При цьому розмір вартість погоджена сторонами та не спростована відповідачем.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити таке.
З огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 20 000,00грн. є неспівмірною зі складністю справи, яка за даних правовідносин віднесена до категорії справ незначної складності, судова практика з вирішення даного спору судом є незмінною, сталою та чисельною, а обсяг наданих адвокатом послуг є незначним.
Відтак, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 20 000 грн. витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, на переконання суду, сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом.
Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи складність та значення справи для сторін, наслідки вирішення справи судом, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, та стягнення за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань призначених для відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату нарахованої ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пенсії відповідно до вимог Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження її максимальним розміром, з 12.04.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ: 42098368) понесені ним витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.