про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
17 липня 2024 року м. Київ № 320/30779/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , судді Печерського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 , судді Печерського районного суду міста Києва з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність судді Печерського районного суду міста Києва Підпалого Віталія Валерійовича щодо розгляду цивільної справи №757/48593/23-ц про поновлення на роботі;
- зобов'язати відповідача прийняти до розгляду цивільну справу №757/48593/23-ц про поновлення на роботі;
- притягнути відповідача до встановленої законом адміністративної відповідальності;
- зобов'язати відповідача відшкодувати заподіяну мені моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та матеріальну шкоду у вигляді втрачегого заробітку за час затримки розгляду справи в розмірі 32000 грн.;
- зобов'язати Відповідача до негайного виконання дій.
Проте, поданий позов не може бути предметом судового розгляду з наступного.
В розумінні ст. 2, п.п. 1, 7, 9 ч.1 ст. 3, ст. 17, ст. 50 КАС України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
У низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 р., «Де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
Відповідно до ч.2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Разом із тим, такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Згідно з ч.1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.
Відповідно до ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Таким чином, на сьогодні чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.
На переконання суду, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (ст.ст. 126 і 129 Конституції України).
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
За таких обставин оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, суд вважає за обґрунтоване відмовити позивачу у відкритті провадження у справі.
Згідно п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження по адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.6 ст. 170 у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відповідно до цього суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи треба здійснювати в апеляційному порядку за правилами цивільного судочинства.
Керуючись п.1 ч.1 ст.170, ст.ст. 160, 165 КАС України, суддя
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/30779/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , судді Печерського районного суду міста Києва про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії .
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.