18 липня 2024 рокуСправа №160/11569/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1. визнати протиправними дії відповідача про неврахування періоду її роботи з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року у загальний страховий стаж при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
2. зобов'язати відповідача зарахувати їй, з моменту звернення, а саме з 05.02.2024 року до загального трудового стажу період роботи з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі", а саме:
- з 25.08.1981 року на посаді оператора в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі" на посаді оператора ІІ вк категорії у відділі обслуговування технічних засобів, на підставі наказу №76 к від 25.08.1981 року;
- з 01.10.1982 року на посаді техніка у відділі експлуатації технічних засобів в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі", на підставі наказу №92к від 30.09.1982 року;
- з 01.07.1988 року на посаді інженера електронно технічного відділу в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі", на підставі наказу №54к від 30.06.1988 року по 20.12.1989 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що ознайомившись зі своєю пенсійною справою вона дізналася, що при призначенні пенсії не було враховано в її страховий стаж період роботи з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року. Після чого, вона звернулася до Головного управлінням ПФУ в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку стажу та 25.02.2024 року отримала розрахунок пенсії, відповідно до якого період роботи з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року не був включений до страхового стажу. Страховий стаж склав 32 роки 3 місяці 19 днів. 07.03.2024 року вона звернулася до Головного управлінням ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії та просила врахувати в страховий стаж період її роботи в зазначеній період. Однак, відповідач листом «Про розгляд звернення» від 05.04.2024 року повідомив її, що з питань підтвердження періоду роботи на тимчасово окупованій території України, необхідно звернутися з відповідною заявою. З діями відповідача щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи вона не погоджується і вважає їх протиправними та вказує, що у трудовій книжки наявні всі записи, які підтверджують наявність у неї трудового стажу у спірний період, а висновки відповідача у відповіді не мають жодного обґрунтування. У зв'язку з чим, вона була змушена звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року було прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду 28.05.2024 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно із абз.1 п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку № 637). Пунктом 18 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації
або відсутності архівних даних з інших причин (воєнними діями, стихійним лихом, аваріями,
катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж установлюється на
підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на
одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Так, Головне управлінням ПФУ в Дніпропетровській області листом від 05.04.2024 р. за № 20851-12152/М-01/8-0400/24 повідомило позивача, що для підтвердження періоду роботи на тимчасово окупованій території України з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року необхідно звернутися з відповідною заявою до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального центру ПФУ. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 30.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV.
07.03.2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 25.08.1981 року по 20.12.1989 року в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі", згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25.08.1981 року.
Листом від 07.03.2024 року відповідач повідомив позивача про неможливість зарахування до загального страхового стажу періоду роботи в "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі" з 25.08.1981 року по 10.12.1989 року, оскільки для підтвердження періоду роботи на тимчасово окупованій території України необхідно звернутися з відповідною заявою до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального центру ПФУ.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі- Закон №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Щодо не врахування відповідачем періодів роботи позивача з 25.08.1981 року по 06.09.1986 року до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.08.1981 р., в ній наявні наступні записи щодо спірного періоду:
- запис №1 - 25.08.1981 р. прийнята на посаду оператора ІІ вк категорії у відділ обслуговування технічних засобів. Наказ № 76 к від 25.08.1981 р.;
- запис №2- 01.10.1982 р. переведена на посаду техніка у відділі експлуатації технічних засобів. Наказ № 92 к від 30.09.1982 р.;
- запис №3 - 01.07.1988 р. у зв'язку з веденням нових умов оплати праці та у відповідності з рішенням атестаційної комісії переведена на посаду інженера електронно технічного відділу. Наказ № 54 к від 30.06.1988 р.;
- запис №4 - 20.12.1989 р. звільнена по переведенню ст.36 п.5 КЗпП УССР. Наказ №106 п від 20.12.1982 р.
Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110 (далі - Інструкція №58).
Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції №58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Втім, жодних зауважень щодо заповнення трудової книжки позивача, відповідачем не висловлено.
В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем до суду не надано, а тому спірні періоди безпідставно не взято до уваги пенсійним органом при обрахуванні стажу її роботи.
За приписами частин 1 та 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. №1207-VII (далі Закон №1207-VII), на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною третьою статті 9 Закону №1207-VII встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акта органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
У 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави-члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, приклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів; документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян» (так звані «намібійські винятки»).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus V. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016): «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, вважають судді ЄСПЛ, для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Отже, право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів тощо на тимчасово окупованій території України.
Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при умові його підтвердження записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Вказані висновки щодо застосування норм права узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 23.01.2018 у справі №583/3292/17, від 30.08.2018 у справі № 234/3038/17, від 11.12.2018 у справі № 360/1628/17, від 17.07.2019 у справі №302/757/17-а, від 21.02.2020 у справі №701/1196/16-а, від 04.03.2020 у справі №235/2008/17, від 08.04.2020 у справі №242/1568/17.
Право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Таким чином, позивач не може бути позбавлена свого законного права на призначення пенсії через неможливість здійснення відповідачем перевірки достовірності даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, що знаходиться на тимчасово непідконтрольній українській владі території України.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 25.08.1981 р. по 30.09.1982 р. на посаді оператора ІІ вк категорії у відділу обслуговування технічних засобів на "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі" та з 01.10.1982 р. по 06.09.1986 р. на посаді техніка у відділі експлуатації технічних засобів у "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі".
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії за віком з урахування періодів роботи до страхового стажу з 25.08.1981 р. по 30.09.1982 р. на посаді оператора ІІ вк категорії у відділу обслуговування технічних засобів на "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі" та з 01.10.1982 р. по 06.09.1986 р. на посаді техніка у відділі експлуатації технічних засобів у "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі".
Щодо не врахування відповідачем періодів роботи позивача до страхового стажу з 07.09.1986 року по 20.12.1989 року, суд зазначає наступне.
Як вбачається з розрахунку стажу Форми РС-право, що наявні в матеріалах справи періоди роботи позивача з 07.09.1986 р. по 30.06.1988 р. та з 01.07.1988 р. по 20.12.1989 р. зараховано до страхового стажу.
Оскільки спірні періоди роботи вже були зараховані до страхового стажу позивача, суд не має підстав для їх повторного зарахування, а тому суд відмовляє в цій частині заявлених позовних вимог.
Заявлена позовна вимога позивача про зарахування періоду її роботи з 05.02.2024 р. не підлягає задоволенню, оскільки звернення позивача щодо перерахунку стажу було здійснено 06.02.2024 р.
Позивач просить здійснити перерахунок пенсії з 05.02.2024 р., з моменту звернення із відповідною заявою, яка в даному випадку була подана саме 06.02.2024 року.
З огляду на вище викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи позивача на "Сєвєродонецькому учбово-обчислювальному центрі" з 25.08.1981 року по 06.09.1986 рік та здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 06.02.2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 25.08.1981 року по 06.09.1986 рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.08.1981 року по 06.09.1986 рік та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 06.02.2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма