18 липня 2024 рокуСправа №160/11513/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
03.05.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06 лютого 2024 року №Ф-3608-0436, винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ: 44118658 відносно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ: 44118658 області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відносно ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06 лютого 2024 року № Ф-3608-0436, в розмірі 19512,02 грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот дванадцять гривень 02 коп.) з урахуванням висновків Суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він фізичною особою- підприємцем зареєстрованим відповідно до законодавства України не був, на обліку в органах державної податкової інспекції не перебував і не мав статусу фізичної особи-підприємця, однак у червні 2019 року отримав податкову вимогу №Ф-861-54/427 від 13.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як фізичній особі-підприємцю в сумі 18276,72 грн. В подальшому, позивач звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби на дії ГУ ДФС у Дніпропетровській області та листом від 26.07.2022 позивача було повідомлено про задоволення його скарги, скасування вимоги №Ф-861-54-/427 від 13.02.2019 та зобов'язання ГУ ДФС у Дніпропетровській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника. ГУ ДФС у Дніпропетровській області не виконала зазначене рішення і в червні 2021 року позивач отримав податкову вимогу №Ф-861-54/427 від 08.02.2021 на суму 37788,74 грн. та у серпні 2022 року - податкову вимогу №Ф-861-54/427 від 11.08.2022 на суму 19512,02 грн. 14.11.2022 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-861-54/427 від 11.08.2022 та рішенням суду від 22.12.2022 у справі №160/18257/22 позовні вимоги задоволено частково, визнано вимогу №Ф-861-54/427 від 11.08.2022 протиправною та скасовано. Рішення суду від 22.12.2022 у справі №160/18257/22 набрало законної сили. Однак, 06.02.2024 відповідач знову направив позивачу податкову вимогу №Ф-3608-0436 на суму 19512,02 грн., формально змінюючи номер вимоги, але під тим самим технолічним кодом - 71040000. Позивач категорично не погоджується з діями податкової служби, вважає, що правових підстав для формування оскаржуваної податкової вимоги не має. Він ніколи не мав статусу фізичної особи-підприємця, відтак відповідач безпідставно нараховує недоїмку зі сплати єдиного внеску. З огляду на викладене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11513/24; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали для надання суду.
Цією ж ухвалою витребувано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеної в оскаржуваній вимозі від 06.02.2024 №Ф-3608-0436 із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
27.06.2024 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, з огляду на наступне. За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, фізична особа ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Покровська ДПІ, як фізична особа - підприємець з 14.10.2002 у статусі «платник податків за основним місцем обліку» та відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску. З метою ведення контролю за сплатою єдиного внеску по зазначеній категорії платників Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного відображення в ІКП сум квартальних нарахувань з єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників (далі - ІКП) за технологічним кодом класифікації 71040000. Так, в ІКП по КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 19512,02 грн., а саме: ??І квартал 2019 року - 2754,18 грн. термін сплати 19.04.2019; ??І квартал 2019 року - 2754,18 грн. термін сплати 19.07.2019; ??І квартал 2019 року - 2754, 18 грн. термін сплати 21.10.2019; ??IV квартал 2019 року - 2754,18 грн. термін сплати 20.01.2020; ??1 квартал 2020 року - 2078,12 грн. термін сплати 21.04.2020; ??ІІ квартал 2020 року-1039,06 грн. термін сплати 20.07.2020; ??III квартал 2020 року - 3178,12 грн. термін сплати 19.10.2020; ??IV квартал 2020 року - 2200,00 грн. термін сплати 19.01.2021. Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464 - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою. Таким чином, у зв'язку з несплатою нарахованої суми єдиного внеску в інтегрованій картці платника по коду бюджетної класифікації 71040000 станом на 21.04.2020 обліковувалась недоїмка в сумі 19512,02 грн. Згідно пункту 4 статті 25 Закону №2464 у разі, якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки. ОСОБА_1 протягом десяти календарних днів не сплатив суму недоїмки зазначену у вимозі. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач своїм правом на надання відповіді на відзив не скористалася.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 05.08.2011Покровським РВ ГУ МВС в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
13.02.2019 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи фіскального органу сформовано позивачу вимогу №Ф-861-54/427 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 18276,72 грн.
Не погодившись з вимогою, позивач оскаржив її в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 26.07.2019 за №35721/6/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2019 №Ф-861-54/427 ГУ ДФС у Дніпропетровській області скасовано та визнано відкликаною з дня прийняття даного рішення, скаргу фізичної особи ОСОБА_1 від 21.06.2019 №б/н задоволено та зобов'язано ГУ ДФС у Дніпропетровській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів та інтегровану картку платника.
08.02.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу №Ф-861-54/427 про сплату боргу (недоїмки), якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2021 сума боргу (недоїмки) з єдиного внеску становить 37788,74грн. та про необхідність її сплати протягом 10 календарних днів.
11.08.2022 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу №Ф-861-54/427 про сплату боргу (недоїмки), якою позивача повідомлено, що станом на 31.07.2022 сума боргу (недоїмки) з єдиного внеску становить 19512,02грн. та про необхідність її сплати протягом 10 календарних днів.
14.11.2022 позивач звернувся до суду із позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 у справі №160/18257/22 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-861-54/427 від 11.08.2022, прийняту Головним управління ДПС у Дніпропетровській області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2022 у справі №160/18257/22 набрало законної сили 24.01.2023.
06.02.2024 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3608-0436, якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2024 сума боргу з єдиного внеску становить 19512,02 грн., з яких: недоїмки 19512,02 грн., та про необхідність її сплати протягом 10 календарних днів.
Копію вимоги №Ф-3608-0436 від 06.02.2024 надіслано позивачу засобами поштового зв'язку 09.02.2024 на адресу: АДРЕСА_2 , та отримано 14.02.2024 відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.
Відповідачем у відзиві зазначено, що в ІКП платника за І квартал 2019 року по IV квартал 2020 року проведені щоквартальні нарахування, які здійснюються автоматично, на загальну суму 19512,02грн., а саме:
за 2019 рік в ІКП 71040000 проведені щоквартальні нарахування єдиного внеску:
- по строку сплати 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.,
- по строку сплати 19.07.2019 за 2 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.,
- по строку сплати 21.10.2019 за 3 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.,
- по строку сплати 21.01.2020 за 4 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.
за 2020 рік в ІКП 71040000 проведені щоквартальні нарахування єдиного внеску:
- по строку сплати 21.04.2020 за 1 квартал 2020 року в сумі 2078,12 гри.,
- по строку сплати 20.07.2020 за 2 квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн.,
- по строку сплати 19.10.2020 за 3 квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн.,
- по строку сплати 19.01.2021 за 4 квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3608-0436 від 06.02.2024, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI від 10.12.2020 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Згідно із пунктами 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення таким поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб-підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Верховним Судом у цій справі сформовано наступний правовий висновок, який відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення спору, що розглядається.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
В межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо прийнятої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2024 №Ф-3608-0436.
За вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2024 №Ф-3608-0436 станом на 31.01.2024 за позивачем рахується недоїмка зі сплати ЄСВ в сумі 19512,02грн.
За розрахунком суми недоїмки до оспорюваної вимоги, наведеному у відзиві, заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2024 сформована автоматично за несплату ЄСВ за період: за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., за 4 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн., за 1 квартал 2020 року в сумі 2078,12 гри., за 2 квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн., за 3 квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн. та за 4 квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн.
Водночас, матеріалами справи не встановлено те, що позивач мав статус фізичної особи-підприємця, здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок, тобто був платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
Доводи відповідача про те, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України фізична особа ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 14.10.2002 у статусі «платник податків за основним місцем обліку», не можуть бути прийняті судом, оскільки не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.
Суд звертає увагу, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. При цьому вимоги і заперечення сторін не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідачем у спірних правовідносинах не наданого жодного доказу на підтвердження своєї позиції про наявність у позивача статусу фізичної особі-підприємця, а відтак правомірності сформованої вимоги, що оскаржується.
При цьому, за відомостями з архівної довідки Архівного управління Покровського архівного відділу Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15.02.2022 №Р-66, наданої позивачем, у документах архівного фонду Покровської районної державної адміністрації Покровського району Дніпропетровської області у розпорядженнях голови РДА за 2000-2002 роки розпорядження про реєстрацію відкриття фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не виявлено.
Про відсутність відомостей про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань свідчить рішення Державної фіскальної служби України від 26.07.2019 за №35721/6/99-99-11-05-02-25, лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 24.06.2021 за №43088/6/04-36-67-23.
Отже, відповідачем не підтверджено статус позивача як фізичної особи-підприємця з 14.10.2002, водночас наявні у справі докази свідчать про зворотнє.
Відсутність статусу фізичної особи-підприємця, який у разі наявності зобов'язував би позивача нараховувати та сплачувати єдиний внесок, виключає правомірність здійснених відповідачем нарахувань.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на викладені обставини у сукупності з наданими сторонами доказами, вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.02.2024 №Ф-3608-0436 є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску, визначеної в оскаржуваній вимозі, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пп. 19.1-1.10 п.19.1.-1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: забезпечують ведення обліку податків, зборів, платежів.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 5 від 12.01.2021, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 березня 2021 р. за № 321/35943 (далі - Порядок), згідно з яким інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
У підрозділі 4 розділу V Порядку №5 визначено механізм перенесення до інтегрованої картки платника результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 року в адміністративній справі №826/9288/18, від 30.11.2021 в адміністративній справі №300/3157/20.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановленої судом протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.02.2024 №Ф-3608-0436, суд з метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача вважає за необхідне зобов'язати відповідача привести інтегровану картку платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача у відповідність шляхом виключення з такої інтегрованої картки відомостей щодо недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 19512,02грн., оскільки саме така сума боргу з ЄСВ нарахована позивачу до сплати неправомірно.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) про сплату боргу (недоїмки) від 06.02.2024 №Ф-3608-0436.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) шляхом виключення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 19512,02грн. (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот дванадцять гривень 02 копійки).
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова