м. Вінниця
18 липня 2024 р. Справа № 120/35/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про: стягнення моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ) стягнення з відповідача 20 000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди, 14 096, 18 грн інфляційних втрат та 2 810, 65 грн 3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі №2-а-835-2007 з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто на його користь грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 року по 31.12.2006 року в сумі 31172 грн 50 коп. В подальшому, на підставі заяви позивача ДВС у Замостянському районі м. Вінниці 21.03.2007 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а-835-2007. Однак, як зауважує позивач відповідні суми грошової компенсації йому так і не виплачено до моменту звернення до суду з цим позовом. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою суду від 09.01.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з наданням належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску, а також доказів сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом.
25.01.2023 року за вх.№3295/23 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду та квитанція про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 30.01.2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, позовну заяву повернуто у зв'язку з порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом та відсутністю поважних причин такого пропуску.
Не погоджуючись з ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
Так, за результатами розгляду касаційної скарги Верховним Судом 14.09.2023 року винесено постанову, якою скаргу задоволено - ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 30.01.2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року скасовано, а справу №120/35/23 направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві 10-денний строк, з моменту отримання ухвали, для усунення недоліків.
У зв'язку з неусуненням недоліків у встановлений строк, ухвалою суду від 06.11.2023 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2024 року ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 06.11.2023 року скасовано, а справу №120/35/23 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
27.02.2024 року адміністративна справа №120/35/23 надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 04.03.2024 року адміністративну справу № 120/35/23 прийнято до свого провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
13.03.2024 року за вх.№14965/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що оскільки на спірні правовідносини положення ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено відповідальність боржника у вигляді сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних, не поширюється, то виплата компенсації за невиданий продовольчий пайок врегульована спеціальним законом - Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас вказаним законм інфляційні втрати та три проценти річних за компенсацію невиданого продовольчого пайка не передбачені, а тому, на переконання відповідача, вимоги позивача не грунтуются на вимогах чинного законодавства. Щодо вимоги про стянення моральної шкоди, то відповідач вказує, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі №2-а-835-2007 з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію продовольчого пайка (набору продуктів харчування) за період з 11.03.2000 року по 31.12.2006 року в сумі 31 172 грн 50 коп.
На підставі заяви позивача, ДВС у Замостянському районі м. Вінниці 21.03.2007 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а-835-2007.
Водночас рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі №2-а-835-2007 досі залишається невиконаним.
У зв'язку простроченням виконання рішення суду про стягнення на користь позивача грошової компенсації продовольчого пайка, позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду, інфляційні втрат та 3% річних.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Ч. 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Між тим, Закон № 4901-VI набрав чинності з 01.01.2013 року, а обов'язок у відповідача виконати судове рішення з'явився ще у 2007 році.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 вирішувала питання про те, чи застосовні приписи ст. 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов'язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:
« 37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).
39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).
40. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.
41. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).
42. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України…
43. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
…
64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.»
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 року у справі №160/1004/22 дійшов висновків, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відтак, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав.
Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що ст. 625 ЦК України є застосовною до спірних правовідносинах, які виникли у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення про стягнення на користь позивача коштів.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі №2-а-835-2007, що набрало законної сили, яким його зобов'язано здійснити виплату позивачеві грошової компенсації продовольчого пайка в сумі 31 172, 50 грн.
Належних та достатніх доказів на підтвердження факту виконання вказаного рішення відповідачем не надано.
Таким чином, з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з перерахунку та відповідно виплати грошової компенсації продовольчого пайка, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України.
Отже, з урахуванням тривалого невиконання відповідачем судового рішення, є обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 29.06.2022 року до 29.12.2022 року (тобто в межах визначеного КАС України строку звернення до суду з цим позовом), про що судом було зазначено в ухвалі про прийняття справи до провадження від 04.03.2024 року, на суму заборгованості, визначеної рішенням Замостянського районного суду міста Вінниці від 15.05.2007 року у справі № 2-а-835-2007.
Згідно із положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Відповідно до ст. 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Втрати від інфляції розраховуються за формулою (сума боргу)*(сукупний індекс інфляції)/100-(сума боргу), де: (сума боргу) - сума простроченого боргу; (сукупний індекс інфляції) - добуток щомісячних індексів за відповідний період.
Так, за період з 29.06.2022 року по 29.12.2022 року сукупний індекс інфляції склав 107,830% (100,70% Ч 101,10% Ч 101,90% Ч 102,50% Ч 100,70% Ч 100,70%).
Відтак, розрахунок інфляційних втрат наступний: 31 172,50 грн (сума боргу)* 107,830% (сукупний індекс інфляції)/100% - 31 172,50 грн (сума боргу) = 2 440,65 грн.
Таким чином, на користь позивача слід стягнути інфляційні втрати в розмірі 2 440, 65 грн.
Щодо 3% річних, то суд вказує, що їх розрахунок здійснюється за наступною: формулою (сума боргу)* (процентна ставка (%)) / 100%*(кількість днів)/(кількість днів у році), де: (сума боргу) - сума простроченого боргу; (процентна ставка (%)) - проценти річних; (кількість днів) -кількість днів прострочення зобов'язання; (кількість днів у році) -кількість днів у календарному році.
Отже, 3 % річних за період з 29.06.2022 року по 29.12.2022 року становлять 471,43 грн (31 172,50 грн *3,000% /100%*184 (кількість днів)/365 (днів у році)).
Отже на користь позивача слід стягнути 3% річних в розмірі 471, 43 грн.
Стосовно стягнення моральної шкоди, то суд зважає на таке.
Ст. 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд зазначає, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 року у справі № 300/64/19 вказав, що саме лише визнання судом протиправними дій, рішення чи бездіяльності відповідного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між його діями/рішеннями та заподіяною моральною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння цієї шкоди, між протиправністю дій/рішень та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним їх наслідком.
Для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, доведенню підлягає, що протиправні дії/рішення чи бездіяльність заподіювача є причиною, а негативні наслідки, які виникли у потерпілої особи - безумовним їх наслідком.
Причинно-наслідковий зв'язок між рішеннями/діями відповідних органів та заподіянням моральної шкоди полягає в тому, що ця шкода є наслідком саме протиправності таких дій/рішень чи бездіяльності, а не якихось інших обставин, тобто перебувати у взаємозв'язку із предметом позову.
Суд наголошує, що реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.
Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Водночас, позивачем не надано суду жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виконання рішення суду, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи згаданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення із відповідача моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 992 грн 40 коп.
Водночас суд зауважує, що судовий збір сплачено за звернення із вимогами про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, які в підсумку задоволено судом, при цьому судом відмовлено у задоволенні позовної вимог про стягнення моральної шкоди, за звернення з якою судовий збір не сплачується.
Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 992 грн 40 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення моральної шкоди, інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 2 440, 65 грн (дві тисячі чотириста сорок гривень шістдесят п'ять копійок) та 3% річних в розмірі 471, 43 грн (чотириста сімдесят одна гривня сорок три копійки).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992, 40 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.07.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна