м. Вінниця
17 липня 2024 р. Справа № 120/219/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , начальника 2 групи ІПК віпс " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , начальника 2 групи ІПК віпс " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 02.12.2023, тому з метою його скасування, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 09.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
24.01.2024 представник позивача подав заяву про усунення недоліків позову.
Ухвалою від 29.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
14.02.2024 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що з пояснень начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю віпс " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що оглянувши подані позивачем документи, зокрема, три свідоцтва про народження НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , свідоцтво про шлюб НОМЕР_4 з громадянкою України ОСОБА_2 та посвідчення багатодітної сім'ї № НОМЕР_5 від 19.09.2013, видане відділом сім'ї та молоді Кіровоградської міської ради, військовий квиток серії НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_1 , встановлено, що у наданих свідоцтвах про народження громадянин ОСОБА_1 не визначений як батько, у військово - обліковому документі жодних записів про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не було.
Представник відповідача зауважив, що будь - яких документів, які б вказували на наявність у ОСОБА_1 статусу особи, з переліку визначеного п. 2-1 - 2-18 Правил перетину державного кордону України під час спроби перетинання державного кордону України 02.12.2023 надано не було.
Тому, майстер-сержант прийняла рішення щодо позивача про відмову в перетинанні державного кордону України.
22.02.2024 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій спростовує доводи відповідача, зазначені у відзиві, та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що відповідач спірне рішення ніяким чином не мотивував та не обґрунтував, використавши загальне формулювання, яке не дає можливості визначити в чому саме полягало порушення позивачем Правил перетину державного кордону громадянами України.
Представник вважає, що надані позивачем документи засвідчують статус багатодітного батька та право на перетин державного кордону під час воєнного стану.
27.02.2024 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, у яких наводить свої аргументи щодо спростування доводів позивача та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову, встановив наступне.
18.02.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 18.02.2023 серії НОМЕР_4 (а.с. 170).
Відповідно до посвідчення від 19.09.2013 № 023687 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є багатодітними батьками (а.с. 16).
02.12.2023 з метою перетину державного кордону України ОСОБА_1 надав для перевірки наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- посвідчення багатодітної родини від 19.09.2013 № 023687;
- свідоцтво про шлюб від 18.02.2023 серії НОМЕР_4 ;
- свідоцтва про народження від 12.08.2011 серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , від 16.07.2013 серії НОМЕР_3 .
Однак, рішенням від 02.12.2023 позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, оскільки ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону.
Вказане рішення, позивач вважає протиправним, тому з метою його скасування звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.
Воєнний стан на усій території України введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженого Законом № 2102-IX від 24.02.2022).
Цим Указом воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, однак в подальшому цей строк продовжувався з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб - Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб - Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2020 від 07.11.2022, та діє по теперішній час.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389-VIII).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом (частина 6 статті 5 Закону № 389-VIII).
В указі Президента України про введення воєнного стану серед іншого зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 5 Закону № 389-VIII).
Згідно з пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, відповідно до пункту 3 Указу № 64/2022 на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) передбачено можливість обмеження у тому числі встановленого статтею 33 Конституції України права вільно залишати територію України.
Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" № 3857-XII від 21.01.1994 року передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (в редакції, чинній на дату спірних правовідносин).
Правила перетинання державного кордону України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року (Правила № 57).
Зокрема, згідно з пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Наведене свідчить, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на дату спірних правовідносин):
- мобілізаційна підготовка - комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;
- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України №3543-XII визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Зокрема, ч. 6 цієї статті передбачено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині 3 цієї статті.
Водночас, згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Отже, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.
За обставин справи, з метою перетину державного кордону України ОСОБА_1 надав для перевірки наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
- посвідчення багатодітної родини від 19.09.2013 № 023687;
- свідоцтво про шлюб від 18.02.2023 серії НОМЕР_4 ;
- свідоцтво про народження від 12.08.2011 серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , від 16.07.2013 серії НОМЕР_3 .
Рішенням від 02.12.2023 позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України, оскільки ОСОБА_1 не має права на перетин державного кордону.
Відповідно до спірного рішення причиною відмови вказано п. 2-1-2-18 Правил перетинання державного кордону громадяника України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 (а.с. 35-36).
Так, суд погоджується з доводами позивача, що рішення, яким позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону, без конкретизації причин відмови не може бути правомірним, а покликання на окремі положення Правил, не є чітким та суперечить принципу правової визначеності.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 14 Закону України "Про прикордонний контроль" (далі - Закон № 1710-VI) рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
Натомість в оскаржуваному рішенні не вказано конкретної причини для надання позивачу відмови у перетині державного кордону, в тому числі з посиланням на документи, які надав позивач та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон.
Водночас можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було.
Позивач вказує, що відповідно до п. 2-6 Правил, у яких зазначено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначає, що дана норма не розкриває чіткого переліку осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Натомість перелік таких осіб визначений Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Зокрема, статтею 23 Закону передбачена, категорія громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Поряд з тим приписи зазначеної норми права не регулюють питання перетинання державного кордону, а у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Судом встановлено, що у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та на виконання вимог Закону України "Про правовий режим воєнного стану", листом Адміністрації Державної прикордонної служби України "Щодо порядку організації виїзду за кордон на період дії правового режиму воєнного стану у зв'язку з введенням в Україні правового режиму воєнного стану" від 17.03.2022 (№23-6855/0/6-22-Вих) органам Держприкордонслужби роз'яснено, що слід врахувати, зокрема:
- пропуск громадян України, які не досягли 16-річного віку, та осіб з інвалідністю здійснювати відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 №57 (зі змінами від 12.03.2022);
- обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років не застосовуються до осіб:
1) які мають посвідчення про відстрочку від призову та повідомлення про зарахування на спеціальний військовий облік.
Підтверджуючими документами можуть бути: посвідчення про відстрочку від призову (бронь) + документи про відрядження;
3) на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Підтверджуючими документами можуть бути: свідоцтва про народження дітей (трьох і більше)/медичне свідоцтво про народження за формою №103/о), свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю дітей (трьох і більше) або рішення суду про розлучення та визначення місця проживання дітей з батьком або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, посвідчення батьків багатодітної сім'ї.
Оцінюючи подані позивачем підтверджуючі документи, суд зазначає, що в свідоцтвах про народження дітей від 12.08.2011 серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , від 16.07.2013 серії НОМЕР_3 , батьком вказаний не позивач, а інша особа.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" від 01.07.2010 № 2398-VI (далі - Закон № 2398-VI), відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону № 2398-VI, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
Частиною 1, 2 ст. 13 Закону № 2398-VI передбачено, що державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.
Разом з цим, механізм виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї багатодітної сім'ї (далі - посвідчення) визначає Порядок виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2010 р. № 209.
Згідно з п. 2 Порядку № 209 посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім'ї і дітей з такої сім'ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України "Про охорону дитинства" та іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 3 Порядку № 209 посвідчення видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських (міст обласного значення), районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (далі - структурний підрозділ/виконавчий орган) і центрами надання адміністративних послуг одному з батьків незалежно від місця проживання протягом десяти робочих днів з дати подання заяви.
За приписами п. 3-4 Порядку № 209 для підтвердження відомостей про народження дітей та шлюб батьків використовуються відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Мін'юсту та Мінсоцполітики через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до п. 3-5 Порядку № 209 для підтвердження відомостей про факт виховання дитини одним із батьків використовуються відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Державної судової адміністрації та Мінсоцполітики у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом із Державною судовою адміністрацією.
Згідно з п. 3-6 Порядку № 209 відомості, необхідні для оформлення посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї, можуть також перевірятись у порядку електронної інформаційної взаємодії з державними електронними інформаційними ресурсами за допомогою засобів Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.
Отже, з аналізу наведених положень слід дійти висновку, що свідоцтво про народження є офіційним документом, який засвідчує дату та місце народження особи, з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові.
Посвідчення багатодітної сім'ї видається з урахуванням відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які передаються до Мінсоцполітики шляхом автоматизованого обміну електронними даними між інформаційними ресурсами Мін'юсту та Мінсоцполітики через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.
З огляду на вищевикладене, за умови того, що у свідоцтві про народження батьком вказана інша особа, та за відсутності доказів проживання однією сім'єю у період 2013-2022 позивача з ОСОБА_3 , суд відхиляє посвідчення багатодітної родини від 19.09.2013 № 023687, у якому батьком вказаний ОСОБА_1 як доказ утримання цих дітей.
Свідоцтво про шлюб, який зареєстрований 18.02.2023 між позивачем з ОСОБА_3 , та за умови того, що батьком у свідоцтві про народження дітей є інша особа, без доказів проживання однією сім'єю, письмового договіру між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, суд вважає пакет підтверджуючих документів є неповним.
При цьому, окрім зазначених вище документів, позивачем на кордоні наданий військовий квиток серії НОМЕР_6 , у якому записів про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав того, що він має на утриманні троє дітей віком до 18 років, не було.
З цього приводу суд зазначає, що питання відстрочки від мобілізації не віднесені до повноважень прикордонної служби, а остання лиш перевіряє їх наявність. Суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, ураховуючи те, що рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону, повинно містити конкретні підстави з посиланням на документи, які надав позивач та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон, чого зроблено не було, то суд вважає що спірне рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1073,60 грн належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи ІПК віпс " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.12.2023 про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 , сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 , начальник 2 групи ІПК віпс " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) впс " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна