м. Вінниця
17 липня 2024 р. Справа № 120/691/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 25.10.2017 по 27.12.2023. Крім того, позивач просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Тому, з метою захисту своїх прав та інтересів, позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 23.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
31.01.2024 представник позивача подала уточнену позовну заяву, у якій окреслила такі позовні вимоги:
- визнати протиправною бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з 25.10.2017 по 27.12.2023.
Ухвалою 05.05.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті.
Також цією ухвалою суд витребував у ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язав надати суду у 15-денний термін з дня отримання ухвали про відкриття провадження: інформацію про суму всіх виплат належних ОСОБА_1 при звільненні, довідку про середній розмір грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням оформлену відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 року.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті спору відповідач вказав на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст 117 КЗпП, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення, а відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку відповідача, не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також відповідач звертає увагу, що позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 25.10.2018. З вимогами щодо не виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду після спливу трьох років. Відтак, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум відсутній був спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Окремо відповідач звертає увагу, що з 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX, яким норму статті 117 КЗпП викладено в новій редакції України, а саме: встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку у разі вирішення спору на користь працівника частково, здійснюються не більш, як за шість місяців.
Оскільки відповідач в установлений строк не надав витребувані документи, ухвалою від 12.06.2024 суд повторно їх витребував, роз'яснивши наслідки не виконання вимог ухвали без поважних причин.
12.07.2024 відповідач надіслав до суду витребуванні докази.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, встановив наступне.
Позивач проходив військову службу в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Позивача звільнено з військової служби наказом від 25.10.2018 №179 та з 25.10.2018 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.
За період з 01.01.2016 по 25.10.2018 позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення, тому він звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.01.2023 у справі №120/13627/21-а, адміністративний позов задоволений та зобов'язано, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за спірні періоди.
Позивачу на виконання зазначеного рішення 27.12.2023 виплачна індексація грошового забезпечення у розмірі 82320,85 грн.
Позивач вважає, що йому протиправно не нарахований відповідачем та не виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року прийняла постанову в справі №761/9584/15-ц, у якій констатувала, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Разом з тим, у спірних правовідносинах Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесені зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 вказав, що у контексті цієї справи слід застерегти, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. На дату звернення Позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.
За обставин справи, позивачу на виконання рішення у справі №120/13627/21-а 27.12.2023 виплачна індексація грошового забезпечення у розмірі 82320,85 грн.
З 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 у подібних правовідносинах Верховний Суд у п. п. 53-55 постанови вказав, що стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
До 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
У період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
За обставин цієї справи з урахуванням висновку Верховного Суду, суд робить висновок, що у період з 26.10.2018 по 18.07.2022 застосовується попередня редакція статті 117 КЗпП України. А за період з 19.07.2022 по 27.12.2023 спірні правовідносини регулюються вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, тому максимальний розмір грошового забезпечення за який можуть бути виплачені кошти за наявності підстав, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 183 календарних дні.
При цьому, суд звертає увагу, хоча позивач заявляє щодо нарахування йому та виплати спірних сум з 25.10.2017, проте наказом військового комісара (по стройовій частині) від 25.10.2018 №179 позивача з 25.10.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що встановлено у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду у справі 120/13627/21-а.
Відповідно до п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Отже, оскільки відповідно до наказу від 25.10.2018 позивач виключений із списків особового складу з 25.10.2018, то з 26.10.2018 слід обраховувати період спірних виплат, а не з 25.10.2017 як просить позивач.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх повних місяці перед звільненням з військової служби становив 12251,05 грн (помісячно). Середньоденний заробіток позивача становить: 24502,10грн (12251,05х2) : 61 (сума календарних днів) = 401,67грн.
Заперечень з приводу обрахованих сум позивач не подавав.
Обраховуючи суму коштів, належних до виплати позивачу, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, розділяє періоди на застосування положень спеціальної норми статті 117 КЗпП України, чинної дії відповідно.
З урахуванням заявленої вимоги про виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 18.07.2022 за кількість днів 1361 сума становить 546672,87грн.
За період з 19.07.2022 по 27.12.2023, кількість днів становить 183 (шість місяців), що дорівнює 73505,61грн.
За обставин справи, якщо за останній період застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, як зазначив Верховний Суд у справі № 460/42448/22, то до періоду з 26.10.2018 по 18.07.2022 суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату, оскільки вважає, що є істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати.
Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, де суд, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає, що сума 546672,87грн. в порівняні з невиплаченою сумою 82320,85 грн. є завищеною.
Так, досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до матеріалів справи, позивач наказом №179 від 25.10.2018 виключений зі списків особового складу.
З позовом до Вінницького окружного адміністративного суду щодо не виплати йому індексації грошового забезпечення позивач звернувся 20.10.2021, тобто через три роки після його звільнення, що відображено в спеціалізованій системі ДСС. Судом не встановлено, що позивач не знав про це право, або були інші обставини, які заважали позивачу реалізувати його.
Безвідносно, не заперечуючи право позивача на компенсаторну виплату майнових втрат, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації становить 10 000грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 18.07.2022 у розмірі 10000грн, за період з 19.07.2022 по 27.12.2023 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 73505,61грн.
За змістом частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання щодо судового збору у справі, суд зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від його сплати, а тому, керуючись положенням статті 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 27.12.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 18.07.2022 у сумі 10000грн (десять тисяч гривень), за період з 19.07.2022 по 27.12.2023 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у сумі 73505,61грн. (сімдесят три тисячі п'ятсот п'ять гривень 61 копійка).
В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна