м. Вінниця
18 липня 2024 р. Справа № 120/2738/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №025350010701 від 15.02.2024 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (2) просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, оскільки наданими позивачем документами підтверджено період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року - 3 роки 2 місяці 29 днів, що є недостатнім для зменшення пенсійного віку, встановленого статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у відзиві на позовну заяву (вх.№19051/24), також просило у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийняте законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Вінницькою обласною державною адміністрацією 30.11.1999 року, є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4).
08.02.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та прийнято рішення №025350010701 від 15.02.2024 року, яким відмовлено в призначенні пенсії.
Із вказаного рішення вбачається, що за наданими документами факт проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить 3 роки 2 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
Крім того зазначено, що за результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 року по 08.02.2001 року, оскільки відсутня інформація в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 року (далі - Закон № 796-XII).
При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статтею 55 Закону № 796-XII.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, зменшення віку розраховується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Отже, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України №796-XII є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні радіологічного контролю протягом чотирьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
Статтею 14 Закону №796-ХІІ визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше чотирьох років, - категорія 4.
За змістом частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (частина 3 статті 65 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчення, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі - Порядок №501), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Відповідно до пункту 10 Порядку №501, посвідчення видається, зокрема, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 року по справі № 205/8713/16-а, від 25.1 1.2019 року по справі № 464/4150/17. від 09.01.2020 року по справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 року по справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 року по справі № 751/2738/17.
Як встановлено судом, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Вінницькою обласною державною адміністрацією 30.11.1999 року, позивач є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
Доказів визнання недійсним цього посвідчення матеріали справи не містять та у поданих відзивах на позовну заяву відповідачами вказаний статус позивача не оспорюється.
Таким чином, наявність у позивача такого посвідчення є достатнім підтвердженням факту, що вона протягом 4 років проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, суд дійшов до переконання, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №025350010701 від 15.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії прийнято не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому підлягає скасуванню як протиправне.
Відтак, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 08.02.2024 року ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 року по 08.02.2001 року, оскільки відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу, то суд вказує наступне.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Статтею 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок можливого невиконання роботодавцями позивача (страхувальниками) обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на відповідному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду її роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для не зарахування відповідних періодів роботи позивача через несплату страхових внесків страхувальником до Пенсійного фонду України.
В розрізі спірних правовідносин та за умови підтвердження cтажу роботи позивача відповідними документами, зокрема відомостями з трудової книжки, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах № 423/757/17 від 01.03.2021 року та №340/1454/21 від 11 жовтня 2023 року.
В матеріалах справи на підтвердження спірного стажу роботи наявна належним чином засвідчена копія трудової книжки позивача Серія НОМЕР_2 , з якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 01.07.2000 року по 08.02.2001 року працювала продавцем в ТОВ "Джерельце".
Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивача містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази), затверджені печатками підприємства та не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів.
З огляду на вищевикладене суд дійшов до переконання, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2000 року по 08.02.2001 року, а тому відповідача (1) слід зобов'язати зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу такий період роботи.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що спірне рішення №025350010701 від 15.02.2024 року прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №025350010701 від 15.02.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити з 08.02.2024 року ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.07.2000 року по 08.02.2001 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ЄДРПОУ 13322403);
Відповідач(2): Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7-А, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802).
Суддя Свентух Віталій Михайлович