17 липня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 711/6779/16-ц
Провадження № 22-ц/821/1135/24
категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Ярошенка Б.М.
учасники справи:
скаржник: ОСОБА_1 ,
представник скаржника: адвокат Тимошенко Богдан Андрійович,
особа, що подає апеляційну скаргу: Другий відділ Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2024року (постановлену в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Демчика Р.В., повний текст ухвали складений 21 травня 2024 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу,-
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
01 квітня 2024 року скаржник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Тимошенка Б.А. звернулася до суду через засоби поштового зв'язку зі скаргою на дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дьо Людмили Сергіївни.
В обґрунтування скарги вказує, що на виконанні Другого ВДВС у м.Черкаси ЦМУ МЮ (м.Київ) перебуває виконавче провалження №53863126 з виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30.01.2017, відповідно до якого вирішено: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 850,00 грн щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 04 серпня 2016 року.
Постановою державного виконавця від 22.02.2024 на боржника накладено штраф на користь стягувача у розмірі 50% суми заборгованості з сплати аліменти, що складає 31247,63 грн.
Постанова від 22.02.2024 мотивована тим, що з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання у ОСОБА_1 станом на 01.01.2024 утворилась заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 62495,26 грн., сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки.
Копію вказаної постанови було надіслано суб'єктом оскарження боржнику звичайним листом (не рекомендованим, без повідомлення про вручення) та отримано останньою 05.03.2024. У зв'язку з тим, що було направлено звичайним листом, доказів вручення надати немає можливості.
Проте, до листа, з яким Боржнику відправлено копію Постанови ВП №53863126 не додано розрахунку заборгованості, що унеможливлювало її оскарження.
На вимогу скаржника, листом від 15.03.2024 суб'єктом оскарження надано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів.
ОСОБА_1 вказує, що з наданого розрахунку їй стало відомо, що з вересня 2018 року аліменти нараховувались в розмірі не 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а 50%.
До 15.03.2024 боржник останній раз отримувала від суб'єкта оскарження розрахунок заборгованості листом №35546 від 23.07.2021, відповідно до якого сума аліментів до сплати розраховувалась в щомісячному розмірі 850 грн, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, тому до 15.03.2024 скаржник цілком передбачувано та правомірно вважала, що аліменти нараховуються їй у розмірі, визначені рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.01.2017 по справі №711/6779/16-ц, а саме у твердій грошовій сумі в розмірі 850,00 гривень щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Крім того, зазначає скаржниця, вона була офіційно працевлаштована та мала дохід, зокрема від ТОВ «Мейккіт», де займала посаду макетника художніх макетів з 12.08.2016 по 11.11.2021, що підтверджується копією трудової книжки.
Їй була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 25.01.2019 по 10.11.2021, а з 11.01.2022 р. і по даний час скаржник має основне місце роботи в ПП «А.Р.Т» .
Вважає, що державним виконавцем мали бути вчинені дії, передбачені ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» щодо звернення стягнення на заробітну плату боржника, чого державним виконавцем зроблено не було, хоча вона неодноразово повідомляла виконавця про своє місце роботи та вимагала звертати стягнення на її заробітну плату.
З цією метою, вказує ОСОБА_1 , вона зверталась до державного виконавця із заявою від 28.08.2018, в якій повідомляла про своє місце роботи на той момент, а саме ТОВ «Мейккіт».
Наголосила, що в період з 25.01.2019 по 10.11.2021 вона була у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що підтверджується довідкою №1 від 19.12.2023, у зв'язку з чим не мала доходу та можливості сплачувати аліменти, тому просила суд визнати поважною вказану обставину.
Таким чином, державним виконавцем з 23.07.2021 по 15.03.2024 не виконувались обов'язки, передбачені ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» та п.4 розділу XVI Інструкції №512/5, щодо здійснення щомісячного розрахунку заборгованості за аліментами, та ч.ч.1,3 ст.68 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо звернення стягнення на заробітну плату боржника. Вказане свідчить, що саме через протиправну бездіяльність виконавця, а також вчинений ним неправильний розрахунок заборгованості з аліментів (№35546 від 23.07.2021), вона була позбавлена правомірних очікувань на погашення заборгованості з аліментів шляхом звернення стягнення на її заробітну плату, а також була позбавлена права на інформацію про дійсний розмір її заборгованості у виконавчому провадженні.
Таким чином, оскаржувана постанова державного виконавця ВП №53863126 від 22.02.2024 про накладення штрафу не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виникла не з вини боржника, а першочергово з вини державного виконавця, який допускав протиправну бездіяльність щодо звернення стягнення на заробітну плату боржника, вчинив неправильний розрахунок заборгованості (№35546 від 23.07.2021) та не виконував обов'язку щодо щомісячного розрахунку заборгованості та повідомлення про нього сторонам виконавчого провадження.
ОСОБА_1 вказує, що не відмовляється від свого обов'язку сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина, однак через невиконання державним виконавцем обов'язку зі звернення стягнення на заробітну плату боржника, враховуючи неодноразове повідомлення останньою про її місце роботи, а також неналежне виконання обов'язку виконавця щодо розрахунку заборгованості, виникла заборгованість у значному розмірі, що відповідає сумі заборгованості за 3 роки.
На підставі наведеного, скаржник просила суд визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Дьо Людмили Сергіївни від 22.02.2024 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 53863126.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2024 року поновлено ОСОБА_5 - представнику ОСОБА_1 процесуальний строк для звернення до суду із скаргою на постанову державного виконавця про накладання штрафу.
Скаргу ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладання штрафу - задоволено.
Скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Дьо Людмили Сергіївни від 22.02.2024 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 31 247,63 грн.
Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що поновлюючи строк на звернення до суду із скаргою, суд вважав, що скаржник звернулась в межах десятиденного строку.
Суд дійшов висновку, що наданими доказами доведено відсутність вини скаржника у виникненні заборгованості, тому скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 30 травня 2024 року, Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), вважаючи ухвалу суду першої інстанції прийнятою при неправильному застосуванні судом норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2024 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що на виконанні в Другому ВДС у м. Черкаси ЦМРУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 53863126 з примусового виконання виконавчого листа №711/6779/16, виданого 27.04.2017 Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 850,00 грн щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 04.08.2016.
22.02.2024 державним виконавцем винесена постанова у ВП №53863126 про накладення на боржника штрафу у сумі 31 247,63 грн. у зв'язку з наявністю заборгованості по сплаті аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три роки. Заборгованість станом на 01.02.2024 становить 62 495,26 грн, що перевищує суму платежів за три роки.
Вказує, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від аліментів (доходу), визначається виконавцем в порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту прав дитини на належне утримання» №2475-VІІІ від 03.07.2018 , який набрав чинності 28.08.2018, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною 14 , згідно якої, зокрема, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості зі сплати аліментів.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника в порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Вказує, що державним виконавцем вірно застосовано вказану норму до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання законом чинності, безпосередньо застосовано нормативний акт прямої дії у часі. Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача.
Вказує, що скаржниця не оскаржувала та не скасовувала у встановленому законом порядку довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.04.2024, на підставі яких розраховано визначений постановою, що оскаржується, розмір штрафу.
Зміна закону, яким установлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до ст. 192 СК України.
Державний виконавець з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17.05.2017 мав застосувати положення щодо мінімального розміру аліментів в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 11 червня 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Тимошенко Б.В. , вважає доводи апеляційної скарги такими, що не грунтуються на нормах матеріального права, не є релевантними до висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції; ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2024 року такою, що ухвалена при повному та всебічному дослідженні матеріалів справи з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30 січня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 850,00 гривень щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повнолітня, починаючи з 04 серпня 2016 року.
Постановою Придніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 28.04.2017 відкрито виконавче провадження №53863126 з виконання рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 30 січня 2017 року по справі №711/6779/16-ц.
Постановою державного виконавця Придніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 22.02.2024 на ОСОБА_1 накладено штраф на користь стягувача ОСОБА_3 у розмірі 31 247,63 грн.
Згідно розрахунку заборгованості аліментів по виконавчому листу №711/6779/16-ц від 27.04.2017, наданого старшим державним виконавцем Капшитар В.О., станом на 07.07.2021 борг по аліментах за боржником ОСОБА_2 становить 21 593,76 грн.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів відповідно до ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 15.03.2024 за №4794/26.21-43/40736, наданого головним державним виконавцем Дьо Л.С., станом на 01.03.2024 заборгованість по сплаті аліментів становить 63 849,26 грн.
В матеріалах справи міститься Довідка № 1 від 19.12.2023, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , макетнику художніх макетів ТОВ «Майккіт», з 25.01.2019 по 10.11.2021 включно була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
З копії трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що з 10.11.2021 ОСОБА_1 була звільнена з посади за власним бажанням.
В матеріалах справи міститься копія заява ОСОБА_2 , згідно яких ОСОБА_2 просила провести повний розрахунок заборгованості по аліментах по виконавчому провадженню №538663126 по виконавчому листу №711/6779/16-ц від 27.04.2017 з урахуванням їх оплати та направити на її роботу в ТОВ «Майккіт» ( а.с 18) та копія заява від 28.08.2018, згідно якої ОСОБА_2 просила долучити до матеріалів справи довідку про сплату аліментів з її місця роботи ТОВ «Майккіт» ( а.с. 19).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, станом на 21.02.2024 заборгованість становить 62 495,26 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду відповідає в повній мірі.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.
Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 447 ЦПК України пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону, державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 3 вказаного Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду визначений ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Ч. 2 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Ч. 4. Ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому, постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Звертаючись до суду із скаргою, заявниця, в обґрунтування своїх вимог щодо неправомірності дій державного виконавця, вказувала, що державним виконавцем мали бути вчинені дії, передбачені ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» щодо звернення стягнення на заробітну плату боржника, чого державним виконавцем зроблено не було, хоча нею неодноразово повідомлялось про своє місце роботи та висловлювалися прохання щодо стягнення аліментів із її заробітної плати.
Протиправна бездіяльність державного виконавця також полягає у здійсненні ним не правильного розрахунку заборгованості по аліментах, у зв'язку з чим боржник була позбавлена правомірного очікування на погашення заборгованості з аліментів шляхом звернення стягнення на її заробітну плату, а також була позбавлена права на інформацію про здійснений розмір заборгованості у виконавчому провадженні.
Всі дії державного виконавця, включаючи дії щодо винесення постанов, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Інструкцією № 512/5, мають вчинятися державним виконавцем на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону в межах виконавчого провадження, яке знаходиться на виконанні у державного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 офіційно була працевлаштована в ТОВ «Мейккіт» на посаді макетника художніх макетів з 12.08.2016 по 11.11.2021, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 . Відповідно до довідки №1 від 19.12.2023 ОСОБА_1 надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 25.01.2019 року по 10.11.2021 року.
З 11.01.2022 по теперішній час ОСОБА_1 працевлаштована в ПП «А.Р.Т».
Відповідно до статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» ( у редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Стягнення за виконавчими документами, в першу чергу, звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Державний виконавець має право офіційно звернутися до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати йому безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також можуть бути використані для розшуку майна. Для впровадження цього положення державний виконавець звертається за інформацією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких організацій як: 1) податкові адміністрації (за місцем проживання боржника); 2) державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси; 3) бюро технічної інвентаризації; 4) органів ДАІ, що реєструють транспортні засоби; 5) підприємство, де працює боржник; 6) органи виконавчої влади та місцевого самоврядування тощо.
Черговість звернення стягнення на майно, передбачена Законом, має задовольняти основним принципам виконавчого провадження - найшвидшому та повному виконанню. На це й спрямована перша черга майна, що підлягає стягненню.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що у боржника відсутня вина у виникненні заборгованості.
Крім того, Другим відділом державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не надано жодного доказу на підтвердження вчинення боржником умисних дій з метою ухилення від сплати аліментів в межах виконавчого провадження.
Із матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_1 , навпаки, вчиняла дії щодо виконання рішення суду, а саме подавала до органів виконавчої служби заяви, в яких просила провести повний розрахунок заборгованості по аліментах по виконавчому провадженню №538663126 по виконавчому листу №711/6779/16-ц від 27.04.2017 з урахуванням їх оплат та направити на її роботу в ТОВ «Майккіт» ( а.с 18) та згідно копії заяви від 28.08.2018, просила долучити до матеріалів справи довідку про сплату аліментів з її місця роботи ТОВ «Майккіт» ( а.с. 19).
Із наведеного слідує, що державним виконавцем в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не вчинялись необхідні дії щодо примусового виконання виконавчого листа № 711/6779/16-ц від 27.04.2017.
В матеріалах справи відсутні докази про винесення державним виконавцем постанови про звернення стягнення на доходи боржника.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з часу відкриття виконавчого провадження з 2017 року, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу лише в 2024 році, тобто в період часу з 2017 по 2024 рік, державним виконавцем не вчинялись дії щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, виникла не з вини боржника ОСОБА_1 , а з вини державного виконавця, який у відповідності до вимог законодавства не проводив необхідних перевірок доходу боржника з моменту відкриття виконавчого провадження, у визначений законом строк.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. У передбачених у частині четвертій названої статті випадках, виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику.
Тобто саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику.
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника ОСОБА_1 , а з вини державного виконавця, оскільки на протязі тривалого періоду часу останнім не проводилась перевірка майнового стану боржника та його доходів, як це передбачено вимогами діючого законодавства, а за таких обставин й постанова головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дьо Л.С. про накладення штрафу не може вважатися справедливою.
Доводи апеляційної скарги про те, що скаржниця не оскаржувала та не скасовувала у встановленому законом порядку довідку-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.04.2024, на підставі яких розраховано визначений постановою, що оскаржується, розмір штрафу, є необгрунтованими, оскільки предметом даного спору не є розмір заборгованості, а предметом оскарження є саме постанова про накладення штрафу.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.
Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця про накладення штрафу - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 18 липня 2024 року/