Житомирський апеляційний суд
Справа №276/602/24 Головуючий у 1-й інст. Бобер Д.О.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
17 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.,
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №276/602/24 за позовом акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 16 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бобра Д.О. в смт Хорошів,
У березні 2024 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду із даним позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 79 717,76 грн заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 липня 2019 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір №2001357755701, згідно умов якого, останньому видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 30 000,00 грн., який у подальшому було збільшено до 50 215,00 грн. Відповідач неналежним чином виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 79 717,76 грн, що складається з: 50 214,60 грн - заборгованість за кредитом та 29 503,16 грн - заборгованість за процентами.
Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 16 травня 2024 року позов АТ «Перший Український Міжнародний Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №2001357755701 від 19.07.2019 в сумі 79 717,76 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» судовий збір у розмірі 2422,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Правила кредитування, що розміщені на офіційному сайті позивача можуть змінюватися самим АТ «Перший Український Міжнародний Банк», тобто кредитор може додати до позовної заяви витяг з договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Правила кредитування в будьяких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Правила кредитування в ПУМБ, які ним подані до суду разом з позовом не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Надані позивачем договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Правила кредитування з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в документі про умови кредитування, який безпосередньо підписаний позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. У заяві позичальника від 19.07.2019 відсутні умови договору про встановлену процентну ставку. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді процентну ставку за користування кредитними коштами. Однак, банком необґрунтовано нараховано відсотки за використання кредитного ліміту. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 16 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 19 липня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Перший Український Міжнародний Банк» було укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем заяви №2001357755701 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО), підписанням якої відповідач акцептував публічну пропозицію АТ «ПУМБ», яка розміщена на веб-сайті Банку: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані їй в процесі обслуговування (з урахуванням усіх змін) і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладення Договору страхування, підписанням цієї заяви підтвердив свою згоду на укладення Договору страхування на зазначених умовах. Відповідачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні та надано платіжну картку.
У заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб зазначено, що відповідач (клієнт) просив встановити на його поточний рахунок у гривнях, відкритий за цією заявою, кредитний ліміт у сумі 30000 грн.; розмір реальної річної процентної ставки складає 50,52%; розрахунковою та платіжною датою є 30 число кожного місяця; строк дії кредитного ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюється відповідно до умов ДКБО.
19 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, згідно умов якого, АТ «ПУМБ» відкрито кредитну лінію з кредитним лімітом 30000 грн., строк кредитування становить 12 місяців з автоматичною пролонгацією. Відповідно до п.4, п.5 Паспорту споживчого кредиту стандартна процентна ставка становить 41,88 % річних, реальна річна процентна ставки складає 50,52%; порядок повернення кредиту: щомісячно не пізніше настання платіжної дати протягом встановленого строку кредитування, за наявності заборгованості за кредитом на кінець звітного розрахункового періоду.
АТ «ПУМБ» виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав відповідачу кредит на умовах, передбачених цим договором, відповідач кредит отримав. В подальшому, відповідно до умов кредитного договору кредитний ліміт було збільшено до 50 215,00 грн.
Відповідач користувався кредитними коштами позивача, знімав з кредитного рахунку кошти для власних потреб, періодично сплачував кошти в рахунок повернення отриманих кредитних коштів, але свої зобов'язання за вказаним договором у повному обсязі не виконав, в результаті чого станом на 05.07.2023 виникла заборгованість у розмірі 79 717,76 грн., з яких: 50 214,60 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу та 29 503,16 грн - сума заборгованості за відсотками.
01 лютого 2024 року АТ «ПУМБ» направлено на адресу відповідача письмову вимогу щодо необхідності погашення заборгованості в розмірі 79 717,76 грн за кредитним договором №2001357755701.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач надав належні докази, які підтверджують право вимоги за кредитним договором, а також наявність у відповідача грошового зобов'язання та заборгованості перед банком.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За змістом частини 1статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина перша, друга статті 640 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частини першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так, згідно положень статті 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Положеннями частини другої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Вбачається, що ОСОБА_1 19 липня 2019 року окрім заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб підписав особисто і паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено усі умови отримання кредитних коштів. Зокрема: кредитний ліміт - 30000 грн., строк кредитування - 12 місяців з автоматичною пролонгацією, процентна ставка - 41,88 % річних, реальна річна процентна ставки - 50,52%; порядок повернення кредиту: щомісячно не пізніше настання платіжної дати протягом встановленого строку кредитування, за наявності заборгованості за кредитом на кінець звітного розрахункового періоду.
Відповідно до довідки, виданої АТ «ПУМБ», кредитний ліміт за договором №2001357755701 було збільшено до 50 215,00 грн.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору споживчого кредиту №2001357755701 від 19.07.2019. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору споживчого кредиту №2001357755701 від 19.07.2019 між ОСОБА_1 та акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк».
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із виписки з особового рахунку ОСОБА_1 наданої АТ «ПУМБ» вбачається, що останній систематично використовував грошові кошти з рахунку на оплату товарів та послуг та здійснював часткове погашення кредиту.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач не перевищував встановлені кредитним договором ставки по відсоткам за наданим кредитом.
Відтак, заборгованість за кредитним договором №2001357755701 від 19.07.2019 становить 79 717,76 грн., яка складається із: 50 214,60 грн - заборгованість за тілом кредиту та 29 503,16 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Відтак, посилання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що сторонами не погоджено умови договору, відсоткову ставку спростовується наявним у матеріалах справи паспортом споживчого кредиту, підписаного власноручно ОСОБА_1
Підписуючи паспорт споживчого кредиту, відповідач був ознайомлений з розміром кредитного ліміту, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту; строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки.
Окрім того, факт отримання кредитних коштів та користування ними відповідачем не заперечувалося у надій останнім відповіді на відзив, свого контррозрахунку заборгованості відповідач суду не надав.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 16 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді