79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.09.10 Справа № 2/112
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника відповідача Лебідко Ю.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс”, с. Обертин до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім”, м. Львів про визнання недійсним договору фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Промбудсервіс”, с. Обертин звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім”, м. Львів про визнання недійсним договору фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 06.07.2010р. передав позовну заяву з доданими до неї документами за підсудністю до господарського суду Львівської області.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.07.2010р. призначив розгляд справи на 31.08.2010р. Ухвалою суду розгляд справи відкладався на 09.09.2010р., 23.09.2010р. За клопотанням представника сторони строк розгляду справи був продовжений на 15 днів до 29.09.2010р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.08.2008р. Відповідно до ст. 7 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. Також, в разі надання певних фінансових послуг, які потребують ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Проте, під час укладення спірного договору відповідач не повідомив позивача про наявність відповідної ліцензії, відомості про наявність ліцензії відсутні в договорі. Умовами спірного договору передбачена одностороння зміна лізингових платежів. Однак, така умова порушує принцип рівності сторін, по своїй суті є односторонньою відмовою від зобов'язання та може бути визнана нікчемною умовою договору. Умовами договору передбачено покладення на позивача обов'язку з надання фінансових та бухгалтерських документів. В той же час, Законом України “Про інформацію” встановлено, що не підлягають розголошенню відомості, що стосуються зокрема, прибутків від підприємницької діяльності. Проте, спірним договором не передбачено жодного зобов'язання відповідача щодо охорони та нерозголошення отриманої ним інформації. Таким чином, договір №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.08.2008р. необхідно визнати недійсним у зв'язку з тим, що він суперечить чинному законодавству відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України.
В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що позивач, посилаючись на необхідність ліцензії на здійснення операцій з фінансового лізингу, не вказав якими конкретно нормами чинного законодавства вимагається обов'язкове ліцензування таких операцій. Законами України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про фінансовий лізинг”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” не передбачено ліцензування операцій з фінансового лізингу. Також відзначив, що згідно довідки ФЛ №379 від 19.06.2008р., виданої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, відповідачу надано право надавати послуги з фінансового лізингу. Включення в умови спірного договору положення про подання позивачем фінансових та бухгалтерських документів пов'язане із здійсненням відповідачем первинного моніторингу відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”.
Позивач в судові засідання явку представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 19.07.2010р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану в позовній заяві, а також за клопотанням -на адресу уповноваженого представника, тому у відповідності до ст. 75 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Представнику відповідача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 23.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2010р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
5 вересня 2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №460/0908 фінансового лізингу (оренди) та додатки до нього.
Відповідно до п. 1.1. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р., лізингодавець (відповідач) зобов'язувався передати лізингоодержувачу (позивачу), а лізингоодержувач отримати в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме: бульдозер SHANTUI мод. SD16 з прямим відвалом 4,5 м3 і 3-х зубим розпушувачем в кількості 1 шт.
Згідно п. 4.5. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. сума лізингових платежів може бути змінена у випадку появи нових обставин, що можуть викликати комерційні втрати, тому числі: зміни в законодавстві; зміни первинної вартості майна постачальником, в т.ч. у зв'язку з зміною курсу валюти.
Пунктом 4.6. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. встановлено, що зміна розмірів лізингових платежів розпочинається з моменту виникнення підстав для цього. Про виникнення цих підстав з наданням підтверджуючих документів лізингодавець в 30-денний термін повідомляє лізингоодержувача. Одночасно лізингодавець направляє новий розрахунок лізингових платежів. За дотримання цих умов зміна розмірів лізингових платежів не вимагає додаткового погодження і приймається лізингоодержувачем беззаперечно.
Відповідно до п.п. 2 п. 5 договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. лізингодавець має право вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом одного чергового строку.
Згідно п.п. 5 п. 6.2. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р., лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно щоквартально надавати лізингодавцю фінансові звіти, довідки з банків про рух коштів і стан кредитної заборгованості, квартальні, річні звіти (Ф1, Ф2). У разі необхідності, за вимогою лізингодавця, надавати додаткові фінансові та правові документи. Якщо документи не будуть надані в коротко можливий термін лізингодавець має право відмовитись від виконання умов даного договору, повідомивши письмово про це лізингоодержувача.
Пунктом 9.1. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. передбачено підстави, за яких лізингодавець має право односторонньо достроково припинити дію даного договору письмовим повідомленням.
12.07.2009р. сторони уклали угоду №460/0908 РЗ про припинення дії договору фінансового лізингу №460/0908 від 05.09.2008р. Згідно п. 1 даної угоди у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем своїх зобов'язань згідно п. 6.2.2. договору №460/0908 фінансового лізингу від 05.09.2008р. достроково припиняється дія цього договору з моменту підписання акту прийому-передачі майна.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст.ст. 1-3 Закону України “Про фінансовий лізинг” - за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Як вбачається з матеріалів справи, договір №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. укладений між сторонами як самостійний договір, оскільки сторони визначили предмет договору, а саме: бульдозер SHANTUI мод. SD16, встановили термін дії договору -до 30.06.2013р., розмір та порядок сплати лізингових платежів та ін. умови. Позивачем не надано доказів того, що вищевказані умови були викладені у формулярах або інших стандартних формах, які запропоновані невизначеному колу осіб. Таким чином, твердження позивача про те, що спірний договір укладений шляхом приєднання до стандартних умов, є безпідставним.
Частиною 1 ст. 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно п. 5 ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансовий лізинг є одним з видів фінансових послуг.
Вілповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч. 1 ст. 7 вищевказаного закону).
З наданої суду відповідачем довідки ФЛ №379 від 19.06.2008р., виданої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, вбачається, що ТзОВ “Компанія “Лізинговий дім” взято на облік як фінансову установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу.
Як встановлено судом, чинним законодавством не передбачено необхідності отримання ліцензії на надання послуг з фінансового лізингу відповідними суб'єктами.
Таким чином, відповідач правомірно здійснює свою діяльність щодо надання послуг з фінансового лізингу без ліцензії, оскільки така діяльність не підпадає під режим ліцензування.
Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги встановлені ст. 188 ГК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Сторони, уклавши договір №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р., узгодили можливість односторонньої зміни (в т.ч. зміни розміру лізингових платежів) або розірвання договору, тобто встановили в договорі інший порядок зміни умов або розірвання договору, який не потребує взаємної згоди.
Можливість розірвання (припинення) договору фінансового лізингу в односторонньому порядку передбачена також ст. 7, п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про фінансовий лізинг”.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р., він містить умови про предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів та інші умови. Позивач під час укладення спірного договору не надав власних пропозицій щодо умов договору, підписав договір на умовах, запропонованих відповідачем. В той же час, наявність в договорі №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. умов щодо його односторонньої зміни або розірвання не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 4 ст. 231 ГК України).
В п. 9.2. договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. сторони передбачили відповідальність у вигляді штрафів в певних відсотках. Таким чином, сторони на власний розсуд визначили розмір та вид санкцій за порушення умов договору. Встановлення санкцій в таких розмірах не суперечить вимогам ст. 231 ГК України, оскільки вказана норма не забороняє сторонам в договорі самостійно визначити розмір санкцій.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”, відповідач, як фінансова установа, є суб'єктом первинного фінансового моніторингу.
Згідно ч. 8. ст. 9 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму”, суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати інформацію стосовно ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану, необхідну для виконання таким суб'єктом вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.
З наведеного вбачається, що відповідачу спеціальним законодавством надано право отримувати необхідну фінансову інформацію.
Що стосується твердження позивача про відсутність в договорі №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. умов про зобов'язання відповідача щодо охорони та нерозголошення банківської та конфіденційної інформації, то слід зазначити, що позивач при укладенні спірного договору мав можливість надати відповідні пропозиції. В разі, якщо якісь певні відносини, які виникли чи можуть виникнути в процесі виконання умов договору не врегульовані умовами договору, до таких правовідносин застосовується чинне законодавство. Зокрема, ч. 6 ст. 36 ГК України встановлено, що за неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Таким чином, в разі розголошення відповідачем комерційної таємниці, яка стала йому відомою внаслідок виконання договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р., позивач не позбавлений права звернутися із позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Необхідно також зазначити, що згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Однак, позивач оспорюючи певні пункти договору №460/0908 фінансового лізингу (оренди) від 05.09.2008р. (без яких такий договір міг би бути укладений), звернувся в суд з вимогою про визнання договору недійсним в цілому.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 203, 204, 215, 227, 509, 626, 632, 638, 651, 806 ЦК України, ст.ст. 207, 231 ГК України, ст.ст. 6, 10 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 4, 7 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя