Справа № 154/824/24 Провадження №11-кп/802/437/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
17 липня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030510001272 від 21.12.2023 року, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Нова Олександрівка Куп'янського району Харківської області, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає (як внутрішньо-переміщена особа) за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
1) 25.11.2019 року Великобурлуцьким районним судом Харківської області за ч.1 ст.296 КК України до 2 років позбавлення волі з іспитовим строком на 1 рік;
2) 12.08.2020 року Вовчанським районним судом Харківської області за ч.3 ст.296, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 2 місяці, звільнений з місця позбавлення волі 20.10.2021 року умовно-достроково на підставі ухвали Первомайського районного суду Харківської області від 12.10.2021 року, з невідбутим терміном покарання 1 рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дати винесення вироку - 02.04.2024 року.
На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання, призначеного ОСОБА_7 за цим вироком, зараховано строк попереднього ув'язнення з 20.02.2024 року до 01.04.2024 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_7 залишено попереднім - тримання під вартою, до набрання вироком законної сили.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна та речових доказів.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 20.12.2023 року, , достовірно знаючи, що на території України діє воєнний стан, введений Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», продовжений Указом Президента України № 734/2023 від 06.11.2023 року, який затверджено Законом України № 3429-IX від 08.11.2023 року "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, перебуваючи біля підсобного приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , о 12 годині 56 хвилин таємно викрав спайку пива марки «Оболонь» «Київське Розливне» у кількості 12 штук, об'ємом по 0,6 л кожна, загальною вартістю 163 гривень 32 копійки, та о 13 годині 30 хвилин таємно викрав спайку слабоалкогольного напою марки «Оболонь» «Ром-кола» у кількості 24 штуки, об'ємом по 0,5 л кожна, загальною вартістю 627 гривень 60 копійок, чим спричинив ПП «Торговий дім «Салют»» майнову шкоду на загальну суму 790 гривень 92 копійки.
Таким чином, обвинуваченому ОСОБА_7 інкримінується таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.56-57).
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що суд розглянув справу поверхнево і не розібрався у всіх обставинах справи та не врахував пом'якшуючі обставини згідно ст.66 КК України (а.с.106).
В судове засідання не з'явився представник потерпілого (ПП «Торговий дім «Салют»), хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження (а.с.117). Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання не заперечували, щодо продовження розгляду справи у відсутності представника потерпілого (ПП «Торговий дім «Салют»). Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційної скарги; думку обвинуваченого та його захисника, які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили задовольнити; прокурора, який просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити за безпідставністю, вирок суду залишити без змін; апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого в умовах воєнного стану та правильність кваліфікації його дій за ч.4 ст.185 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувались.
Порушень кримінального процесуального закону під час установлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винним в обсязі висувного йому обвинувачення, у вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.
Оскільки він та інші учасники судового провадження не заперечували проти скороченого дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, суд першої інстанції обмежився тільки допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів провадження, що характеризують обвинуваченого, як особу, а тому учасники судового провадження тепер позбавлені права оспорювати їх в апеляційному порядку.
У відповідності з вимогами ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що призначене йому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості та про наявність підстав для застосування при призначенні покарання ст.69 КК України, заслуговують на увагу апеляційного суду із врахуванням наступного.
Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому воно повинно бути необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
В той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Тобто при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом'якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжкого злочину, дані про його особу та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом першої інстанції віднесено щире каяття у вчиненні кримінального правопорушення.
До обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції, віднесено рецидив злочинів.
Як убачається з вироку суду та матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції призначаючи покарання ОСОБА_7 врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, не одружений, у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога на обліку не перебуває, задовільно характеризується за місцем проживання та позитивно - за місцем відбування покарання.
За наслідками розгляду кримінального провадження місцевий суд прийшов до висновку, що покарання ОСОБА_7 слід призначити в межах санкції частини статті, за якою його засуджується у виді мінімального позбавлення волі, яке не можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з тим, на думку апеляційного суду, судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано не віднесено до пом'якшуючих покарання обставин активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Місцевий суд не виклав у вироку обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_7 покарання з вчиненим ним кримінальним правопорушенням. Відтак оскаржуване судове рішення не містить аргументів, які би доводили, що саме такий захід примусу, який визначений певним строком судом першої інстанції, буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.
За таких підстав вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Під час розгляду справи апеляційним судом захисник вказав на те, що обвинувачений щиро кається у вчиненому, повністю визнає свою вину, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, повернув викрадене потерпілому.
Апеляційний суд вважає, що за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження знайшли своє підтвердження вищезазначені обставини, а тому призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України колегія суддів, відповідно до ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий (а.с.39-40), не працює, не одружений, у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога на обліку не перебуває (а.с.41, 52), задовільно характеризується за місцем проживання (а.с.42) та позитивно - за місцем відбування покарання (а.с.46-48), думку представника потерпілого, який суду першої інстанції подав заяву в якій вказав про те, що при вирішенні міри покарання обвинуваченому покладається на розсуд суду (а.с.20).
Апеляційний суд звертає увагу, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України.
При аналізі приписів ст.69 КК України слід перш за все виходити з того, що за наявності передбачених у ній підстав суд має право призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в законі (в санкції відповідної статті Особливої частини КК) у разі вчинення особою злочину будь-якого ступеня тяжкості.
Підставами призначення більш м'якого покарання визнані у ч.1 ст.69 КК України є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме: наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; дані, які певним чином характеризують особу винного.
У свою чергу обставини, що пом'якшують покарання, які підстава застосування ст.69 КК України, мають певну кількісну і якісну характеристики, а саме: суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох обставин (не менше двох); до них належать як обставини, що пом'якшують покарання, зазначені у ч.1 ст.66 КК України, так і визнані судом такими, що пом'якшують покарання, на підставі ч.2 ст.66 КК України.
Наявність цих обставин, безумовно, впливає не тільки на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а й на рівень небезпечності особи винного. Дані про особу винного мають оцінюватись судом, передусім, із точки зору можливості досягнення за допомогою такого (більш м'якого) покарання поставлених перед ним цілей. Ці дані можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані із вчиненим злочином, зокрема, особа може позитивно характеризуватись з урахуванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, позитивна характеристика за місцем проживання, роботи, навчання тощо).
Відповідно до ч.1 ст.66 КК України при призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються, зокрема щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке полягає в тому, що вона визнає свою провину, жалкує з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, зумовлену кримінальним правопорушенням, і підтверджує це конкретними діями.
Як видно з матеріалів справи, під час судового розгляду в місцевому суді обвинувачений вину у вчиненому визнав повністю, погодився на проведення розгляду відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, та під час судового засідання в суді апеляційної інстанції від цього не відмовлявся, вказував, що жалкує про вчинене.
Наведені обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать про те, що обвинувачений щиро розкаявся у вчиненому.
Водночас, із матеріалів провадження також убачається, що ОСОБА_7 активно сприяв розкриттю злочину, про що свідчить його позиція під час досудового розслідування, де він надав показання з приводу події, приймав участь у слідчих діях, його позиція під час судового розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій.
Отже беручи до уваги обставини цього конкретного кримінального провадження, відповідно до приписів ст.66 КК України, колегія суддів уважає за можливе визнати пом'якшуючими покарання ОСОБА_7 обставинами щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та вважає доводи обвинуваченого в цій частині обгрунтованими.
До обставин, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд відносить рецидив злочинів.
А тому, за наявності вищевказаних декількох обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає за можливе при призначенні покарання за скоєне кримінальне правопорушення застосувати до ОСОБА_7 норми ст.69 КК України.
Відповідно до приписів ст.69 КК України колегія суддів призначає покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч.4 ст.185 КК України, яке буде необхідне й достатнє для його виправлення, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, та яке слід відбувати реально.
На думку суду апеляційної інстанції у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
За правилами п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з положенням ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, апеляційну скаргу обвинуваченого слід задовольнити, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02.04.2024 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 - змінити.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України в частині призначеного покарання змінити.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Головуючий
Судді