Справа № 761/15667/23
Провадження № 2/761/2371/2024
16 травня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В.
за участі секретаря: Яцишина А.О.,
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Лаврінець О.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожнього-транспортної пригоди, -
в травні 2023 року позивач ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 , звернулась до суду із вказаним позовом, визначивши відповідача Департамент патрульної поліції НП України, якого вподальшому було замінено на Головне управління Національної поліції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожнього-транспортної пригоди, відповідно до вимог якого остаточно просила стягнути із Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 3120000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_5 ; стягнути із Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 - 1880000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_5 .
Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що третя особа ОСОБА_5 , перебуваючи на службі в складі групи реагування на факти вчинення домашнього насильства, виконуючи службове завдання, виїхав за адресою: АДРЕСА_1 та керуючи службовим автомобілем, порушив правила дорожнього руху, допустив зіткнення з автомобілем з реєстраційним номером НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_6 і внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач та її донька та отримали тілесні ушкодження (середнього та легкого ступеню тяжкості).
Позивач зазначає, що саме грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог п.3.1 ПДР України перебувало у прямому причинному зв'язку із виникненням ДТП та спричиненням фізичної та моральної шкоди позивачам.
За результатами кримінального провадження дії водія ОСОБА_5 кваліфіковано за ч.1 ст. 286 КК України, а позивач була визнана цивільним позивачем, оскільки нею був заявлений позов в своїх та в інтересах доньки, який за замістом аналогічний даному позову, однак, кримінальне провадження відносно працівника поліції ОСОБА_5 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.02.2023 закрито і ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, тому позивачі вимушені звернутись знову із вказаним позовом, але в межах цивільного судочинства.
ОСОБА_3 вважає, що з врахуванням ч.1 ст. 1172 ЦК України роботодавець ОСОБА_5 зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником, оскільки ним завдано моральних страждань, які виникли внаслідок зміни психоемоційних змін у вигляді зниженого та нестійкого фону настрою позивачки та її доньки, фіксованості на негативних думках та спогадах, психологічної пригніченості, тривожності, адже душевні страждання виникли через пережитий душевний стрес під час ДТП та отримання тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості.
На підставі ст.ст. 23, 1167, 1172, 1174, 1187 ЦК України позивач просила задовольнити позов.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.05.2023 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводи в порядку загального позовного провадження.
09.06.2023 від первісного відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив в якому представник вказаного відповідача заперечував проти позову через неналежного відповідача, оскільки третя особа ОСОБА_5 не перебував у трудових відносинах з Департаментом.
На адресу суду 14.06.2023 надійшло клопотання позивача про заміну неналежного відповідача, яке було задоволено ухвалою суду від 15.07.2023 та замінено відповідача Департамент патрульної поліції України - на належного відповідача Головне управління Національної поліції у місті Києві.
28.09.2023 надійшов відзив від відповідача Головного управління Національної поліції у місті Києві в якому містяться заперечення проти позовних вимог з підстав у зв'язку із їх безпідставністю.
При цьому, стороною відповідача у відзиві зауважено, що особа може вимагати відшкодування завданої їй моральної шкоди, якщо таке право передбачено нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини, а в даному випадку - це дії в межах кримінального провадження і діючим КПК України не передбачено можливості відшкодування моральної шкоди.
А спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання органами досудового слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України, а якщо так підстави застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України не передбачені, то така шкода відшкодовується на загальних підставах. А в даному випадку відповідно до ст. 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Вимогами ст. 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Крім того, у відзиві окремо зауважено, що в разі визнання особи винною в скоєнні злочину, такі дії не можуть бути кваліфіковані як заподіяння шкоди при виконання службових обов'язків, оскільки скоєння злочину особою не може трактуватись як виконання посадових обов'язків і вчинення посадовою особою злочину внаслідок якого особі заподіяна шкода виключає обов'язок органу, в якому працює посадова особа, відшкодувати заподіяну шкоду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, а також оцінивши наявні у справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21.02.2023 року у справі 761/23682/21 і відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України яка є обов'язковою для суду в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, кримінальне провадження відносно працівника поліції ОСОБА_5 закрито і ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України , у зв'язку із закінченням строків давності.
Так, вказаною ухвалою встановлені наступні обставини.
ОСОБА_5 17.05.2016 призначений на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 3 (з обслуговування мікрорайону «Нивки») Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві.
Так, 09.11.2019 ОСОБА_5 , перебуваючи на службі в складі групи реагування на факти вчинення домашнього насильства, реагуючи на повідомлення щодо вчинення неправомірних дій за вказівкою чергового Шевченківського управління поліції, виконуючи невідкладне службове завдання, близько 20 години 52 хвилини, виїхав з місця дислокації за адресою АДРЕСА_2 та направився за адресою: АДРЕСА_1 .
Перебуваючи у складі мобільної групи «Поліна» ОСОБА_5 , керуючи службовим автомобілем поліції RENAULT LOGAN, реєстраційний номер НОМЕР_2 на синьому фоні, з увімкненими проблисковими маячками синього та червоного кольору рухався проїзною частиною вул. Щусєва у м. Києві у напрямку від вул. О. Теліги до вул. Стеценка.
Близько 21 години 00 хвилин ОСОБА_5 , діючи необережно, проявляючи кримінально-протиправну недбалість, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, всупереч вимогам пункту 3.1 Правил дорожнього руху України відступивши від вимог сигналу світлофору, що забороняв його рух, не забезпечив безпеку дорожнього руху та, виїхавши на перехрестя з вул. Берлінського, допустив зіткнення з автомобілем AUDI-100, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_6 , який рухався проїзною частиною вул. Берлінського у напрямку до вул. Ризької, та який не мав технічної можливості попередити зіткнення.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля AUDI-100, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки - переломів 2, 3, 4, 5, 6, 7 та 8 ребер зліва, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 26.03.2020 №042-453-2020 відносяться до середнього ступеню тяжкості.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 15.03.2021 № СЕ-19/111-21/10867-ІТ в дорожній ситуації в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди перебувають невідповідності дій ОСОБА_5 вимогам пункту 3.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого: п. 3.1 - «Водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху. За відсутності необхідності додаткового привертання уваги учасників дорожнього руху спеціальний звуковий сигнал може бути вимкнений».
Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні захисник заявив клопотання про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України, а кримінальне провадження з цих підстав закрити.
ОСОБА_5 підтримав клопотання свого захисника.
Інші учасники судового розгляду не заперечили проти задоволення клопотання про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 .
В даному випадку, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо неї примусу у формі покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину і, в даному випадку, суд при закритті кримінального провадження окремо визначив, що обинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання свого захисника про звільнення від кримінальної відповідальності на закриття кримінального провадження саме з нереабілітуючої підстави.
Таким чином, під час закриття кримінального провадження суд встановив факт вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК підстави звільнення від кримінальної відповідальності вважаються нереабілітуючими.
В даному, випадку вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, судом встановлені фактичні обставини і кваліфікація вчиненого злочину.
Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Також, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 своєї постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Так, згідно ст. 56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушення шкоди в порядку, передбаченому законом.
У відповідності до ч.7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільний позову в кримінальному процесі, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади визначені ст.ст. 1173, 1174ЦК України, а спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми, обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Разом із тим, як вже зазначалось, під час вчинення ДТП, ОСОБА_5 працював на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 3 (з обслуговування мікрорайону «Нивки») Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві.
Відповідними положеннями ч.1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку..
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8 Закону України «Про Національну поліцію»).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності в межах установлених лімітів та передбачених у їх кошторисах асигнувань. (пункт 1 Розділу ІІІ Порядку використання і зберігання транспортних засобів Національної поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України07 вересня 2017 року № 757).
Частиною третьою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідальність роботодавця за шкоду завдану її працівником врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Джерело підвищеної небезпеки (службовий транспортний засіб) експлуатується працівником патрульної поліції виключно в службових цілях. Працівник поліції наділений правами здійснювати експлуатацію службового транспортного засобу (об'єкт державної власності), застосовувати передбачені законом заходи примусу з використанням автомобіля, в результаті чого може бути завдана шкода.
У справах про відшкодування шкоди завданої поліцейським внаслідок ДТП визначальне значення має саме кваліфікація відповідних конкретних дій посадових осіб, а не характер загальної діяльності організації в якій працює завдавач шкоди.
Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов'язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи.
Відповідно, у справах про відшкодування шкоди, завданої поліцейським в результаті ДТП, є та юридична особа, у якій працевлаштований такий співробітник, а спеціальними нормами, що регулюють такі правовідносини є статті 1187, 1172 ЦК України.
За сукупності таких умов, за спричинену поліцейським шкоду, відповідальність має нести його роботодавець, а тому належним відповідачем у справі, до якого має бути звернута матеріально-правова вимога має бути Департамент патрульної поліції Національної поліції України, який є юридичною особою і може бути стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України).
До аналогічних висновків прийшов суд касаційної інстанції в справі № 203/3237/16 від 15.04.2020 року.
В даному ж випадку, належним відповідачем є Головне управління Національної поліції у місті Києві, як роботодавець ОСОБА_5 на час ДТП.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди.
Отже, підставами для всіх випадків відшкодування шкоди, є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювана шкоди; 3) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; 4) вина заподіювана шкоди.
Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Положеннями ч.ч.1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В свою чергу, положеннями п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає, що позивачка довела належними і допустимими доказами факт завдання їй та її доньці моральної шкоди, пов'язаної із неправомірними діями працівника поліції внаслідок порушення ним правил дорожнього руху, що призвело до вчинення ним ДТП в якій постраждали позивачка та її донька, причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_5 та настанням тих негативних наслідків про які вказує сторона позивача, зокрема, отриманням тілесних ушкоджень легкого і середнього ступенів тяжкості, проведення тривалого лікування, наявністю психоемоційної тривоги, порушення сну, розгубленості, фіксованості на негативних думках, психологічної пригніченості, сильних душевних страждань, адже позивачі пережили сильний стрес, який супроводжувався і розладами фізичного здоров'я та необхідністю важкого тривалого лікування.
Так, до матеріалів позовної заяви долучено висновок експерта №3184 ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» за результатами проведення психологічного дослідження від 28.12.2021, на який посилається сторона позивача, як на доказ щодо наявності психотравмуючої ситуації саме ОСОБА_3 , а також щодо нанесення ОСОБА_3 моральної коди з психологічної точки зору та визначення розміру такої шкоди в грошовому еквіваленті.
Вказаний висновок попередньо замовлявся та долучався позивачкою як доказ в межах вищевказаного кримінального провадження.
За наявним висновком вбачається, що, ДТП, як відбулась 09.11.2019 за участі водія ОСОБА_5 , працівника поліції, який обвинувачується за ч.1 ст. 286 КК України у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесні ушкодження, її доньці ОСОБА_4 , легкі тілесні ушкодження, - є психотравмуючими життєвими обставинами (психотравмуючою ситуацією) для потерпілої ОСОБА_3 та внаслідок вказаних обставин ОСОБА_3 завдано страждань (заподіяно моральної шкоди, з психологічної точки зору). Орієнтовний розмір компенсації спричинених ОСОБА_3 моральних страждань (заподіяної моральної шкоди) в грошовому еквіваленті може становити 480 мінімальних заробітних плат (а.с. 79).
Посилаючись на вказаний висновок позивач просила стягнути із Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 3120000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_5 ; стягнути із Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 - 1800000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_5 .
Однак, як зазначено у постанові Великої палати Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №372/1652/18 навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку.
Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
А в даному випадку слід також зазначити, що і сам висновок містить зауваження (а.с. 63), що визначення орієнтовного (можливого) розміру компенсації моральної шкоди мають ймовірний характер, остаточне рішення по цьому питанню є прерогативою суду.
Згідно з вимогами статті 46 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи; її мають усі фізичні і юридичні особи.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим статтею 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.
У частині першій статті 242 ЦК України закріплено, що законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі).
Відповідно до частини другої статті 154 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (частина третя статті 154 СК України).
Тобто здійснювати захист прав дитини, в тому числі у судах, у першу чергу покликані її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності (стаття 47, частина перша статті 59 ЦПК України).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в силу віку не може самостійно реалізувати свої права. Її інтереси представляє мати ОСОБА_3 .
Враховуючи, що 09 листопада 2019 року внаслідок ДТП, було спричинено як матері, так і дитині тяжких моральних страждань, завдано значної психологічної травми, то моральна шкода підлягає відшкодуванню як на користь матері, так і на користь доньки в особі її матері, яка діє як у власних інтересах, так і одночасно як законний представник своє неповнолітньої доньки, тому суд визначає розмір відшкодування шкоди на двох осіб, але в особі ОСОБА_3 , тому, керуючись вимогами розумності і справедливості (ст.3 ЦК України), характеру правопорушення і глибини душевних страждань, вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., оскільки заявлені вимоги в загальній сумі 5000000,00 грн.(3120000,00 грн. + 1800000,00 грн.) являються явно завищеними, тому в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
З огляду на наведене, враховуючи, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, - позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню із Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
З врахуванням тієї обставини, що позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати по сплаті судового збору розподіляються відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1172 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 64, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
позовну заяву ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа: ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожнього-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач:Головне управління Національної поліції у місті Києві, ЄДРПОУ 40108583, адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська,15.
Третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса : АДРЕСА_4 . Повний текст складений 05.07.2023.
Суддя: