Дата документу 09.07.2024
Справа № 316/423/14-ц
Провадження № 4-с/334/19/24
09 липня 2024 року м. Запоріжжя
Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Бредіхіна Ю.Ю.,
за участю секретаря Жураківської В.А.,
адвоката Сандак І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
установив:
адвокат Сандак І.А. звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 , який є боржником у виконавчому провадженні відкритому з примусового виконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 28.04.2014 року у справі №316/423/14-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь стягувача кредитної спілки «Актив» заборгованості в розмірі 348 783 грн. 61 коп. В межах виконавчого провадження постановою ДВС Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції від 10.03.2015 року на усе майно ОСОБА_1 накладений арешт. В подальшому, 13.03.2015 року постановою ДВС Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції виконавче провадження завершене, у зв'язку із надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання. Повторно виконавчий документ до виконання не пред'являвся.
У зв'язку із викладеними обставинами та посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 у справі №577/4541/20, просить визнати бездіяльність посадових осіб відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у не знятті арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження №46807308, протиправною та зобов'язати зняти арешт із усього майна ОСОБА_1 , яке накладене постановою від 10.03.2015 року №46807308.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заперечив проти задоволення скарги, вказавши на те, що виконавче провадження №46807308 завершено у зв'язку із поверненням виконавчого документу стягувачу, що в редакції норм Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на момент завершення виконавчого провадження, унеможливлювало зняття арешту, а саме виконавче провадження знищено на законних підставах.
Оцінивши подані докази та заслухавши пояснення учасників, суд дійшов до таких висновків.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 28.04.2014 року у справі №316/423/14-ц солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь стягувача кредитної спілки «Актив» заборгованість в розмірі 348 783 грн. 61 коп..
На примусове виконання вказаного рішення суду відкрито виконавче провадження №46807308. В межах виконавчого провадження державним виконавцем ДВС Кам'янсько-Дніпровського районного управління юстиції постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.03.2013 року накладений арешт на все майно ОСОБА_1 ..
Постановою державного виконавця від 13.03.2015 року виконавче провадження №4446807308 завершено, а виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент ухвалення відповідної постанови).
Відповідно до приписів ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Конституцією України визначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, і суди не тільки здійснюють правосуддя, а й контролюють виконання судових рішень.
Статтею 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Судовий контроль за виконанням судових рішень передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця. Скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у ч. 4 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».
Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень - невід'ємна частина судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
У даній справі судом встановлено, що стягувач - КС «Актив» з 13.03.2015 року не зверталась повторно до органів виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Отже, мета арешту майна боржника відпала і таке обтяження більше не переслідує легітимну мету.
За змістом приписів ч. 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 13.03.2013 року) у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Виконавче провадження №4446807308 закрите 13.03.2013 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 13.03.2013 року).
Доказів відкриття окремого виконавчого провадження з примусового стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору суду не надано. Також не надано жодних доказів того, що з моменту повернення виконавчого документа стягувачу (13.03.2013) до звернення боржника із скаргою до суду (30.05.2024) виконавча служба вчиняла будь-які дії з примусового стягнення виконавчого збору на користь держави.
Відповідно до приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке обтяження права власності має переслідувати певну законну мету, бути співмірним та не перевищувати меж права вільного здійснення права власності людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що існуючі обтяження майна скаржника переслідують законну мету та на час розгляду цієї справи охороняють чиїсь законні інтереси. Враховуючи те, що на примусовому виконанні у виконавчій службі відсутнє виконавче провадження за яким боржником є ОСОБА_1 , суд доходить до висновку про обґрунтованість вимог в цій частині.
Доводи Відділу щодо скасування арешту за рішенням суду є необґрунтованими, оскільки стосуються конкретно визначеного майна, а у даному випадку обтяжено усе майно боржника, без його конкретизації.
Щодо визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) протиправною, то суд вважає за необхідне вказати на те, що таке визнання можливе за умови, якщо обов'язок вчинити певну дію прямо визначений законом.
У даному випадку суд дійшов висновку про те, що тривале існування обтяження майна боржника стало наслідком не дій чи бездіяльності посадових осіб виконавчої служби, а є наслідком недосконалості законодавчого регулювання такої процедури, відтак підстав для визнання бездіяльності посадових осіб виконавчої служби протиправною немає.
Керуючись статями 260, 447-453 ЦПК України, суд
ухвалив:
скаргу на бездіяльність ОСОБА_1 на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити частково.
Скасувати обтяження: арешт майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений Кам'янсько-Дніпровським відділом державної виконавчої служби у Василівського району Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.03.2015 року у межах виконавчого провадження №46807308.
В задоволені решти вимог відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю.Ю. Бредіхін