65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"18" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1217/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" (код ЄДРПОУ 43418783, 67300, Одеська обл. Березівський р-н, м. Березівка, вул. Пристанційна, буд. 1)
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998526, 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, буд. 26)
про стягнення 539513,80 грн.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради про стягнення 539513,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю електричної енергії від 01.02.2023 № 21/2.
Ухвалою суду від 26.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.03.2024 була доставлена відповідачу до електронного кабінету 26.03.2024 о 19:45.
Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, у зв'язку з чим суд констатує, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд,
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 01.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" (далі - постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради (далі - споживач) укладено договір №21/2 про закупівлю електричної енергії.
Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник продає електричну енергію (далі - товар) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (поставленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
За умовами п. 2.1. договору, предметом закупівлі за цим договором є: Електрична енергія (код за ДК 021:2015 - 09310000-5- Електрична енергія).
Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.3. договору, початком строку (періоду) постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору. Місце поставки товару (об'єкт): відповідно до заяви-приєднання до договору (додаток 1 договору). Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності споживача.
Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 договору, загальна ціна договору становить 26730000,00 грн. у тому числі ПДВ - 4455000,00 грн. Ціна за 1 кіловат-годину (одиницю товару) визначена у додатках 2 та 3 до цього договору. Ціна за одиницю товару за договором включає вартість послуг оператора системи передачі щодо надання послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання постачальником умов цього договору. Ціна товару та цього договору не включає вартість послуг з розподілу електричної енергії, технічного обслуговування, комерційного обліку тощо. Вказані послуги оплачуються споживачем самостійно.
За п.п. 5.5-5.10 договору, обсяг споживання електричної енергії по об'єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Обсяг споживання товару споживачем визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №311, та інших нормативно-правових актів України. По закінченні розрахункового періоду постачальник зобов'язаний надати для підписання споживачу акт приймання-передачі електричної енергії (далі - акт). Споживач зобов'язаний розглянути та підписати акт у строк, що не перевищує 10 (десять) робочих днів або надати вмотивовану відмову від підписання акту, у цей же строк. Споживач зобов'язаний сплатити вартість поставленої (спожитої) електричної енергії на підставі акту та виставленого постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі електричної енергії, але в будь-якому випадку не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після закінчення розрахункового періоду. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання споживачем бюджетних призначень на предмет цього договору на свій реєстраційний рахунок. Датою виконання зобов'язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів.
У відповідності до п.6.2.1 договору, споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Згідно з п.15.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023, а в частині виконання зобов'язань щодо поставки та оплати товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Договір підписаний між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
Заявою-приєднанням від 01.02.2023 відповідач приєднався до договору про постачання електричної енергії (додаток №1 до договору).
Додатком до заяви приєднання передбачені адреси об'єктів постачання, ЕІС-коди точок комерційного обліку.
Додатком №2 до договору передбачено договірну ціну, якою визначено, зокрема, найменування, кількість, вартість за одиницю та загальну вартість товару.
Додатком №3 до договору передбачено очікувані обсяги закупівлі (постачання) електричної енергії замовнику.
Додатком №4 до договору про закупівлю електричної енергії є "Комерційна пропозиція" (далі - комерційна пропозиція), в якій сторони, окрім іншого, погодили:
- ціна (тариф) електричної енергії: 5,40 грн. з ПДВ;
- спосіб оплати: по факту;
- термін надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати: постачальник до 10 числа наступного за розрахунковим місяцем надає споживачу рахунок та акт приймання-передачі за фактично спожиту електричну енергію у попередньому розрахунковому періоді; споживач здійснює оплату на підставі підписаного акту приймання-передачі за фактично спожиту електроенергію у розрахунковому періоді шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний у рахунку на оплату за фактично спожитий споживачем обсяг електричної енергії; оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору; рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни; у випадку не повернення споживачем підписаного акту приймання-передачі або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня його отримання, такий акт вважається прийнятим споживачем, а обсяг спожитої електричної енергії встановлюється відповідно до даних оператора системи розподілу; споживач зобов'язаний сплатити вартість поставленої електричної енергії на підставі акту та виставленого постачальником рахунку на оплату, у строк, що не перевищує 5 (п'ять) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі, але в будь-якому випадку не пізніше 20 (двадцяти) календарних днів після закінчення розрахункового періоду; у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання споживачем бюджетних призначень на предмет цього договору на свій реєстраційний рахунок; сторони домовилися про те, що при виконанні умов договору будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів з накладенням кваліфікованого електронного підпису та кваліфікованої електронної печатки (за наявності), для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням систем електронного документообігу, які працюють з різними типами документів: звітами, податковими накладними, рахунками, актами, договорами в електронному вигляді; перевірка факту підписання постачальником конкретного електронного документа здійснюється споживачем з використанням відкритого ключа і кваліфікованого сертифікату відкритого ключа; отримані сторонами електронні документи (рахунки, акт приймання-передачі, додаткові угоди, договори тощо) вважаються отриманими сторонами до 24:00 год. наступного робочого дня з моменту відправлення стороною такого електронного документу.
Комерційна пропозиція підписана уповноваженими представниками сторін, підписи скріплено печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до договору укладено додаткову угоду № 1 від 06.09.2023, якою внесено зміни до договору в частині ціни, а також на підставі внесених цією угодою змін викладено додаток №2 (договірна ціна) до договору №21/2 від 01.02.2023 в новій редакції.
Додатковою угодою №2 від 04.10.2023 сторони погодили внести зміни до договору в частині банківських реквізитів споживача.
Додатковою угодою № 3 від 29.12.2023, у зв'язку зі зменшенням фактичного обсягу споживання електроенергії, сторони домовилися зменшити загальну ціну договору на 10019849,95 грн. та, відповідно, викласти п. 5.1. договору та додаток 2 (договірна ціна) до договору в новій редакції.
Додатковою угодою №4 від 29.12.2023 сторони погодили викласти п. 14.1. договору у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання сторонами та діє до 29 лютого 2024 року включно, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором".
Також, додатковою угодою № 4 передбачено, що загальна вартість товарів, що будуть закуплені в період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, визначається окремою додатковою угодою між сторонами та не може перевищувати 20 % від суми договору, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку. Конкретний обсяг товарів, що будуть закуплені в період з 01 січня 2024 року по 29 лютого 2024 року, визначається окремою додатковою угодою між сторонами після затвердження кошторису.
Додатковою угодою №5 від 15.01.2024, окрім іншого, сторони погодили, що сума договору з 01 січня 2024 року до 29 лютого 2024 року включно становить 3376367,00 грн. з ПДВ. та дійшли згоди викласти п. 5.1 договору в новій редакції "Загальна вартість договору становить 20258206,09 грн. з ПДВ", а також викласти додаток 2 (договірна ціна) до договору в новій редакції.
14.03.2024 АТ "ДТЕК Одеські електромережі", який є оператором системи розподілу, надано інформацію, що у січні 2024 року відповідачем спожито 346219 кВт/год електричної енергії, а у лютому 2024 року - 292587 кВт/год електричної енергії.
На виконання умов договору позивачем за надані послуги за спірний період було виставлено відповідачу до сплати рахунок на оплату від 29.02.2024 № 305424021 на загальну суму 539513,80 грн. з ПДВ.
На підставі рахунку на оплату від 29.02.2024 № 305424021 позивачем сформовано та направлено відповідачу акт приймання- передачі № 305424021 від 29.02.2024.
В матеріалах справи наявний підписаний між сторонами акт прийому-передачі електричної енергії №305424022 (на підставі рахунку №305424022) на загальну суму 1254044,53 грн. з ПДВ та платіжна інструкція про сплату цієї заборгованості за спожиту електричну енергію.
18.03.2024 відповідач звернувся до позивача з листом, в якому повідомив про неможливість здійснення оплати Державною казначейською службою на підставі рахунку та акту від 29.02.2024 № 305424021 у зв'язку з перевищенням суми договору (з урахуванням додаткових угод).
Наявність неоплаченої заборгованості за поставлену та спожиту відповідачем електричну енергію зумовила звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.
Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з ч. 1 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.1.1 розділу III Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - Правила), постачання електричної енергії споживачам здійснюється обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №103 від 14.01.2020 позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
У статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Відповідно до частини 1 ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 45 Закону України "Про ринок електричної енергії", розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
За умовами п. 1.2.6. ПРРЕЕ, оператор системи, який здійснює розподіл (передачу) електричної енергії безпосередньо до електроустановок споживача, отримує плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або від споживача, або від електропостачальника за вибором споживача (крім постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг). Вибір споживача зазначається в договорі про постачання електричної енергії споживачу (обраній споживачем комерційній пропозиції). У разі постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник універсальних послуг. При цьому ціни на електричну енергію, що постачається споживачам постачальниками універсальних послуг, включають, у тому числі, ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Згідно з п.10 ПРРЕЕ, до запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний ОСР.
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, що затверджені Постановою НКРЕКП від 27.12.2017 №1470, а саме пп. 29 п. 2.2., встановлено, що при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема, надавати учасникам ринку інформацію, необхідну для виконання ними функцій на ринку, в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Пункт 3 ч.1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначає, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Пунктом 1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Судом встановлено, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов договору, вартість спожитої електроенергії у спірному періоді на користь позивача не сплатив, внаслідок чого станом на час вирішення спору за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем в розмірі 539513,80 грн.
У зв'язку із тим, що бездіяльність відповідача у вигляді несплати коштів за фактично спожиту електричну енергію суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 539513,80 грн. слід задовольнити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Одеська обласна клінічна лікарня" Одеської обласної ради (код ЄДРПОУ 01998526, 65025, м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, буд. 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" (код ЄДРПОУ 43418783, 67300, Одеська обл. Березівський р-н, м. Березівка, вул. Пристанційна, буд. 1) - 539513 (п'ятсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 80 коп. заборгованості, 8092 (вісім тисяч дев'яносто дві) грн. 71 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 18 липня 2024 р.