01 липня 2024 року Справа № 915/704/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М.
за участю секретаря судового засідання: Сулейманової С.М.
представника позивача: Міляєва Ю.Б.,
представника відповідача: Павленко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу № 915/704/23
за позовом Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області),
лінія 12 6-ї станції Люстдорфської дороги, 22, м. Одеса, 65114;
до Комунального підприємства «Прибузьке»,
вул. Маслозаводська, 7, м. Нова Одеса, Новоодеський район, Миколаївська область, 56602;
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 11374104,30 грн.
встановив:
Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі - Інспекція) пред?явлено позов про стягнення з Комунального підприємства (КП) «Прибузьке» суми шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків, у розмірі 11374104,30 грн, з яких:
- 11287828,44 грн. ? збитки, завдані навколишньому природному середовищу внаслідок здійснення відповідачем самовільного скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами в р. Південний Буг;
- 86275,89 грн. ? збитки, завдані навколишньому природному середовищу внаслідок здійснення відповідачем самовільного скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням встановлених нормативів ГДС в р. Південний Буг.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КП «Прибузьке» не відшкодовано збитки завдані державі в результаті порушень природоохоронного законодавства в сфері охорони водних ресурсів.
За такими вимогами ухвалою від 15.05.2023 відкрито провадження в даній справі та призначено в ній підготовче засідання на 20.07.2023.
У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечує, розрахунок суми шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, у вигляді збитків, нанесених державі Україна у розмірі 11374104,30 грн вважає надуманим за допомогою припущень, а отже - неправомірним та незаконним. Відповідач вважає, що позивачем при складенні Акті, складеному за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів від 21.02.2020 № 02-03-07-08/49/20 помилково взято дані державного обліку водокористування (статистична звітність за формою 2ТП - водгосп (річна) «Звіт про використання води» за 2019 рік, оскільки у вказаному звіті у графі 20 рядка 1 (Вміст основних забруднюючих речовин у зворотних (стічних) водах) помилково вказано вміст забруднюючих речовин у зворотніх водах 1589,8 кг. Відповідач наголошує на помилковому внесенні такого показника, що доведено службовою перевіркою та притягненням винних осіб до дисциплінарної відповідальності (копії наказів додаються). На думку відповідача, факт того, що вміст жирів поставлено до Звіту 2ТП - водгосп (річна) « Звіт про використання води» за 2019 рік від 30.01.2020 року помилково доказує і виданий відповідачу Дозвіл на спеціальне водокористування від 09.08.2018 року, в якому вимірювання кількості жирів та масел в зворотних водах не передбачено.
Також в Акті на який Позивач посилається як на доказ по справі, в розділі «Лабораторний контроль» в пробах води та проведених лабораторних вимірюваннях, які проводив Позивач, жирів та масел не встановлено.
До того ж відповідно до Порядку розроблення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року за № 1 100 зі змінами та доповненнями, в переліку забруднюючих речовин, скидання яких у водні об'єкти нормується жири та масла не передбачені.
Крім того, відповідач вважає недопустимими доказами Протоколи про адміністративне правопорушення та винесені по ним Постанови в ході перевірки діяльності відповідача, на які посилається Позивач як на доказ вмісту жирів та масел у зворотніх водах, оскільки вони не відтворюють події чи складу майнової шкоди.
До того ж відповідач просить застосувати положення позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив Інспекція вважає, що відповідачем не спростовано у відзиві доводів та вимог Інспекції, а відтак, позов підлягає задоволенню.
Інспекція зазначає, що відповідно до п. 1.9. Порядку ведення державного обліку водокористування затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.03.2015 № 78 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 квітня 2015 р. за № 382/26827 (далі - Порядок) звітним періодом є календарний рік. Водокористувачі, зазначені у пункті 1.5 цього розділу, не пізніше 01 лютого наступного за звітним року подають Звіти до організацій, що належать до сфери управління Держводагентства.
У п. 1.14 Порядку встановлено, що помилки або недостовірні дані, виявлені у Звіті, можуть бути виправлені шляхом подання вирішального (уточненого) Звіту не пізніше 10 лютого наступного за звітним року.
За приписами п. 1.16. Порядку організації, що належать до сфери управління Держводагентства, після аналізу достовірності звітних даних не пізніше 15 лютого наступного за звітним року передають дані звітності за допомогою відповідного програмного засобами телекомунікаційного зв'язку до Держводагентства.
Так, перевірку додержання відповідачем вимог законодавства у сфері навколишнього природного середовища проведено Інспекцією проведено у період з 10.02.2020 по 21.02.2020 року.
З метою добровільного відшкодування заподіяних збитків та у порядку досудового врегулювання спору, Інспекція зверталась до КП «Прибузьке» з претензійними листами №02/02-02/1223 від 21.04.2020, №02/02-02/1238 від 23.04.2020 про відшкодування збитків у сумах 11287828,44 грн. та 86275,89 грн.
Між тим, питання помилковості звіту про використання води за 2019р. форма №2ТП-водгосп (річна) подано КП «Прибузьке» 30.04.2020, тобто вже після проведеної Державною екологічною інспекцією в Миколаївській області перевірки, в порушення вимог п. 1.14 Порядку щодо строків подання відкоригованого звіту.
Інспекцією зауважено, що у відповідності до Порядку, відкоригування звіту та інші показники так і не включено до узагальнених даних про водокористування за 2019р.
Щодо застосування положень позовної давності, інспекція зазначила, що вживала заходи щодо подання позову в межах 3-річного строку, проте існували обставини відсутності коштів на сплату судового збору.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що помилково внесені дані до звіту було виявлено за даними проведеної позивачем перевірки, а тому відповідач не мав змоги надати уточнений звіт відповідно до п. 1.14 Порядку ведення державного обліку водокористування, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16 03.2015 року № 78, так як помилку було виявлено вже після 10 лютого наступного за звітним року.
Відповідач вважає, що твердження позивача про подання позову у межах строку позовної давності у зв'язку з поверненням первісного позову, відповідно до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 31.03 2023 у справі № 915/317/23, введенням воєнного стану на території України та відсутності коштів на сплату судового збору не відповідає вимогам чинного законодавства України. Вважає, що твердження позивача про труднощі в усуненні недоліків первісного позову у зв'язку з введенням воєнного стану на території України та відсутності коштів не переривають та не зупиняють строки позовної давності. Відповідно до ч.2 ст 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах такого стану органи державної влади здійснюють повноваження, надані їм Конституцією та законами України, Тому введення воєнного стану в Україні не є підставою для ігнорування посадовими особами Позивача положень ст. 19 Конституції України. Неналежна організація роботи позивача не є поважною підставою для недотримання встановленої законом процедури для застосування строків позовної давності га їх поновлення. Щодо труднощів в оплаті судового збору, то такі підстави також не являються поважною підставою для поновлення строків позовної давності.
20.07.2024 позивач надав суду пояснення № 2871/1.2 від 20.07.2023 щодо строків позовної давності та поважності причин пропуску.
20.07.2024 у судовому засіданні за участю представників обох сторін суд оголосив про постановлення ухвали про відкладення розгляду справи на 02.10.2023.
Позивачем 02.10.2023 надано пояснення щодо доказів наявності шкоди та розрахунку шкоди.
Крім того, позивач подав суду клопотання про витребування у відповідача документів, однак суд 02.10.2023 протокольно відмовив у задоволенні цього клопотання.
Ухвалою від 02.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 08.11.2023.
Ухвалою від 08.11.2023, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 20.12.2023.
18.12.2023 позивачем подано клопотання, анаалогічне клопотанню від 02.10.2023 щодо витребування у відповідача документів.
20.12.2023 підготовче засідання не відбулося з технічних причин, ухвалою від 20.12.2023 суд повідомив учасників справи про призначення наступного підготовчого засідання на 13.02.2024.
Підготовче засідання в даній справі 13.02.2024 не відбулося, наступне підготовче засідання ухвалою від 02.04.2024.
Ухвалою від 02.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2024.
Судове засідання 27.05.2024 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, у Миколаївській області тривала повітряна тривога. Наступне судове засідання (розгляд справи по суті) ухвалою від 27.05.2024 суд призначив на 01.07.2024.
01.07.2024 позивачем надано суду заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності та заяву про застосування п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України при розгляді справи.
Представник позивача у судовому засіданні 01.07.2024 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити при цьому застосувати п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України при розгляді справи.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.07.2024 заперечував проти позовних вимог, вважав позов не обґрунтованим та просив суд застосувати позовну давність.
Представник відповідача у судовому засіданні 01.07.2024 заперечував проти позовних вимог, вважав позов не обґрунтованим та просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності.
У судовому засіданні 01.07.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати до ухвалення рішення по справі. Після виходу з нарадчої кімнати судом підписано вступну та резолютивну частини рішення суду без його проголошення.
Суд зазначає, що розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України №802 від 09.09.2020 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів та ліквідацію територіальних органів Державної екологічної інспекції» ліквідовано як юридичну особу публічного права, зокрема, Державну екологічну інспекцію в Одеській області та Державну екологічну інспекцію у Миколаївській області та утворено Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області).
На виконання указаної постанови Державною екологічною інспекцією України 22.12.2020 прийнято наказ №502 «Про питання діяльності Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)», яким визначено: Державній екологічній інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) забезпечити здійснення покладення на неї функцій і повноважень на відповідній території відповідно до Положення, Державній екологічній інспекції у Миколаївській області припинити здійснення функцій і повноважень; встановлено, що датою початку здійснення відповідних повноважень і виконання відповідних функцій Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) є 23.12.2020.
Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд (ст. 3 Водного кодексу України).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України підземні води та джерела належать до водного фонду України, а згідно зі статтями 1, 6 Кодексу України про надра вони є частиною надр.
Згідно з ст. 1 Водного кодексу України, водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
Відповідно до ст. 42 ВК України, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними, зокрема, первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Забір та використання води із каналів, водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів здійснюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування та договору про водопостачання (поставку води), укладеного з підприємствами та організаціями, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони. Перелік підприємств та організацій, які забезпечують перекидання води у маловодні регіони, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень ст. 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це збір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Приписами ч. 1 ст. 149, ст. 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до положень ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це збір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування здійснюється виключно на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44 Водного кодексу України).
Пунктом 3, 6, 9 ч. 1 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані, зокрема дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.
Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони: 1) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання; 2) містять цінні відходи, що можуть бути вилучені; 3) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів; 4) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації; 5) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань; 6) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи; 7) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період; 8) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.
У період з 10.02.2020 по 21.02.2020 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області Державної екологічної інспекції у Миколаївській області згідно ст. 202 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунальним підприємством «Прибузьке» (далі - КП «Прибузьке»).
При проведеннні зазначеного заходу державного нагляду (контролю) було встановлено, що КП «Прибузьке» здійснює свою діяльність на підставі правового статуту, який затверджено рішенням Новоодеської міської ради від 17.02.2017 №5.
Основними видами діяльності згідно кодів КВЕД є надання населенню міста послуг з водовідведення. Дозволеним видом діяльності згідно код КВЕД є 36.00 - забір, очищення та постачання води. Ліцензія на провадження господарської діяльності з централізованого водовідведення КП «Прибузьке», Новоодеський район (за кодом 21.02) видана на підставі розпорядження голови Облдержадміністрації від 22.09.2015 №292-р.
Водокористування КП «Прибузьке» здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування від 09.08.2018 № 196/мл/49Д-18 з терміном дії до 09.08.2021.
Згідно указаного дозволу метою водокористування є виробничі потреби, скид стічних вод у річку Південний Буг.
До того ж у дозволі визначено умови спеціального водокористування, зокрема:
1. Дотримуватись вимог водного законодавства, зокрема ст.. 44 Водного кодексу України.
2. Щорічно (до 01 лютого наступного за звітним року) подавати організаціям, що належать до сфери управління Держводагенства:
- звіт про використання води за формою № 2-ТП-водгосп (річна);
- пояснювальну записку щодо якісного складу зворотніх вод, що скидаються у водний об'єкт, за визначеним в нормативах ГДС переліком забруднюючих речовин та ін..
Дозволом встановлено ліміти скидання забруднюючих речовин (гранично допустимі скиди (ГДС) та фактичні скиди речовин зі зворотними (стічними) водами у поверхневі водні об'єкти, окремо для кожного випуску.
Підприємством надано Звіт про використання води за 2019 рік за формою 2-ТП водгосп (річна).
Під час проведення позапланової перевірки КП «Прибузьке», державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область) були відібрані проби води в наступних точках випуск №1 (скид зворотних вод з очисних споруд каналізації), р. Південний Буг-500 м. вище та 500 м. нижче скиду зворотних вод, відповідно до актів відбору проб води від 10.02.2020 №12, від 18.02.2020 № 15 та від 20.02.2020 №17.
За результатом проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) були встановлені порушення водного законодавства про що Інспекцією складено Акт № 02-03-07-08/49/20 від 21.02.2020.
Так, Актом позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на випуску №1 КП «Прибузьке» (очисні споруди каналізації) зафіксовано самовільний скид зі зворотними водами 1589, 8 кг (1, 5898 т) забруднюючих речовин: жирів, масел в р. Південний Буг, що встановлено згідно даних державного обліку водокористування - офіційної статистичної звітності за формою 2ТП - водгосп (річна) «Звіт про використання води» за 2019 рік, що не передбачено умовами дозволу на спеціальне водокористування від 09.08.2018 №196/мл/49Д-18.
Скид зворотних вод здійснюється у водний об'єкт рибогосподарського використання, зі станції біологічної очистки стічних вод, по відкритому відповідному каналу, з відводом у р. Південний Буг за межами населеного пункту.
Зазначена інформація наведена у таблиці в розділі «Охорона водних ресурсів».
Таким чином, КП «Прибузьке» порушено вимоги п. 3 статті 44, статті 70 Водного кодексу України, статтей 40, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідальність за вказане порушення передбачено статтями 110, 111 Водного кодексу України.
Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів КП «Прибузьке» від 06.04.2020 виконано згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, що затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 20.07.2009р. за № 389 та зареєстрована Мін'юстом України 14 серпня 2009 р. за № 767/16783 (далі - Методика).
Згідно п. 7.3. Методики розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об'єктам (крім морських вод) внаслідок аварійного або самовільного скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами, здійснено за формулою 17 Методики.
Розмір збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами КП «Прибузьке» згідно проведеного Розрахунку порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів КП «Прибузьке» від 06.04.2020 склав 11287828,44 грн.
18.02.2020 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області складено протокол про адміністративне правопорушення №000431, яким зафіксовано, що під час проведення позапланової перевірки КП «Прибузьке» було встановлено, що заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів водами, які підприємство скидає, не здійснюється, вимоги щодо запобігання забрудненню водних об'єктів не дотримується, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 59 КУпАП.
21.01.2020 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 02-03-07-08/37/20, яким Шевченка О.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу.
Крім того, під час проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на випуску №1 КП «Прибузьке» (очисні споруди каналізації) зафіксовано скиди зі зворотними водами забруднюючих речовин з перевищенням встановлених нормативів ГДС в р. Південний Буг.
Фактичні показники забруднюючої речовини у водний об'єкт за 2019 рік згідно даних державного обліку водокористування - «Звіту про використання води» за формою 2ТП - водгосп (річна) «Звіт про використання води» за 2019 рік, в тонах наведені у таблиці Розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів КП «Прибузьке» від 06.04.2020 р.
Так, Актом позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на випуску №1 КП «Прибузьке» (очисні споруди каналізації) зафіксовано скид зі зворотними водами забруднюючих речовин з перевищенням встановлених нормативів ГДС згідно даних державного обліку водокористування - офіційної статистичної звітності за формою 2ТП - водгосп (річна) «Звіт про використання води» за 2019 рік. Скид зворотних вод здійснюється у водний об'єкт рибогосподарського використання у р. Південний Буг за межами населеного пункту.
Зазначена інформація наведена у таблиці в розділі «Охорона водних ресурсів» Акту позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.
Таким чином, КП «Прибузьке» порушено вимоги п. 3 статті 44, статті 70 Водного кодексу України, статтей 40, 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідальність за вказане порушення передбачено статтями 110, 111 Водного кодексу України.
Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів КП «Прибузьке» від 06.04.2020 виконано згідно положень Методики.
Згідно п. 7.1. Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних водним об'єктам (крім морських вод) внаслідок скидів забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням встановленого нормативу ГДС, грн, здійснено за формулою 12.
Розмір збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного скиду забруднюючих речовин зі зворотними водами з перевищенням граничнодопустимого скиду згідно проведеного Розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів КП «Прибузьке» від 06.04.2020, склав 86275,89 грн.
Старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області 24.02.2020 було видано припис № 02-03-07-08/33/20 щодо усунення виявлених недоліків. Так, відповідачу приписано:
1 У десятиденний термін розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків. Копію наказу та плану організаційно-технічних заходів надати до Держекоінспекції у Миколаївській області.
2. суб'єкту господарювання /фізичній особі, який отримав припис, необхідно направляти інформацію про хід виконання приписів не пізніше з днів після закінчення встановленого терміну виконання кожного пункту приписів до Держекоінспекції у Миколаївській області.
3. У разі невиконання вищезазначеного припису винні в цьому посадові особи будуть притягнуті до відповідальності згідно з чинним законодавством.
З указаним приписом ознайомлений та отримав екземпляр директор КП «Прибузьке».
З метою добровільного відшкодування заподіяних збитків та у порядку досудового врегулювання спору, Інспекція зверталась до КП «Прибузьке» з листами №02/02-02/1223 від 21.04.2020, №02/02-02/1238 від23.04.2020 про відшкодування збитків у сумах 11287828,44 грн та 86275,89 грн.
Суду не подано доказів надання відповіді на претензію, як і не подано доказів відшкодування збитків.
Невиконання відповідачем зобов'язання з відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Джерела права, застосовані судом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю (постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 904/2078/21).
Стаття 1166 ЦК України унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини (постанова ВС від 11.02.2021 у справі № 922/1816/20).
Аналогічно стосовно складу цивільного правопорушення вказував Верховний Суд у постановах від 18.04.2018 у справі № 904/4933/17, від 12.06.2018 у справі № 908/999/17, від 25.02.2020 у справі № 908/581/19 та від 10.04.2018 у справі № 923/771/16.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
У даних правовідносинах саме на Інспекцію покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди (постанова ВС від 02.02.2021 у справі № 911/2005/13).
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (постанова ВС від 23.04.2024 у справі № 911/1549/22).
У пункті 5.30 постанови від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Відповідно до п.п. «і» ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» основними принципами охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до ст. 34 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у: а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; б) порушенні норм екологічної безпеки; в) порушенні вимог законодавства про оцінку впливу на довкілля, у тому числі поданні завідомо неправдивого звіту з оцінки впливу на довкілля чи висновку з оцінки впливу на довкілля; г) неврахуванні у встановленому порядку результатів оцінки впливу на довкілля та невиконанні екологічних умов, визначених у висновку з оцінки впливу на довкілля; е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів; з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам; й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів; к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України; л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення; м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я; н) порушенні природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами; о) порушенні вимог законодавства України при здійсненні стратегічної екологічної оцінки.
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ГК України суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до ст. 151 ГК України суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).
Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 153 ГК України суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний, зокрема, відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 за №230, Державна екологічна інспекція Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
Згідно з розділом II вказаного Положення, Держекоінспекція пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (пункт 9); вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах (пункт 10).
Суд враховує, що Державна екологічна інспекція Південно-західного округу є єдиним органом у межах територіальної юрисдикції Миколаївської та Одеської областей стосовно реалізації повноважень щодо відшкодування завданих довкіллю збитків.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Судом встановлено, що відповідачем здійснено самовільний скид зі зворотними водами жирів, масел в р. Південний Буг, про що у своєму річному звіті про використання води указав сам відповідач та скид зі зворотними водами забруднюючих речовин з перевищенням встановлених нормативів ГДС в р. Південний Буг, який зафіксовано державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища у до актах відбору проб води.
Суд критично ставиться до твердження відповідача щодо помилковості внесення до звіту про використання води за 2019р. форма №2ТП-водгосп (річна) відомостей про скид жирів та масел, оскільки указані неточності відповідачем у встановлений Порядком ведення державного обліку водокористування строк не були усунуті, і це є виключно прерогативою відповідача.
У зв'язку з перевищенням встановлених нормативів гранично-допустимого скиду забруднюючих речовин у водний об'єкт зі зворотними водами Держекоінспекцією розраховано розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення відповідачем КП «Прибузьке» законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
Судом встановлено, що розрахунок шкоди виконано позивачем відповідно до формули, передбаченої п. 7.3 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 (зі змінами), на підставі отриманої від відповідача інформації щодо фактичної втрати зворотних вод та тривалості скиду зворотних вод.
Так, згідно розрахунків позивача, в результаті порушень, зазначених у даному рішенні, державі завдано шкоди у загальному розмірі 11374104,30 грн. (11287828,44 грн + 86275,89 грн).
Поданий позивачем розрахунок розміру збитків, обумовлених самовільним скидом зі зворотними водами 1589, 8 кг (1, 5898 т) забруднюючих речовин: жирів, масел в р. Південний Буг та скиди зі зворотними водами забруднюючих речовин з перевищенням встановлених нормативів ГДС в р. Південний Буг у загальній сумі 11374104,30 грн, виконаний Екоінспекцією у відповідності до Методики № 389, суд визнає правильним.
Відповідачем не спростовано факт порушення природоохоронного законодавства, як і не спростовано виконаний позивачем розрахунок збитків.
Наведеними доказами підтверджується факт протиправної поведінки відповідача у спірних правовідносинах.
До того ж відповідачем не оскаржено ані результати перевірки, ані припис старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог оскільки матеріалами справи доведено склад цивільного правопорушення: протиправну поведінку відповідача КП «Прибузьке» (скид забруднюючих речовин у водний об'єкт зі зворотними водами); наслідки у виді забруднення водних об'єктів та завдання збитків внаслідок наднормативного скиду забруднюючих речовин до водних об'єктів, що свідчить і про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та наслідками, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства; вину суб'єкта господарювання - невжиття своєчасних заходів для запобігання скидам. Розрахунок розміру збитків виконано позивачем відповідно до положень п. 7.3 Методики № 389, розмір яких (збитків) не спростовано жодними доказами у справі.
З приводу поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ст.ст. 256, 261 Цивільного кодексу України, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Ураховуючи викладене, суд визнає, що перебіг позовної давності щодо стягнення збитків почався 21.02.2020, тобто в день складення Акту й закінчився відповідно 21.02.2023.
Позивач зазначає, що звернувся до суду з позовом (попереднім, справа № 915/317/23)) вчасно - 21.02.2023, тобто в останній день строку. Однак, через відсутність доказів сплати судового збору указаний позов було повернуто без розгляду.
Суд зазначає, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. За такого, суд констатує, що строк не переривався та закінчився 21.02.2023.
З даним позовом позивач звернувся до суду 10.05.2023, тобто після сплину строку позовної давності. При цьому, заяв про поважність причин пропуску цього строку позивач при зверненні до суду з даним позовом не надав, а лише у день розгляду справи по суті до суду надійшла заява позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та заява про застосування п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України при розгляді справи. Позивач просить визнати поважними, причини пропуску строку позовної давності та поновити строк на звернення до суду із позовом. Причиною пропуску строку позивач зазначає відсутність коштів на оплату позову судовим збором. В якості доказу відсутності коштів позивач надає виписку Державної казначейської служби по рахунку позивача за 09.03.2023, лист до Державної екологічної інспекції України від 30.01.2023, службову записку щодо виділення коштів на сплату судового збору від 21.02.2023.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:
1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;
2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;
3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:
- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);
- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);
- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим (аналогічна позиція викладена в Постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19)
Проаналізувавши подані до справи документи, суд вбачає бездіяльність Інспекції щодо стягнення збитків протягом трирічного строку.
Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення позивачем послідовних та регулярних дій з моменту виникнення порушеного права, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що позивач дійсно бажає реалізувати своє право на звернення до суду за захистом права в найкоротші строки.
До того ж, з виписки неможливо встановити відсутність коштів протягом усього трирічного періоду позовної давності.
Також суддів звертає увагу, що позивач є державним органом, а тому, посилання на відсутність надходження коштів з бюджету не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору.
За такого, неможливо визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
Крім того, поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.
Разом з тим, позивач посилається на те, що 17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану, яким було внесені зміни до Цивільного кодексу України, а саме: розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Враховуючи наведене позивач вважає, що строки позовної давності продовжені, у зв'язку з чим цей позов пред'явлено в межах строку позовної давності, визначеної згідно ст. 258 ЦК України.
У судовому засіданні представник позивача зазначила, що після початку повномасштабного вторгнення позивач діяльність не припиняв, проте юридичний відділ не працював. При цьому жодного доказу на підтвердження указаного факту щодо простою відділу чи ін.. суду не надано.
Однак, суд не приймає до уваги посилання позивача на запровадження військового стану на території України, як на підставу для продовження строку позовної давності, оскільки сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку у всіх абсолютно випадках.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.04.2023 року у справі №200/1913/21.
Отже, так як Інспекція звернулася в суд з позовом у даній справі 10.05.2023, тобто вже після 21.02.2023 ? строк позовної давності сплинув та поновленню не підлягає, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, у задоволенні позову належить відмовити.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено та підписано 17.07.2024.
Суддя Т.М.Давченко