ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.07.2024Справа № 910/7875/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участі секретаря судового засідання Петькун Д.А., розглянувши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про зобов'язання припинити дії
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/7875/22 позов було задоволено. Зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 1413-02024 від 12.12.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. Стягнуто з Приватного акціонерного товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" 2 481 грн. судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 у справі № 910/7875/22 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 910/7875/22 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2024 справу № 910/7875/22 передано для розгляду судді Ягічевій Н.І.
Ухвалою від 26.02.2024 суддя Ягічева Н.І. прийняла справу до свого провадження та призначила до розгляду на 27.03.2024.
В системі «Електронний суд» 27.03.2024 позивачем сформовано заяву / письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2024.
В судовому засіданні 27.03.2024 оголошено перерву до 17.04.2024.
В системі «Електронний суд» відповідачем сформовано додаткові пояснення у справі.
В судовому засіданні 17.04.2024 оголошено перерву до 15.05.2024.
В системі «Електронний суд» 30.04.2024 позивачем сформовано заперечення на додаткові пояснення.
Ухвалою від 09.05.2024 призначено судове засідання на 05.06.2024.
В системі «Електронний суд» 03.06.2024 відповідачем сформовано заяву про долучення додаткових матеріалів справи, також подано заяву про поновлення строку для подання доказів та закриття провадження по справі.
В судовому засіданні 05.06.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити судове засідання на 10.07.2024.
Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, з огляду на наступне.
В обгрунтування клопотання відповідач про поновлення строку зазначив, що в процесі розгляду справи між сторонами укладено додаткову угоду про укладення договору №1413-02024-ПП, що виключало можливість подання відповідних доказів на етапі розгляду справи.
Суд звертає увагу, що одним із елементів поняття справедливого судового розгляду є принцип рівності сторін, який також включає принцип змагальності процесу, що полягає у наданні рівних процесуальних можливостей сторонам у захисті їхніх прав і законних інтересів (статті 7, 13 Господарського процесуального кодексу України).
У п. 87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01) від 06.09.2005 року викладено правову позицію, відповідно до якої принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них. Тобто, невід'ємним принципом права на змагальний судовий процес є надання кожній стороні в судовому провадженні можливості розглянути й оспорити будь-який доказ чи твердження, наведені з метою справити вплив на рішення суду.
Частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з ч. 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані, заява, скарга, документи), стосовно якої пропущено строк.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, метою яких є недопущення перетворення судового розгляду у безладний процес.
Європейський Суд з прав людини вже звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (заява № 35787/03) від 26.07.2007 року).
Розглянувши заяву відповідача про поновлення строку на надання додаткових доказів, з врахуванням вищевикладеного та керуючись ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та, відповідно, поновлення процесуальних строків на подачу доказів.
Позивач є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.12.2019 року № 2594.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Згідно з абз. 2 п. 1.3.5 "Правила ринку", затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 307 (далі - Правила ринку), кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори про надання послуг з передачі електричної енергії, про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що укладаються згідно із Кодексом систем передачі, та діючий договір про надання послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії (для споживачів, приєднаних до мереж ОСП), що укладається в порядку, встановленому Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року № 312 (далі - Правила роздрібного ринку).
Згідно з приписами п. 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року № 309 (далі - Кодекс систем передачі), укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі. ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з Користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Відповідно до п. 5.1 глави 5 розділу XI Кодексу системи передачі, договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі.
12.12.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 1413-02024 (далі - договір), за умовами якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, встановленим Регулятором, та оприлюднюється ОСП на власному офіційному веб-сайті в мережі Інтернет.
За умовами п. 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється: для ОСР на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР; для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника; для споживачів електричної енергії, які мають намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, незалежно від точки приєднання на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для споживачів електричної енергії, які приєднані до мереж ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку) на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії цими споживачами; для виробників електричної енергії на підставі даних щодо обсягів електричної енергії, необхідної для забезпечення власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.
Згідно з умовами пункту 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуг здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - сервіс) з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку визначеному законодавством.
Відповідач виставив позивачу рахунки за послуги з передачі електричної енергії за липень 2022 року: рахунок-фактура № 1413-02024 /28/06/2022 від 28.06.2022 року на суму 2 098 726,08 грн., рахунок-фактура № 1413-02024 05/07/2022 від 05.07.2022 року на суму 2 098 726,08 грн., рахунок-фактура № 1413-02024 11/07/2022 від 11.07.2022 року на суму 2 098 726,08 грн., рахунок-фактура № 1413-02024 15/07/2022 від 15.07.2022 року на суму 2 098 726,08 грн., рахунок-фактура № 1413-02024 20/07/2022 від 20.07.2022 року на суму 2 098 726,08 грн., рахунок-фактура № 1413-02024/05/08/2022 від 05.08.2022 року на суму 16 561 164,88 грн.
До матеріалів справи також долучено акт приймання-передачі послуги згідно з договором від 12.12.2019 року № 1413-02024 за період з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року на суму 16 860 511,24 грн. з ПДВ, який не підписано уповноваженим представником позивача.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що виходячи з умов договору, обсяг наданих НЕК "Укренерго" послуг з передачі, який є підставою для розрахунків, повинен визначатися виключно на підставі фактичних обсягів споживання електричної енергії споживачами позивача, та на те, що умови договору не передбачають включення до обсягів послуг з передачі, обсягів експортованої електричної енергії (тобто обсягів які не пов'язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача), оскільки такі послуги відповідачем не надаються, а відповідач всупереч зазначеним умовам договору нараховує позивачу таку плату за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту та надсилає позивачу рахунки і Акти приймання-передачі послуг із включенням послуг, які фактично не надавались чим безпосередньо порушує права позивача та умови договору.
У даній справі, Верховний Суд скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, вказав, що при новому розгляді справи № 910/7875/22 позивачу необхідно довести, а суду встановити, що нарахована відповідачем в рамках виконання договору плата за послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експорту прирівнюється до мита, встановлення якого порушує міжнародні зобов'язання України, а також дослідити, чи розповсюджується на сторін договору положення статті 41 Договору про ЕС. Скасовуючи рішення попередніх судових інстанцій Верховний Суду у даній справі послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 910/14489/20.
Так, нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору. Поряд з цим нарахування вказаної плати порушує міжнародні зобов'язання України, оскільки ратифікувавши Договір про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони цього Договору на відповідність його умовам, і у межах реалізації цих повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Так, статтею 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства визначено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняється. Ця заборона стосується також до мит фіскального характеру.
Зазначена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про Енергетичне Співтовариство і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та має вищу юридичну силу порівняно з національним законодавством.
Повідомлення Секретаріату ЕС від 28.05.2020 (Compliance Note, CN 01/2020, Ukraine - electricity transmission and dispatch tariff with respect to the tariffs for export and import), який розглядав Порядок № 585 та постанову НКРЕКП від 22.04.2019 № 586 "Про затвердження Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління" у контексті положень статті 41 Договору про ЕС, і виснував, що платежі, передбачені законодавством України, за своїм змістом еквівалентні митним зборам, що не відповідає напрацьованому законодавству Енергетичного Співтовариства.
Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 4 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.
При цьому, Верховний Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 910/14489/20 зауважив, що "стаття 41 Договору про ЕС застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору".
У відповідності ст. 40 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Положення та заходи, ужиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовуються Угода про створення Європейського Співтовариства (994 017) за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.
Згідно Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Сторонами даного Договору є: Європейське Співтовариство, з одного боку, і такі Договірні Сторони, з іншого боку: Республіка Албанія, Республіка Болгарія, Боснія і Герцеговина, колишня югославська Республіка Македонія, Румунія, Республіка Сербія, Республіка Хорватія, Республіка Чорногорія (далі - Сторони, що приєдналися) - і Тимчасова Адміністративна Місія ООН у Косово, відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН 1244 (995 309).
Спірні правовідносини у даній справі № 910/7875/22 стосуються експорту електричної енергії у Румунію за Рамковим Контрактом на поставку електричної енергії від 29.06.2022 № 001/06, укладеним з DACIA ENERGY SOLUTIONS (далі - Контракт).
Згідно з преамбулою Контракту, Сторони мають намір здійснювати за цим Контрактом купівлю-продаж електричної енергії, починаючи з дати набрання чинності та згідно з умовами, зазначеними в цьому Контракті.
Факт постачання електричної енергії ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" за зазначеним Контрактом підтверджується документами, в тому числі, відповідними Окремими Контрактами до Рамкового Контракту та Актами прийому-передачі електричної енергії.
З огляду на наведене у сукупності, неправомірними є дії відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країн - сторін Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, а також до країн - членів Європейського Союзу і Європейського співтовариства з атомної енергії.
При цьому, передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (п. 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Постачання електричної енергії - це продаж, включаючи перепродаж, електричноенергії (п. 68 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").
Згідно з приписами п. 5.1 розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії.
Відповідно до п. 5.2 розділу XI Кодексу системи передачі (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.
Тобто, з умов укладеного Договору №1413-02024 не вбачається надання послуг з передачі електричної енергії у обсягах експортованої електричної енергії.
Крім того, станом на час укладення договору №1413-02024 типова форма такого договору містилася у додатку 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії.
При цьому, в процесі розгляду даної справи позивача приєднано до договору про надання послуг з передачі електричної енергії (ідентифікатор договору №1413-02024-ПП). Договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 12.12.2019 №1413-02024 припинив свою дію днем, що передує даті акцепту зазначеній повідомленні про приєднання до договору від 01.01.2024 № 1413-02024-ПП, а саме: з 31.12.2023.
В той же час, позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача припинити дії спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №1413-02024 від 12.12.2019 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
Тобто, вказана вимога спрямована на зобов'язання відповідача припинити дії в подальших правовідносинах сторін за договором №1413-02024 від 12.12.2019.
Відповідно до ч. ч. 2, 7, 8 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Відповідно до ч. 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Пункт 2 частини 6 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства. Тобто, Закон України "Про ринок електричної енергії" покладає на суди обов'язок при застосуванні його норм враховувати рішення Суду ЄС (Європейського Суду, Загального Суду), прецедентне право якого також є обов'язковим для Секретаріату ЕС.
24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про ЕС (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі ст. 2 полягає в організації зв'язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Згідно зі ст. 3 Договору про ЕС для цілей ст. 2 Договору діяльність ЕС охоплює:
а) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору. про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II договору про ЕС;
b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення,- нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III договору про ЕС;
с) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV договору про ЕС.
При цьому, відповідно до ст. 11 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства: нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього договору означають: 1) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/ЕС, від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії; 2) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу; 3) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/ЕС від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до ст. 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (рішення 2009/04/МС-ЕС).
Таким чином, приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між сторонами.
Наведена норма є обов'язковою для України як для сторони Договору про ЕС і підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".
Згідно із ст. 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Відповідно до позиції Суду Європейського Союзу у справі № С-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного Співтовариства, встановлено, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом, еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була, та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Крім того, щодо повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства слід зазначити, що відповідно до ст. 67 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на відповідність його умовам.
У межах реалізації вищезазначених повноважень Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлення плати за передачу електричної енергії та за диспетчерське (оперативно-технологічне) управління суперечить положенням ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Також ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію), встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.
При цьому, судом встановлено, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду договір про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 був чинним та сторони могли здійснювати відповідні дії за цим договором.
В той же час, станом на момент вирішення спору по суті договір, за яким позивач просить відповідача зобов'язати припинити дії - припинений, що унеможливлює його виконання сторонами, крім тих дій і обов'язків, які залишились не виконаними.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, оскільки на час прийняття даної ухвали спірний договір припинено, відсутній предмет спору, тому провадження підлягає закриттю.
Оскільки закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній, то при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору в даному випадку підлягає застосуванню положення пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Отже, у зв'язку із закриттям провадження у справі та з урахуванням дій відповідача, судовий збір у розмірі 2 481,00 грн., підлягає стягненню з останнього.
Керуючись ст.ст. 130, 231, 234 ГПК України, -
1. Закрити провадження у справі № 910/7875/24 про зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №1413-02024 від 12.12.2019 року при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
2.Стягнути з Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25; код 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 13/10, офіс 201; код 41427817) 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн.00 коп судового збору.
3. Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Дата підписання ухвали 18.07.2024.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА