вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
17.07.2024м. ДніпроСправа № 904/1115/24
За позовом Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, м. Ужгород, Закарпатська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро
про визнання недійсними окремих положень договору про закупівлю товарів за державні кошти в частині включення до ціни договору податку на додану вартість та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ
Суддя Красота О.І.
Без участі представників сторін
Управління Служби безпеки України в Закарпатській області звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" і просить суд:
- визнати недійсними положення пунктів 1.1., 1.2. Розділу І. "Предмет договору" та пункту 3.1. Розділу ІІІ "Ціна договору" Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 1109 від 02.03.2022, укладеного між Позивачем та Відповідачем, в частині включення до ціни Договору в сумі 129 880,00 грн. податку на додану вартість на суму 21 646,67 грн. замість нульової ставки;
- стягнути з Відповідача на користь Позивача безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 1109 від 02.03.2022, рахунком-фактурою № 0050/0000241 від 02.03.2022, видатковою накладною № 0050/0000241 від 02.03.2022 та платіжним дорученням № 178 від 02.03.2022, як податок на додану вартість у розмірі 21 646,67 грн.
У поданій позовній заяві викладене клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
15.04.2024 від Позивача надійшла заява, в якій він повідомив, що станом на 15.04.2024 Відповідач безпідставно одержану суму ПДВ не відшкодував, відзив на позов на адресу Позивача не надходив. У зв'язку з цим Позивач повідомив про відсутність підстав для укладення мирової угоди або звернення до суду для проведення врегулювання спору за участю судді. Водночас, Позивачем повідомлено суду про всі відомі обставини справи, а також надані усі наявні докази, на які є посилання у позові.
Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 51).
З урахуванням викладеного, господарський суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Справу відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглянуто судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд
02.03.2022 між Управлінням Служби безпеки України в Закарпатській області (далі - Позивач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір про закупівлю товарів за державні кошти № 1109 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується у 2022 році поставити Замовнику товари, а саме: нафту і дистиляти (бензин автомобільний А-95 за ціною 34,00 грн. за 1 л) надалі товари, зазначені у супровідних документах (акт приймання-передачі товарів, або накладній), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари (далі - товар).
За умовами п. 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару зазначені у супровідних документах погоджуються сторонами заздалегідь. Загальна кількість товару (паливно-мастильні матеріали за довірчими документами (скреч-картки) складає: Бензин А-95 - 3820 літрів (за ціною 34,00 грн. за 1 л).
Згідно з п. 1.3 Договору паливо передається Замовнику у вигляді бланків-дозволів для заправки автомобілів в межах міста Ужгорода та у всіх районах Закарпатської області і України з 1 річним терміном дії (з моменту їх активації) та з можливістю продовження такого терміну.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору визначається у відповідності з ціновими параметрами пропозиції переможця торгів за результатами аукціону і становить 129 880,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
Згідно з п. 4.2 Договору вартість товару оплачується Замовником після підписання акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (належним чином оформлених документів), при наявності бюджетних призначень на ці цілі та з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року без нарахування штрафних санкцій.
Пунктом 4.4 Договору встановлено, що оплата товару здійснюється в розмірі 100% за фактично переданий Постачальником товар, відповідно до видаткових накладних, протягом 7 робочих днів з моменту отримання накладної.
Згідно з п. 4.5 Договору до рахунку додаються: акт приймання-передачі товарів або накладна.
За умовами п. 5.1 Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів здійснюється Постачальником до 31.03.2022.
Місце поставки (передачі) товарів: м. Ужгород, вул. Довженка, 3 (п. 5.2 Договору).
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за Договором.
На виконання умов Договору Відповідач поставив Позивачу Бензин А-95 у кількості 3820,00 л (скретч-картки), ціною за 1 л 28,333333 грн. без ПДВ (34,00 грн. з урахуванням ПДВ), на суму 129 880,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 0050/0000241 від 02.03.2022 на суму 129 880,00 грн., у т.ч. ПДВ 21 646,67 грн.
03.03.2022 Позивач на підставі виставленого Відповідачем рахунку-фактури № 0050/0000241 від 02.03.2022 сплатив 129 880,00 грн., у тому числі ПДВ 21 646,67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 178 від 02.03.2022.
Таким чином, Позивач за Договором сплатив Відповідачу податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 21 646,67 грн.
При цьому, з урахуванням поставки товару Відповідачем та проведення розрахунків за нього Позивачем, Договір вважається таким, що повністю виконано сторонами.
Водночас, Позивач зазначає, що включення до вартості товару ПДВ у розмірі 21 646,67 грн. та його подальша сплата не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", згідно з якою поставка товару повинна оподатковуватись за нульовою ставкою.
У зв'язку з цим Позивач просить суд визнати недійсними пункти 1.1., 1.2. Розділу І. "Предмет договору" та пункт 3.1. Розділу ІІІ "Ціна договору" Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 21 646,67 грн., як такі, що не відповідають положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору недійсним у цій частині та стягнути з Відповідача надмірно сплачені кошти у виді податку на додану вартість за цим Договором.
Так, листами від 16.05.2022 за № 58/21-1239, від 15.07.2022 за № 58/21-1688, від 10.10.2022 за № 58/21-2596 (отриманий Відповідачем 18.10.2022), від 10.10.2022 за № 58/21-2597 (отриманий Відповідачем 01.11.2022) Позивач звернувся до Відповідача з проханням повернути надмірно сплачену суму ПДВ у розмірі 21 646,67 грн.
Однак Відповідач відповіді не надав, грошові кошти у розмірі 21 646,67 грн. не повернув.
25.01.2023 Позивач надіслав Відповідачу лист за № 58/19-288 від 25.01.2023 з пропозицією внесення змін в укладені договори в частині приведення їх у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" в частині виключення ПДВ за поставлені бензин та дизпаливо. Вказаний лист Відповідач отримав 01.02.2023, однак відповіді не надав.
14.09.2023 Позивач надіслав Відповідачу претензію за № 58/21/2280 від 14.09.2023 з вимогою повернути безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені як ПДВ, у т.ч. за Договором на суму 21 646,67 грн. Вказаний лист Відповідач отримав 21.09.2023, однак відповіді не надав.
Вказані обставини стали підставою для звернення Позивача з позовом до суду.
Ухвалюючи рішення, господарський суд виходив з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний договір мав бути укладений ними без включення до нього умов щодо ПДВ в розмірі 20%. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом г) підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII), Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ № 64/2022) на території України введено воєнний стан. Указ № 64/2022 затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
Пунктом 2 Указу № 64/2022 визначено завдання Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України. Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управлінню державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом № 389-VIII заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, та відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу постановою № 178 визначено категорії установ, операції з постачання яким товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість.
Враховуючи приписи Закону України "Про Службу безпеки України" та Положення про Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, затвердженого наказом Служби безпеки України від 23.02.2007 № 144, Позивач є розпорядником бюджетних коштів і уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відтак, операції з постачання пального (бензину та дизпаливу) за Договором підлягали оподаткуванню за нульовою ставкою.
За таких обставин сторонами при укладенні Договору та включенні до загальної ціни Договору податку на додану вартість у сумі 21 646,67 грн. не дотримано вимоги податкового законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).
Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.
У даній справі можна припустити наявність (існування) Договору і без включення до цих умов щодо необхідності сплати ПДВ.
Згідно з правовим висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який викладено у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, податок на додану вартість хоча і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.
Судом встановлено, що пунктами 1.1, 1.2, 3.1 Договору до ціни Договору незаконно включено суму ПДВ у розмірі 21 646,67 грн. за придбання Позивачем пального для заправки (дозаправки) його транспорту замість нульової ставки.
Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору недійсним у цій частині.
Частинами 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Об'єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Звертаючись до суду з позовом про часткове визнання недійсними пунктів 1.1. 1.2, 3.1 Договору, Позивач також заявив вимогу про стягнення на його користь з Відповідача сплаченої суми податку на додану вартість у розмірі 21 646,67 грн., що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
Правовою підставою для задоволення вимоги про стягнення сплаченої суми ПДВ за ставкою 20% замість нульової ставки Позивачем указано статтю 1212 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Із матеріалів справи вбачається, що оплата повної вартості придбаного на підставі Договору товару згідно з ціною, визначеною у пунктах 1.1, 1.2, 3.1 цього Договору, включно з податком на додану вартість на загальну суму 129 880,00 грн., була здійснена Позивачем, як Покупцем, що підтверджується платіжним дорученням № 178 від 02.03.2022, з відміткою ГУДКСУ у Закарпатській області про оплату зобов'язань у повному обсязі.
Незважаючи на те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, Відповідач отримав від Позивача суму ПДВ за Договором у повному обсязі.
За висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21, неповернення зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Таким чином, набуття Відповідачем, як однією зі сторін господарсько-договірного зобов'язання, бюджетних коштів за рахунок Позивача не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза передбаченими Договором підставами, внаслідок здійснення оплати понад вартість товару, який було поставлено, свідчить про необхідність застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 21 646,67 грн.
Враховуючи, що Відповідач отримав від Позивача спірні грошові кошти у сумі 21 646,67 грн. без достатньої правової підстави, позовні вимоги про стягнення з Відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 21 646,67 грн. підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви покладається на Відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсними положення пунктів 1.1., 1.2. Розділу І. "Предмет договору" та пункту 3.1. Розділу ІІІ "Ціна договору" Договору про закупівлю товарів за державні кошти № 1109 від 02.03.2022, укладеного між Управлінням Служби безпеки України в Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до ціни Договору в сумі 129 880,00 грн. податку на додану вартість на суму 21 646,67 грн. замість нульової ставки.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 47, оф. 503, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 41449359) на користь Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Довженка, 3, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 20001562) безпідставно набуті кошти, які надмірно сплачені за Договором про закупівлю товарів за державні кошти № 1109 від 02.03.2022, рахунком-фактурою № 0050/0000241 від 02.03.2022, видатковою накладною № 0050/0000241 від 02.03.2022 та платіжним дорученням № 178 від 02.03.2022, як податок на додану вартість у розмірі 21 646,67 грн., судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.
Суддя О.І. Красота
Повне рішення складено
17.07.2024