Справа №:757/55383/21-к
Провадження №: 1-кп/755/66/24
"17" липня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва колегіально в складі трьох суддів:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву головуючого судді ОСОБА_1 про самовідвід від участі у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202000000000486 від 20.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.255, ч.3 ст.209, ч.3 ст.299, ч.3 ст.305, ч.3 ст.321-1 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202000000000486 від 20.05.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.255, ч.3 ст.209, ч.3 ст.299, ч.3 ст.305, ч.3 ст.321-1 КК України, та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 321-1 КК України.
У судовому засіданні головуючий суддя ОСОБА_1 з метою уникнення сумнівів в учасників судового провадження щодо її неупередженості заявила самовідвід від розгляду вказаного кримінального провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України.
Зокрема, головуючий суддя посилається на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року задоволено клопотання прокурора та виділено з даного кримінального провадження матеріали відносно ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 321-1 КК України в окреме провадження для вирішення питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року (головуючий одноособово суддя ОСОБА_1 ) затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_10 , якого визнано виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 321-1 КК України (у редакції Закону № 1019-VIII від 18.02.2016 року), та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
На думку судді, приймаючи до уваги ухвалений нею вирок відносно ОСОБА_10 , з метою того, щоб за суб'єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви у неупередженості судді під час розгляду даного кримінального провадження та не було порушено принцип презумпції невинуватості, враховуючи правову позиції, викладену у рішенні ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини», є підстави для задоволення її заяви про самовідвід.
Відповідно до вимог ст. 81 КПК України у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.
Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.
При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
Порядок наради і голосування в суді присяжних передбачено вимогами ст. 391 КПК України, якою зокрема визначено, що усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім.
У судовому засіданні під час розгляду заяви про самовідвід головуючого судді прокурор, обвинувачені та захисники поклались на розсуд суду.
Вивчивши заяву про самовідвід та вислухавши думки учасників судового розгляду, суд приходить до наступних висновків.
У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходилось кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202000000000486 від 20.05.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 299, ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 321-1 КК України, та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 321-1 КК України.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року задоволено клопотання прокурора та виділено з даного кримінального провадження матеріали відносно ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 321-1 КК України в окреме провадження для вирішення питання про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19 червня 2024 року для розгляду виділеного провадження було визначеного головуючого суддю Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2024 року (головуючий одноособово суддя ОСОБА_1 ) затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_10 , якого визнано виним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 321-1 КК України (у редакції Закону № 1019-VIII від 18.02.2016 року), та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України, його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
Кожній особі, яка постає перед судом, гарантується право на справедливий судовий розгляд безстороннім і неупередженим судом. Це обумовлює законність і справедливість судових рішень та їх подальше виконання. Не становить виключення й кримінальний процес, оскільки неупередженість та безсторонність суддів у кримінальному судочинстві має більш чутливе значення. Так, постаючи перед судом, обвинувачені особи розраховують на незалежний та об'єктивний суд, справедливий розгляд їх справи.
Статтею 80 КПК України встановлено, що за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов'язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, коди підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Відвід повинен бути вмотивованим.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.
Зміст наведених у статті 126 Конституції України гарантій незалежності суддів розкрито у рішенні КСУ №19-рп/2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням ВСУ про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), відповідно до якого незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
Поняття незалежності охоплює можливість суддів приймати самостійні рішення виходячи із конкретної ситуації, керуючись вимогами закону та власною правосвідомістю і сумлінням, без вказівок та наказів. Незалежність суддів забезпечує реалізацію принципу верховенства права, який включає таку складову як право на справедливий судовий розгляд.
Право на справедливий суд - це право особи, і воно гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів наголошується, що зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України та ст.19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно статті 9 КПК України у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Окрім того, у ч. 2 ст. 8 КПК України передбачено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Таким чином, виконання Конвенції потребує від судів України правильного тлумачення її норм, яке надається саме в рішеннях ЄСПЛ.
ЄСПЛ у в власній практиці неодноразово досліджував питання щодо підстав відводу суддів, за результатами чого було вироблено два критерії (суб'єктивний і об'єктивний).
У пункті 66 рішення Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (заява №4785/02) зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. Так, за суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді.
Відповідно до об'єктивного критерію необхідно визначити, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії», рішення від 24 лютого 1993 року «Веттштайн проти Швейцарії»).
З практики ЄСПЛ випливає, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи навіть тоді, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Стаття 4 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України, 22 лютого 2013 року, передбачає, що суддя зобов'язаний взяти самовідвід у випадках, передбачених законом. Суддя заявляє про самовідвід, якщо: (а) суддя висловив свою позицію по суті справи, яка перебуває у нього на розгляді; (б) суддя володіє доказами, які мають відношення до справи, що перебуває у нього на розгляді; (в) раніше при розгляді цього ж предмета спору суддя виступав у якості адвоката, прокурора, представника сторони, свідка; (г) чоловік (дружина) судді або близький родич когось із них бере участь у справі в якості прокурора, адвоката, експерта, спеціаліста, свідка, сторони, третьої особи або їх представників; (д) суддя або члени його родини зацікавлені в рішенні у справі, яка перебуває у нього на розгляді.
Тобто, якщо особисто судді стали відомі певні обставини або факти, які потенційно можуть вплинути на прийняття ним рішення по справі або викликати у сторін сумніви в справедливості та об'єктивності судді, останній має заявити самовідвід.
Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, які схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року №2006/23 передбачають принцип об'єктивності судді як необхідну умову для належного виконання останнім своїх обов'язків. Так, об'єктивність має виявлятися не лише у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя має заявити самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Так, серед вказаних випадків зокрема є:
(а) у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається;
(b) раніше при розгляді цього самого предмета спору суддя виступав як адвокат чи долучався до справи як важливий свідок;
(с) суддя чи члени його родини матеріально зацікавлені в рішенні у відповідній справі.
У рішенні ЄСПЛ по справі «П'єрсак проти Бельгії», встановивши порушення положень ч.1 ст. 6 Конвенції, Суд зробив висновок про те, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.
ЄСПЛ розглядає наступні елементи незалежності суду: функціональна, персональна та організаційна незалежність від інших органів держави чи від партій; неупередженість суддів, проявляється у зовнішньому вираженні підходу судді при винесені рішення та розгляді справи; здійснювати свої повноваження в порядку належної правової процедури із забезпеченням процесуальних принципів (публічність, рівність учасників процесу тощо).
Згідно зі ч.7 ст.56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виявляти повагу до учасників процесу тощо.
У пункті 2 розділу «Незалежність» Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя зазначається: судді як особи є вільними та зобов'язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.
У пункті 25 цієї Декларації встановлено, що суддя не може слухати судову справу, якщо є об'єктивні побоювання, що він не зможе розглядати справу неупереджено або його участь у цій справі може спровокувати конфлікт інтересів, що несумісний з виконанням ним судових функцій.
У згаданих Бангалорських принципах поведінки суддів, одним із основних принципів етичної поведінки суддів є незалежність. Так, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою; дотримуватись незалежної позиції як щодо суспільства в цілому, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення; виключати будь-які взаємовідносини, що не відповідають посаді, чи втручання з боку органів законодавчої та виконавчої влади. Водночас він має робити це так, щоб це було зрозуміло навіть сторонньому спостерігачу (пункти 1.1 -1.3).
Пунктом 12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
ЄСПЛ в п.66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 зазначив, що безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви щодо цього. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 суд дійшов висновку про те, що між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності, з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію наддасть вимога об'єктивної безсторонності.
У рішенні ЄСПЛ від 25.11.2021 року у справі «Муча проти Словаччини» констатовано, що суд, який схвалив угоди спільників про визнання провини, які завдають шкоди презумпції невинуватості старшого гангстера, не був неупередженим в судовому розгляді справи останнього.
У п.48 цього рішення ЄСПЛ зауважує, що конкретні скарги заявника ґрунтуються на тому факті, що його судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно із заявником і що він визначив ці дії таким чином, щоб було зрозуміло, що він також брав у них участь […] Під час розгляду цієї скарги право заявника на презумпцію невинуватості повинно бути враховано.
Питання щодо неупередженості судді виникає, коли попереднє рішення вже містить детальну оцінку ролі особи, яка згодом була засуджена у злочині, вчиненому кількома особами, і, зокрема, коли попереднє рішення містить конкретне твердження про причетність заявника або коли враховано, що особа, засуджена згодом відповідала всім критеріям, необхідним для вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи обставини конкретної справи, такі елементи можуть розглядатися як ті, що вирішують питання про винуватість особи, яка розглядається в подальшому провадженні, і, таким чином, може призвести до об'єктивно обґрунтованих сумнівів у тому, що національний суд має неупереджену думку щодо суті справи відносно особи, яку судили згодом на початку судового розгляду (абз. 4 п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ).
Не заперечується, що заявника судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно з ним, і що, визначаючи ці діяння, суд першої інстанції також посилався на участь у них заявника (п. 50 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Суд зазначає, що рішення про затвердження угод співвиконавців заявника про визнання винуватості містили детальний фактичний опис їхніх злочинів, включаючи роль заявника в них як спільного виконавця, тоді як точний фактичний опис деяких їхніх злочинних дій був ідентичний точному фактичному опису приписуваних йому злочинних дій. Хоча ці рішення не містять жодного окремого висновку про вину щодо заявника як такого (див. також пункти 27 і 28 вище), їх слід розглядати у світлі складових елементів злочинів, про які йдеться, зокрема, створення, задумування та підтримання злочинного підприємства, що передбачає узгоджені злочинні дії з боку спільних виконавців.
Таким чином, засудження співвиконавців заявника у цих злочинах на основі наданого опису їхніх злочинних дій, що включало точне фактичне визначення конкретної ролі заявника в них, в принципі могло викликати сумніви щодо того, чи не призвело це до ситуації, при якій його було визнано таким, що скоїв кримінальні правопорушення, про які йдеться (п.55 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Посилання на заявника та його дії в такий спосіб може в принципі порушити захист його права на презумпцію невинуватості. Суд усвідомлює, що будь-яке можливе втручання в це право мало місце насамперед у провадженні щодо співвиконавців заявника […]. Тим не менш, засудження його співвиконавців було частиною справи проти заявника (п.56 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява, зроблене державною посадовою особою щодо особи, обвинуваченої у кримінальному правопорушенні, відображає думку про те, що вона або вона є винною до того, як ця особа була фактично визнана винною згідно з законом.
Крім того, Суд також встановив, що, навіть якщо закон прямо вказує, що не можна зробити жодних висновків про винність особи з кримінального провадження, в якому вона не брала участі, судові рішення мають бути сформульовані таким чином, щоб уникнути будь-яких потенційних попередніх висновків про вину третьої особи, щоб не поставити під загрозу справедливий розгляд обвинувачення в окремому провадженні.
Зазначені посилання жодним чином не були сформульовані таким чином, щоб вказувати на те, що на даний момент заявник є лише обвинуваченим і переслідується в окремому кримінальному провадженні. Разом з тим, жодне таке формулювання чи будь-яке інше пояснення щодо того, що його вину законодавчо не встановлено, не фігурує ні в обґрунтуванні вироків, які засуджують співвиконавців, ні де-небудь ще.
Правда, що у вироках, які засуджують співвиконавців, на заявника посилаються лише під його ініціалами та псевдонімом. Однак, як також зазначено в рішенні, очевидно, що суд першої інстанції чудово знав його особу. Більше того, і що ще важливіше (оскільки точне фактичне визначення власних злочинних дій заявника ідентичне визначенню його співвиконавців), не може бути сумніву, що його участь у їхніх злочинних діях була конкретно та індивідуально визначена у вироках, у яких встановлені такі винні співвиконавці (п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Оскільки суд першої інстанції щодо заявника вважав засудження його співвиконавців частиною справи проти нього, принаймні, на перший погляд, він мав очевидний стимул залишатися послідовним зі своїм попереднім набором рішень, оскільки будь-які суперечливі висновки, зроблені вперше, могли підірвати довіру до останнього. Так само - враховуючи, що власне засудження заявника значною мірою ґрунтувалося на свідченнях, наданих співвиконавцями, які вже інкримінували йому зізнаннями, які вони дали під час угоди про визнання винуватості - у них також був очевидний стимул не суперечити їхнім попереднім заявам (п.64 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
З огляду на формулювання вироків проти співвиконавців заявника, вони завдали шкоди його праву заявника вважатися невинним доти, доки його вину не буде доведено. Враховуючи роль, яку вони відіграли у судовому розгляді заявника, який проходив у тому ж суді, його сумніви щодо його неупередженості були об'єктивно виправданими (п.64 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Враховуючи викладене, існування ухваленого Дніпровським районним судом м. Києва 05 липня 2024 року (головуючий суддя ОСОБА_1 ) вироку відносно ОСОБА_10 , а також для того, щоб за суб'єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумнівів у неупередженості судді під час вирішення даного кримінального провадження, суд вважає за необхідне задовольнити заяву про самовідвід головуючого судді з метою недопущення недовіри сторін у сприйнятті справедливості судового рішення.
Із урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 55, 126 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ст. ст. 4, 15 Кодексу суддівської етики, п. 1.1 Бангалорських принципів поведінки судді, п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, пунктом 2 розділу «Незалежність», п. 25 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 7, ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. ст. 1-2, 7-29, 75-76, 80-81, 321, 369-372, 391 КПК України, суд, -
Заяву головуючого судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 про самовідвід від участі у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202000000000486 від 20.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 299, ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 321-1 КК України, задовольнити.
Відвести головуючого суддю Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202000000000486 від 20.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 299, ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 321-1 КК України.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити керівнику апарату Дніпровського районного суду м. Києва для виконання в частині визначення системою автоматизованого документообігу суду іншого судді замість відведеної від розгляду вказаного кримінального провадження головуючого судді ОСОБА_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя:
Судді: 1.
2.