Кримінальне провадження №629/4021/24
Номер провадження 1-кп/629/226/24
17 липня 2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження №12024221110000579 від 24.05.2024, яке надійшло з Лозівської окружної прокуратури Харківської області 28.06.2023, відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Кім, Лозівського району, Харківської області, громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, заміжньої, пенсіонерки, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , не судимої,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.197-1 ч.2 КК України, -
встановив:
В квітні 2024 року ОСОБА_4 , не маючи жодних дозволів та рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування, всупереч встановленому законом порядку, в порушення вимог ст.14 Конституції України, згідно з якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, за відсутності будь-яких підстав набуття права на землю, передбачених ст.116 ЗК України, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, нехтуючи вимогами ч.1 ст.81 ЗК України, згідно з якою громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі - продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), та ст.125 ЗК України, згідно з якою право власності на земельну ділянку, або її оренди, право державної реєстрації цих прав виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності, право постійного користування, або оренди земельною ділянкою, та його державної реєстрації, в також ст.60,61,150 ч.1 п.г ЗК України і ст.88 та 89 ВК України, згідно з якими, навколо водойм, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, які встановлюються навколо водойм уздовж урізу води, на яких заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, самовільно зайняла частину сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323987000:01:000:0455, площею 0,4354га, яка перебуває в комунальній власності Лозівської міської територіальної громади Харківської області в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту - каналу Дніпро-Донбас, розташованого поблизу с.Тихопілля Лозівського району Харківської області на території Садівського старостинського округу Лозівської міської територіальної громади Харківської області, здійснивши на вказаній земельній ділянці посів сільськогосподарської культури - ячменю, що потребує певного обробітку землі (оранка, дискування, чизельний обробіток, культивація, тощо), при цьому достовірно знаючи, що вказана земельна ділянка у встановленому порядку у володіння і користування їй не передавалась. Самовільним зайняттям земельної ділянки ОСОБА_4 заподіяла Лозівській міській територіальній громаді Харківської області майнову шкоду у розмірі 4036,08 грн.
Обвинувачена ОСОБА_4 винною себе визнала повністю, підтвердила, що вчинила інкримінований їй злочин при вищезазначених обставинах, у вчиненому щиро розкаялася, відшкодувала Лозівській міській територіальній громада Харківської області завдані збитки в розмірі 4036,08 грн., та в судовому засіданні дала покази, що навесні вона засіяла ячменем земельну ділянку, яка знаходиться біля її городу, не маючи на цю землю ніяких дозвільних документів, бо треба було годувати худобу.
Представник потерпілого ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, не заперечувала проти розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України, цивільний позов не заявляла.
Враховуючи зізнавальні покази обвинуваченої ОСОБА_4 , а також те, що іншими учасниками судового провадження не оспорюються фактичні обставини справи, які вказані в обвинувальному акті, зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, не наполягають на дослідженні інших доказів у справі, учасники судового провадження розуміють неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та істинності їх позицій, тому відповідно до ч.3 ст.349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченої, дослідженням даних, які характеризують особу обвинуваченої та матеріалів, що підтверджують судові витрати по справі.
Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 повністю доведена, її дії суд кваліфікує за ст.197-1 ч.2 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.
Суд вважає, що спосіб вчинення кримінального правопорушення, ступінь здійснення злочинного наміру та послідовність дій обвинуваченої ОСОБА_4 свідчать про спрямованість умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні. При таких обставинах, підстав для зміни правової кваліфікації дій обвинуваченої або її виправдання, суд не вбачає.
При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, що відповідно до ч.4 ст.12 КК України він вчинив злочин, що відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Дослідженням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_4 встановлено, що вона раніше не судима, пенсіонерка, заміжня, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; згідно висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинувачену ОСОБА_4 , ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній, виправлення особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить небезпеки для суспільства, виконання покарання у громаді можливе за умови нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання суд визнає вчинення злочину вперше особою похилого віку, щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди.
Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
У судових дебатах прокурор підтримуючи обвинувачення просив призначити ОСОБА_4 покарання за ст.197-1 ч.2 КК України у виді 2 років обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік.
З огляду на вказані дані та обставини, заміна покарання у виді обмеження волі терміном у 2 роки на покарання у виді іспитового строку терміном в 1 рік, як покликається сторона обвинувачення, суд вважає несправедливим через суворість.
Згідно з ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403,405,407,408,429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Колегія суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 03 лютого 2021 року №629/2739/18 зауважила про те, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
З врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої і її відношення до вчиненого, враховуючи висновок органу пробації, викладений в досудовій доповіді, з врахуванням принципу справедливості, відсутністю обставин, що обтяжують покарання, обставин, що пом'якшують покарання, виходячи з наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд дійшов висновку щодо можливості при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_4 застосувати ст.69 КК України та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст.197-1 ч.2 КК України у виді штрафу, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Підстав для застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 ст.69-1,75 КК України, суд не вбачає.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Судові витрати, що підлягають стягненню на користь держави та речові докази по справі - відсутні.
Керуючись ст.100,124,370,373,374 КПК України, суд, -
ухвалив:
Визнати ОСОБА_4 винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст.197-1 ч.2 КК України та призначити покарання з застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять) гривень.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирати.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченій.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Суддя ОСОБА_6