01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"11" лютого 2010 р. Справа № 5/219-09
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий союз”, м. Київ
до Дочірнього підприємства “Вишгородтранс”, м. Вишгород
про стягнення 40496 грн.
за участю представників:
позивача:Захаров О.В. - дов. від 01.01.2010р.
відповідача:Андрейко О.І. - дов. від 10.02.2010р., Семеній С.В. - дов. від 10.02.2010р.
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Союз" (далі -Позивач) до Дочірнього підприємства "Вишгородтранс" (далі -Відповідач) про стягнення 40496 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення товару якій був переданий йому на зберігання, в зв'язку з чим позивач поніс збитки в розмірі вартості неповернутого товару 35469 грн. та розмірі витрат на юридичну допомогу 5000 грн.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві, які зводяться до відсутності порушень відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення позивачу товару, оскільки він не передавав його на зберігання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір про надання послуг з розміщення та відповідального зберігання будівельних матеріалів, а також спецтехніки від 01.09.2005р. (надалі -договір) відповідно до умов якого виконавець -відповідач надає послуги з розміщення та відповідального зберігання переданих замовником - позивачем будівельних матеріалів (пісок, щебінь), а також спецтехніки (навантажувач) відповідно до потреб -позивача (п. 1.1, 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.1 договору оплата замовником за надані виконавцем послуги по розміщенню та відповідальному зберіганню будівельних матеріалів, а також спецтехніки здійснюється замовником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Згідно із п. 1.3 договору розміщення та відповідальне зберігання, прийнятих від замовника, будівельних матеріалів здійснюється виконавцем за допомогою власних вантажно-розвантажувальних механізмів (портальний кран та інші) на комерційному причалі, площадці ВАТ ВЕБТ з плавзасобів третьої сторони (типу “О” та “Р”), які використовує замовник для доставки будівельних матеріалів до земельної ділянки виконавця.
Сторони в п. 2.2 договору встановили, що підставою для здійснення розрахунків за надані послуги є рахунок-фактура та акт виконаних робіт.
В акті виконаних робіт вказується розмір фактично наданих замовнику послуг з розміщення та відповідального зберігання будівельних матеріалів, а також спецтехніки, за кожну добу, з вказанням площі земельної ділянки, яка виділена виконавцем для потреб замовника. Акт виконаних робіт складається в двох примірниках та підписується обома сторонами (п. 2.4, 2.6 договору).
Відповідно до п. 7.1, 7.2 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2005р.
Позивач обґрунтовуючи свої вимоги посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення товару якій був переданий йому на зберігання, в зв'язку з чим позивач поніс збитки, зокрема, в розмірі вартості неповернутого товару 35469 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Під час розгляду справи суд неодноразово зобов'язував позивача надати належні та допустимі докази в розумінні ст. 34 ГПК України які підтверджувють передачу відповідачу на зберігання товару на суму 35469 грн. та прийняття його останнім на зберігання за вказаним договором, зокрема, акти прийому-передачі, довіреності, накладні.
Разом з тим, позивач не виконав вимоги суду та не надав витребувані судом документи, які б підтверджували передачу позивачем відповідачу товару на суму 35469 грн. на зберігання та прийняття його останнім на зберігання за вказаним договором.
Суд зазначає, що збитками згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 1 ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Тобто, на позивача лягає тягар доказування наявності понесених ним збитків, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором та причинного зв'язку між порушенням зобов'язання останнім та збитками, які поніс позивач внаслідок такого порушення.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків, у зв'язку із порушенням останнім своїх договірних зобов'язань щодо повернення товару, якій був переданий йому на відповідальне зберігання. Також позивачем не надано і відповідних доказів які б підтверджували передачу позивачем відповідачу на зберігання товару та прийняття його останнім на зберігання за вказаним договором.
Оскільки, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, яка спричинила йому збитки, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, та самих збитків суд приходить до висновку про відсутність повного складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.
Отже, позивачем, всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України, не доведено тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог в частині стягнення збитків в розмірі 35469 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Посилання позивача, в якості доказів передання відповідачу на виконання умов договору на відповідальне зберігання товару на суму 35469 грн. на акти №№ 596, 624, 634, 640 не приймаються судом до уваги, позаяк вказані акти складені на виконання іншого правочину за яким ТОВ “Річфлотсервіс” поставляв позивачу пісок річний та вони фіксують виконання зобов'язань сторін за договором поставки.
Позивачем не доведено що поставлений йому ТОВ "Річфлотсервіс" товар було передано відповідачу на зберігання відповідно до умов договору про надання послуг з розміщення та відповідального зберігання будівельних матеріалів, а також спецтехніки від 01.09.2005р.
Посилання позивача в якості доказів, які підтверджує обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог в частині стягнення з відповідача збитків заподіяних ним неналежним виконання своїх договірних зобов'язань щодо повернення товару якій був переданий йому на зберігання, на Єдиний вахтовий журнал № 8, постанову старшого слідчого прокуратури Вишгородського району Горожанкіна В.О. про відмову в порушенні кримінальної справи від 21.01.2008р., пояснення ОСОБА_1. від 20.08.2007р., ОСОБА_2 від 07.08.2007р., ОСОБА_3 від 07.08.2007р. також не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору, оскільки вони не стосуються обставин справи.
Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 5000 грн. витрат понесених ним на юридичну допомогу. Виходячи із змісту позовної заяви та з доводів позивача, які він наводить в обґрунтування вимог в зазначеній частині, заявлена до стягнення сума є збитками, які полягають в витратах понесених позивачем у зв'язку із захистом та відновленням його порушеного права. Разом з тим такі витрати не є збитками. Так, віднесення до збитків витрат підприємства на правове обслуговування суперечить приписам статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з оспорюванню шкодою (збитками).
Враховуючи вказані приписи законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в зазначеній частині позову.
З огляду на зазначене позовні вимоги є безпідставними, недоведеними, необґрунтованими та непідтвердженими належними і допустимими доказами, в зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
В позові відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Подоляк Ю.В.