ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/36223.09.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвестінтер»
До Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»
Треті особи1. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І.В.
2. Державне підприємство «Інформаційний центр»Міністерства юстиції України
Провизнання недійсним договору про надання кредиту та іпотечного договору
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Лозянко О.О., Поліщук Р.М.
від відповідачів Дяченко Є.Г.
від третьої особи не з'явились.
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача -Публічного акціонерного товариства «АКБ «Київ»про визнання недійсним кредитного договору № 44/2005 від 08.09.2005р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестінтер»та Публічним акціонерним товариством «АКБ «Київ»та визнання недійсним іпотечного договору, який укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. 22.09.2005р. за реєстровий № 2211.
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 27.07.2010р. та доповненням до відзиву від 23.09.2010р.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
08.09.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестінтер»та Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»було укладено кредитний договір № 44/2005, згідно з яким кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл.., м. Бориспіль, вул. Київький шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08.09.2005р. по 08.09.2006р.
Протягом дії договору було укладено низку додаткових угод, а саме:
Додаткова угода № 1 від 05 квітня 2006 року, відповідно до якої кредитор зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл.., м. Бориспіль, вул.. Київський шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08 вересня 2005 року по 04 квітня 2006 року зі сплатою 18 % річних, з 05 квітня 2006 року по 07 вересня 2006 року (включно) - 15 % річних. Додаткова угода № 2 від 05 вересня 2006 року відповідно до якої Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах цього договору кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08 вересня 2005 року по 04 квітня 2006 року зі сплатою 18 % річних, з 05 квітня 2006 року по 07 вересня 2007 року (включно) - 15 % річних. Додаткова угода № 3 від 31 жовтня 2006 року відповідно до якої Кредитор надає Позичальнику кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл.., м. Бориспіль, вул.. Київський шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08 вересня 2005 року по 31 жовтня 2006 року (включно) -15 % річних, з 01 листопада 2006 року по 07 вересня 2007 року (включно) - 18 % річних.
Додаткова угода № 7 від 22 серпня 2008 року відповідно до якої Кредитор надає Позичальнику кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул.. Київський шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08 вересня 2005 року по 04 вересня 2009 року (включно) зі сплатою 18 % річних.
Додаткова угода № 8 від 23 січня 2009 року відповідно до якої Кредитор надає Позичальнику кредит на інвестування будівництва житлового будинку за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул.. Київський шлях, 97 в сумі 903 000 доларів США на строк з 08 вересня 2005 року по 04 вересня 2009 року (включно) зі сплатою 15 % річних.
Відповідно до умов Договору Проценти за користування кредитом нараховуються поквартально до останнього робочого дня останнього місяця кварталу у валюті кредиту, за період фактичного користування кредитом, з дати перерахування кредитних ресурсів з позичкового рахунку по дату фактичного повернення кредиту. Умовами договору передбачено, що сплата і суми кредиту і процентів за договором здійснюється в доларах , США на рахунок банку, тобто в іноземній валюті.
Позивач просить визнати кредитний договір недійсним, у зв'язку з тим, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором, передбачених ч.2, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.
Крім того, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України "Про Національний банк України".
Відповідно до п.3.1. вказаного договору забезпеченням виконання зобов'язання позивальника з повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та виконання інших зобов'язань, передбачених цим договором є договір, який позичальник зобов'язується укласти протягом 20-ти банківських днів з моменту підписання цього договору.
На виконання цього положення Договору позивач уклав з відповідачем договір іпотеки від 22.09.2005р., за яким передав відповідачу майнові права на житло загальною площею 2 320 кв.м. в житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул.. Київський шлях, 97. Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 6 819 802 грн. Вказаний договір іпотеки був посвідчений приватним нотаріусов Київського міського нотаріального округу Сень-Силкою І.В. та зареєстровано в реєстрі за реєстровим № 2210
Позивач вважає, що укладений між сторонами кредитний договір № 44/2005 не відповідає вимогам чинного законодавства та є недійсним виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.
Відповідно до ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Крім того позивач посилається на ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України, а саме кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договір передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальністю сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (п.п. 8, 9 ч.1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Зважаючи на норми матеріального права, позивач стверджує, що договір не відповідає вимогам закону, і у змісті кредитного договору від 08.09.2005р. відсутні умови про відповідальність кредитодавця.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими, зокрема, є договори та інші правочини.
За загальними правилами укладання договорів, передбачених ст.ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до умов Договору пунктів 1.1. Відповідач зобов'язався надати Позивачу кредит на інвестуванняі будівництва житлового будинку у сумі 903 000, 00 доларів США.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 ЦК України.
Відповідно до положень Кредитного договору підписанням цього договору, Позивач свідчив про те, що всі умови Кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими та погодився з ними, а також підтверджував свою здатність виконувати умови договору.
Крім цього, для отримання кредитних коштів Позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але звернувся з цього приводу саме до Відповідача, що підтверджує усвідомлення Позивачем своїх дій при укладенні Кредитного договору.
Тобто, юридичні особи самостійно вирішують, з ким і які договори укладати та вільно узгоджують їхні умови.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Як вбачається в ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 ст. 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. При цьому, диспозиція норми ч. З цієї ж статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України.
Зокрема, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Під визначенням поняття кошти, передбаченого ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Оскільки основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", стаття 1 останнього відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.
Відповідно до ст. 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
- Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в" п. 4 ст. 5 Декрету);
- Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" п. 4 ст. 5 Декрету).
На даний час законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Судом взято до уваги Лист Національного банку України "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612, в якому останній, у зв'язку із запитами банків з питання правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуального ліцензування.
Матеріалами справи свідчать, що 06.12.2001 Національний банк України видав Відповідачу банківську ліцензію № 14, згідно з якою останньому надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також дозвіл № 14-1 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за яким Банк, між іншим, може здійснювати залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
Крім того, порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за № 1429/10028.
Відповідно до п. 1.5 цього Положення, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Відтак відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що були встановлені договором.
Доводи Позивача стосовно істотної зміни становища щодо виконання боргових зобов'язань у зв'язку з підвищенням курсу валют (у порівнянні з датою, коли укладався Кредитний договір) не можуть бути прийняти до уваги з наступних підстав.
Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету, валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003р., визначає, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, Позивач усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
У відповідності до приписів ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк договору.
Отже, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди стосовно певної умови.
Аналіз положень ЦК України та ГК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого виду господарського договору.
Істотними умовами кредитного договору, як господарського, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Відсутність погоджених умов настання відповідальності Кредитодавця щодо наданню кредиту також не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки дані обставина не входить до переліку обставин передбачених статтями 215, 203 ЦК України.
Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638, 639, 640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладання правочину (договорів). Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Позивач своїм підписом на кредитному договорі засвідчив свою згоду з усіма умовами кредитного договору.
Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638, 639, 640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладання правочину (договорів). Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, дійсність договору підтверджена його фактичним виконанням, а тому суд не вбачає підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що Позивач посилається у своїй позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що кредитний договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України.
Таким чином, дійсність Договору про надання кредиту у валюті №44/2005 від 08.09.2005р., як зобов'язання, забезпеченого Іпотечним договором від 22.09.2005р., спричиняє дійсність останнього.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 01.10.2010р.