Справа № 602/703/24
Провадження № 2-о/602/39/2024
про залишення позовної заяви без руху
"18" липня 2024 р. м. Ланівці
Суддя Лановецького районного суду Тернопільської області Наумчук В.А., отримавши заяву адвоката Кушки О.М., подану в інтересах заявника ОСОБА_1 , заінтересована особа Лановецька міська рада Кременецького району Тернопільської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
До Лановецького районного суду Тернопільської області 15.07.2024 надійшла заява адвоката Кушки О.М., подана в інтересах заявника ОСОБА_1 , заінтересована особа Лановецька міська рада Кременецького району Тернопільської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності правовстановлюючого документа спадкодавцеві.
Ознайомившись із поданою заявою та доданими до неї матеріалами суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною третьою статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У пункті 3 постанови від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» Пленум Верховного Суду України зазначив, що вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим нормою ЦПК, яка регулює зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Також при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
Проте, заявником не додано до заяви доказів того, що організація, яка видала правовстановлюючий документ, не може внести до нього відповідні виправлення, та доказів звернення заявника з приводу внесення виправлень у документ та відмови у проведенні таких виправлень.
Як убачається зі змісту заяви, ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса для прийняття спадщини, проте останнім їй було усно відмовлено у зв'язку з виявленими розбіжностями в написанні прізвища спадкодавця у правовстановлюючому документі (державному акті на право власності на земельну ділянку) та паспорті.
Водночас порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат» від 02.09.1993№ 3425-XII.
Статтею 66 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що на майно, що переходить у порядку спадкування до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за місцем відкриття спадщини, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом України. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Відповідно до статті 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.
Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» установлено перелік підстав, через які нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.
Згідно з частинами другою-четвертою згаданої вище статті нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Аналогічні положення містяться у Главах 13 і 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5.
Тобто чинним законодавством визначено, що для прийняття спадщини спадкоємці мають звернутися із відповідною заявою до нотаріуса, на підставі якої той перевіряє усі передбачені законом обставини та подані документи на предмет відповідності їх вимогам закону. У разі, коли нотаріус вважає, що видати свідоцтво про право на спадщину неможливо, зокрема через невідповідність поданих спадкоємцем документів вимогам закону, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, про що зобов'язаний винести відповідну постанову, у якій викласти причини відмови з посиланням на норми законодавства.
Якщо нотаріус обґрунтовано відмовив у вчиненні нотаріальної дії, а особа не має можливості в позасудовому порядку підтвердити юридичний факт, що має значення для охорони її прав, свобод та інтересів або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, то така особа вправі звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В протилежному випадку дії нотаріуса можуть бути оскаржені в передбаченому законом порядку.
У листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ орієнтував суди на те, що слід звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину (пункт 1 листа).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Натомість, всупереч вказаним вимогам цивільного процесуального закону, до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, від 15.07.2024 ні заявником, ні його представником не долучено обґрунтованої постанови нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії.
Вказані обставини перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі № 602/703/24.
Відповідно до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи встановлені фактичні обставини, суд доходить висновку про необхідність залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, від 15.07.2024 без руху та надання заявнику строку для усунення виявлених судом недоліків.
У встановлений судом строк заявнику необхідно: надати належні докази в підтвердження обставин, викладених у заяві від 15.07.2024, та докази неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують юридичний факт, що має юридичне значення, а саме факт належності правовстановлюючого документу, за встановлення якого заявник звертається до суду, зокрема надати: 1) пояснення у якому вказати, з яких причин неможливо одержати документ, що посвідчує даний факт у компетентному органі, внести відповідні виправлення у документ, приєднати до пояснення (у разі наявності) заяви, довідки та інші належні докази про неможливість одержання даного документу, а також докази звернення до компетентних органів з приводу внесення виправлень у документ; 2) надати обґрунтовану постанову нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії, докази звернення до нотаріуса з цього питання.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. 177, 185, 294, 318 ЦПК України, суд
1. Заяву адвоката Кушки О.М., подану в інтересах заявника ОСОБА_1 , заінтересована особа Лановецька міська рада Кременецького району Тернопільської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без руху.
2. Надати заявнику десятиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення вказаних в ухвалі суду недоліків.
3. Роз'яснити заявнику, якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява буде вважатися неподаною і повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: В. А. Наумчук