465/5093/24
3/465/2399/24
Іменем України
16.07.2024 року м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова - Мартинишин М.О., розглянувши адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
за ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення -
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №815237 від 07.06.2024 року, ОСОБА_1 30.05.2024 року о 09.04 год. на вул. Симоненка, 4 у м. Львові, керуючи автомобілем «Nissan X-Trail», номерний знак НОМЕР_1 , будучи причетним до ДТП не залишився на місці пригоди та не повідомив підрозділ поліції, чим порушив вимоги п. 2.10А Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.
Правопорушник ОСОБА_1 в суд не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи відповідно до положень ст.268 КУпАП
У судовому засіданні захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Ладанівська Н.І. заперечила обставини, наведені в протоколі про адміністративне правопорушення та наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. При цьому зазначила, що місце ДТП ОСОБА_1 не залишав. Про ДТП дізнався як йому зателефонували працівники УПП у Львівській області. Однак ОСОБА_1 зазначив, що ніякого ДТП не вчиняв і поняття не має про що мова. Тому його викликали в УПП у Львівській області. Через декілька днів як він з'явився в УПП у Львівській області йому повідомили, що він нібито вчинив ДТП. Додатково зазначає, що після перенесеного інсульту ОСОБА_1 часто відчуває слабість та головокружіння, особливо в стресових ситуаціях. Зі слів працівників поліції він паркуючи свій транспортний засіб зачепив інший автомобіль, назвали дату та годину. Однак як пояснює ОСОБА_1 того дня він не пам'ятає щоб відчув удар чи побачив як зачепив транспортний засіб. А того дня біля лікарні дійсно запаркувався, зайшов в лікарню оскільки себе дуже погано почував, а коли вийшов то біля його автомобіля взагалі не було транспортних засобів. Він не помітив жодних пошкоджень, що підтверджують факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди. І іншого водія не було, він подивися, почекав декілька хвилин і поїхав. Як йому пояснили працівники поліції, що другий водій помітив подряпини на своєму транспортному засобі коли поїхав в центр і згодом подумав, що саме її довіритель може бути причетною до ДТП та виклика працівників поліції. Тому вважає, що дана обставина не залежали від волі ОСОБА_1 , в його діях був відсутній умисел на залишення місця події, а відтак і відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП. Просить закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, посилаючись на те, що він навіть подумати не міг, що відбулась дорожньо-транспортна пригода за його участю.
Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та письмові заперечення на протокол про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку що провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 ,за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП слід закрити виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч.1 ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
В силу змісту ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до положень статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомісті.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративні відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пункт 2.10 «а» ПДР України, зобов'язує водія у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.
За порушення вимог зазначеного пункту ПДР України передбачена відповідальність, встановлена ст. 122-4 КУпАП.
Згідно диспозиції ст.122-4 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Суб'єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення характеризується лише умисною формою вини особи.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, наявність яких характеризуй діяння як адміністративне правопорушення (проступок).
У відповідності з п.1.10 Правил дорожнього руху України, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди - це дії учасника дорожньо-транспортної пригоди, спрямовані на приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, які спричинили необхідність проведення поліцейськими заходів щодо встановлення (розшуку) цього учасника та (або) розшуку транспортного засобу.
За змістом ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення вважається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила усвідомлювала протиправний характер свого діяння, передбачала його шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ч.1 ст.11 КУпАП).
З пояснень захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Ладанівської Н.І. у суді вбачається, що про здійснення ДТП ОСОБА_1 стало відомо від працівників поліції.
У справі відсутні відеозапис, та будь-які інші докази, крім пояснень ОСОБА_2 від 30.05.2024 року та пошкодження згідно схеми місця ДТП були незначними.
Щодо рапорту працівника поліції, як доказу вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення суд зазначає, що у ньому викладені обставини вчиненого правопорушення, проте, відповідно до правового висновку, висловленого ВС у постанові від 20 травня 2020 року у справі №524/5741/16а, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень за відсутності інших належних доказів підтвердження вчинення правопорушення.
Умисного наміру залишати місце ДТП у ОСОБА_1 не було, його дії не були спрямовані на вчинення адміністративного правопорушення та уникнення відповідальності, оскільки надані захисником у суді пояснення повністю узгоджуються із дослідженими матеріалами справи.
Разом з тим, зважаючи на незначні пошкодження автомобілів та враховуючи надані медичні документи, ОСОБА_1 міг не відчути настання такої події, наміру покидати місце дорожньо-транспортної пригоди він немав.
За таких обставин, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, оскільки він немав умисного наміру залишити місце ДТП. Жодних дій, спрямованих на уникнення відповідальності, ОСОБА_1 не вчиняв.
Отже, за таких обставин вважати протокол складений відносно ОСОБА_1 законним і безперечним доказом не представляється можливим, а оскільки всі сумніви повинні тлумачитись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вищевказані докази суддя оцінює з урахуванням положення ст.252 КУпАП, де, зокрема, зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом
Стаття ж 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62Конституції України презумпції невинуватості.
Аналогічного роду положення закріплено і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.
ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Стаття 284 КУпАП містить вичерпний перелік постанов, які можуть бути прийняті судом за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення - це постанови про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 КУпАП, та про закриття справи.
У відповідності до положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
В справі не встановлено жодного належного і допустимого доказу, який би вказував на наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП, і який би достовірно підтверджував, що в нього був умисел на залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний.
Виходячи з наведеного, з урахуванням вимог ч.1 ст.247 КУпАП, вважаю, що порушене відносно ОСОБА_1 провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 251, 221, 247, 283,284 КУпАП -
провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП.
На постанову про адміністративне правопорушення може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через районний суд.
Суддя Мартинишин М.О.