про відмову в забезпечені адміністративного позову
17 липня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3123/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову,-
ОСОБА_1 , звернувся в суд із заявою про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом: заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його підрозділам, в особі його посадових осіб вчиняти дії щодо переміщення/призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що з метою подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», останній прямував до ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак був зупинений працівниками поліції та після перевірки документів доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Звертав увагу суду на те, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено позивача, про відсутність підстав для відстрочки, а також про те, що його буде направлено до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.
При цьому позивач вважає, що службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 безпідставно, в супереч п.58 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, відмовлено останньому у написанні та подачі заяви на відстрочку від призову на військову службу.
Враховуючи вищенаведене, заявником готується позов до Чернівецького окружного адміністративного суду про визнання дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 незаконними.
За таких обставин заявник вважає, що існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, оскільки на його думку діями працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 створюється ситуація, в якій позивач може бути незаконно мобілізованим, що негативно вплине на його здоров'я та унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав останнього, за захистом яких він звернувся до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158) (далі - КАС України).
Згідно частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини 1-2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини 5 статті 242 КАС України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заявника про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів оскаржуваними в майбутньому діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 .
При цьому суд звертає увагу на те, що у поданій заяві не наведено обставин та, відповідно, не надано доказів щодо вчинення ІНФОРМАЦІЯ_6 по відношенню до позивача дій, спрямованих на призов його на військову службу за мобілізацією саме станом на час звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Зокрема, до заяви не подано доказів вручення останньому повістки на відправку, відповідно до якої останній зобов'язаний був би з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 у визначену дату та час.
Твердження у поданій заяві про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних в майбутньому дій як підстава для вжиття заходів забезпечення позову (пункт 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України) наразі є передчасними тому, що наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій відповідача буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що в даному випадку є неприпустимим та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суб'єктивне переконання заявника не може свідчити про явну протиправність оскаржуваних в майбутньому позові дій.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову до пред'явлення позову відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк