ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" липня 2024 р. справа № 300/3743/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (позивачка), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 (представник позивачки), звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) за період роботи з 01.02.1984 по 31.12.1990 та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 17.04.2024 №092350000941;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з квітня 2023 року перерахунок та виплату пенсії за віком, врахувавши заробітну плату (дохід) за період роботи з 01.02.1984 по 31.12.1990, яка враховується при обчисленні пенсії, визначену довідкою про заробітну плату від 22.06.2004 за №Я-13/1, з урахуванням виплачених сум.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 №300/4057/23 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області позивачці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, при призначенні пенсії не враховано довідку про заробітну плату від 22.06.2004 №Я-13/1. Позивачка 09.04.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії із врахуванням довідки про заробітну плату. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області їй відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії, оскільки довідка про заробітну плату потребує підтвердження первинними документами. Представник позивачки зазначає, що довідка про заробітну плату від 22.06.2004 №Я-13/1 оформлена відповідно до вимог законодавства, містить чітко визначені періоди роботи, за які здійснювалась виплата заробітної плати, суми заробітної плати, а також містить інформацію щодо місцезнаходження і адресу підприємства, яким видано така довідка, містить печатку установи та підпис уповноваженої особи. Відтак, на думку представника позивачки відсутні підстави вважати, що у зазначеній довідці недостовірні дані. Крім того, зазначено, що відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей щодо періодів роботи позивача на підставі первинних документів на підприємстві, яке знаходиться на території російської федерації, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на належний розмір пенсійного забезпечення. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
27.05.2024 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що 09.04.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії. За принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Кіровоградській області ухвалено рішення від 17.04.2024 №092350000941 про відмову у перерахунку пенсії, оскільки довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами. Представниця звертає увагу, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Крім того, у зв'язку із тим, що правовідносини з рф зупинені, тому жодні запити стосовно проведення перевірки відповідності сум заробітної плати у зазначеній довідці первинними документами виконуватися не будуть. Представниця відповідача-1 також звертає увагу на те, що при первинному зверненні позивачки із заявою про призначення пенсії за віком, в переліку документів доданих до заяви, довідка про заробітну плату від 22.06.2004 №Я-13/1, видана адміністрацією муніципальної освіти міста окружного значення Райдужний, архівний відділ, Ханти-Мансійський автономний округ Тюменської області, відсутня. Відтак, відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії з врахування довідки про заробітну плату з квітня 2023 року.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача-2 заперечила щодо задоволення позовних вимог. У відзиві зазначено, що за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 17.04.2024 №092350000941 про відмову у перерахунку пенсії. Представниця вважає, що рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області відповідає вимогам чинного законодавства. Звернено увагу, що на час звернення позивачки про перерахунок пенсії, в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Представник позивачки скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 11.06.2024. Представник зазначає, що твердження ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо припинення з 01.01.2023 рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення не повинні прийматися, оскільки це не стосується періодів трудової діяльності позивачки, що мали місце в період дії Угоди. Представник наголошує, що враховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 29.07.2020 у справі №341/1132/14, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію з віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09.04.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії із врахуванням довідки про заробітну плату від 22.06.2004 №Я-13/1 (а.с.12-14).
За принципом екстериторіальності заяву про перерахунок пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №092350000941 від 17.04.2024 відмовлено в перерахунку пенсії, у звязку із тим, що довідка про заробітну плату потребує підтвердження первинними документами (а.с.15).
Позивачка, не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу, звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Абзацом п'ятим частини першої статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Частиною другою статті 43 Закону №1058-IV передбачено, що для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення виплати пенсії визначений розділом 2 Порядку №22-1.
Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 3 пункту 2.1 Порядку №22-1 для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу; за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Згідно із абзацами першим та другим пункту 2.10 Порядку №22-1 довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала, зокрема, особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 64 Закону №1058-IV встановлено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що органи Пенсійного фонду України здійснюють призначення та перерахунок пенсії саме на підставі тих документів, які надані заявником до органу, що здійснює призначення/перерахунок пенсії та вимагають всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася із заявою про перерахунок пенсії та додала довідку про заробітну плату № Я-13/1 від 22.06.2004, видану архівним відділом Адміністрації муніципальної освіти.
Вказаною довідкою підтверджено, що позивачка дійсно працювала на підприємстві «Варьеганнефтегаз» з лютого 1984 по грудень 1990 року.
У довідці вказано суми заробітної плати з розшифруванням, періоди роботи та зазначені підстави для видачі довідки.
Суд зазначає, що довідка відповідає формі, встановленій у додатку 5 Порядку №22-1, в редакції, чинній на час видачі цієї довідки.
Однак, відповідачем-1 не взято до уваги вищевказану довідку про заробітну плату № Я-13/1 від 22.06.2004, оскільки позивачкою не надано первинних документів.
У постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 Верховний Суд зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 зазначив, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що неврахування наданої позивачкою довідки про заробітну плату є порушенням її конституційних прав на отримання належного пенсійного забезпечення.
При цьому, з вищенаведених правових норм вбачається, що за бажанням особа має право звернутися до органу Пенсійного фонду за обчисленням пенсії із врахування заробітної плати (доходу) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року, надавши довідку про заробітну плату, яка має містити інформацію про назву первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Така довідка є підставою для обчислення пенсії за умови її підтвердження первинними документами.
У свою чергу, підтвердження достовірності даних довідки здійснюється шляхом проведення органом Пенсійного фонду перевірки за місцем зберігання первинної документації, а не шляхом покладення на особу, яка звернулася за перерахунком пенсії, обов'язку щодо надання цих первинних документів.
Між тим, неможливість пенсійним органом провести перевірку відповідності відомостей щодо заробітної плати позивачки наданим документам, не є підставою для відмови у врахуванні заробітної плати, зазначеної в довідках про заробітну плату.
Також, слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, та двосторонніми угодами в цій галузі (стаття 7 Угоди).
На час роботи позивачки в рф (з лютого 1984 року по грудень 1990 року), Україна була учасником цієї Угоди та вийшла з неї з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Стаття 1 Угоди закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території бувшого Союзу РСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Згідно з частиною 3 статті 6 Угоди обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Статтею 11 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Зазначені норми Угод зобов'язують визнавати трудовий стаж, набутий на території бувшого Союзу РСР та держав учасниць цієї Угоди.
Водночас, суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, зі змісту наведеного слід зробити висновок, що обчислення чи перерахунок пенсії проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується як при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди, так і при проведенні її перерахунку.
До того ж, вказаний період роботи підтверджений записами №8-9 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 20.11.1977 позивачки (а.с.51-53).
Відповідачем-1 не доведено того, що вказана довідка містить недостовірні чи неправдиві відомості.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем-1 протиправно відмовлено у врахуванні довідки про заробітну плату № Я-13/1 від 22.06.2004 за період з 01.02.1984 по 31.12.1990.
Щодо посилань відповідача-1 на те, що у трудовій книжці містяться не коректні записи про періоди роботи позивачки, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Відтак, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 092350000941 від 17.04.2024 про відмову у перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 , з урахуванням довідки про заробітну плату від 22.06.2004 №Я-13/1.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Кіровоградській області, рішенням якого позивачці відмовлено в перерахунку пенсії.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача - 1 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо перерахунку пенсії позивачки, повторно розглянути її заяву від 09.04.2024, з урахуванням довідки про заробітну плату №Я-13/1 від 22.06.2004, на підставі правової оцінки та висновків суду, викладених у даному рішенні.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 847,84 грн (70%), понесення яких підтверджується квитанцією від 08.05.2024, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) за період роботи з 01.02.1984 по 31.12.1990 та скасувати рішення про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 17.04.2024 №092350000941.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) про перерахунок пенсії від 09.04.2024, з урахуванням довідки про заробітну плату №Я-13/1 від 22.06.2004, та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків, наведених у мотивувальній частині рішення суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 847,84 грн (вісімсот сорок сім гривень вісімдесят чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Гомельчук С.В.