16 липня 2024 року м. Ужгород№ 260/2438/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пл. Ш. Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 13592841) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 39590,91 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов'язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у зв'язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Зазначену ухвалу надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та вручено таку 02 травня 2024 року.
Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що протягом 2023 року норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ним виконано, оскільки сам є інвалідом ІІІ групи. З огляду на наведене позивач вважає, що відсутні підстави покладати на нього відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та ним правомірно не сплачено нараховані розрахунком адміністративно-господарські санкції.
24 травня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначає, що не погоджується із запереченнями відповідача, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» №2682-ІХ від 18.10.2022 статтю 9 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» викладено в новій редакції, та скасовано норму щодо подання роботодавцями звітності за формою 10-ПОІ. Відтак, посилання відповідача на інструкцію із заповнення такої є абсолютно безпідставними.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Згідно зі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Частиною 3 ст. 20 вищевказаного Закону визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону №875-XII.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до статті 181 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI від 05.07.2012 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520, затверджено форму статистичної звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», та порядок її подання (чинний з 31.05.2013).
Наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання (діє з 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за №988/23520.
Відповідно до пункту 1.4 (Розділ І Порядку) форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Згідно з пунктом 1.5. (Розділ І Порядку) форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається у певний строк з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Судом встановлено, що у відповідача у спірний період середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 11 штатних працівників, а отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, становить 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб.
Разом з тим судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 АА №537720 від 06.06.2012 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено третю групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та працевлаштування особи з інвалідністю.
При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов'язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі Інструкція №286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Проте, згідно пункту 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005, яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці (далі - Інструкція №286) передбачено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо. Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 39590,91 грн, оскільки порушення вимог статті 19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв'язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є безпідставним та необґрунтованим.
Також, при вирішенні цієї справи слід врахувати наступне.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами частин один та два статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, оскільки створив 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у 2023 році та працевлаштував таку, а отже, суд приходить до висновку про відсутність вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання.
За приписами частини 1 та частини 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 39590,91 грн є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведені обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій, і позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пл. Ш. Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 13592841) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич