17 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/3592/24
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати вимогу від 25.02.2021 № Ф-119853-54 ГУ ДПС у Житомирській області про сплату боргу про нарахування єдиного соціального внеску.
В обґрунтування позову зазначає, що у період з 01.01.2017 по 31.12.2019, січень-лютий 2020 року, червень-листопад 2020 року підприємницької діяльності не здійснював, перебував у трудових відносинах з роботодавцем, який нараховував заробітну плату та сплачував відповідні страхові платежі.
Ухвалою від 27.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 29.04.2024 позовну заяву було залишено без руху та ухвалою від 10.05.2024 продовжено судовий розгляд.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; позивач, як фізична особа-підприємець був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак мав сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць; за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки, січень-лютий 2020 року, червень-листопад 2020 року в сумі 37788,74 грн.
Позивач відповіді на відзив не подав.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку звернення до суд, відповідно до якого про спірну вимогу позивач дізнався лише з листа відповідача, який отримав 14.02.2024, що підтверджується матеріалами справи; враховуючи, що відповідач ніяких доказів про отримання спірної вимоги раніше зазначеної дати не надає, суд поновлює позивачу строк звернення до суду.
Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача, він з 15.05.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 05.10.2023 припинив підприємницьку діяльність; є запис за номером 2003070060002002633.
Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків - ФОП ОСОБА_1 відображено несплачені нарахування за 2017 - ІІІ квартал 2020 року включно у загальній сумі 37788,74 грн.
Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів оформлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) внеску №Ф-119853-54 від 25.02.2021, якою позивачу визначено до сплати 37788,74 грн недоїмки з єдиного внеску.
Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
При вирішенні спору суд виходить із того, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі -Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону № 2464-VI).
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
При цьому, п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.06.2003 та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 16.02.2024, довідки форми ОК-5 позивач в періоди з 26.03.2017 по 26.05.2019, з 08.06.2019 по 15.09.2019, з 16.09.2019 по 17.08.2021, працював та роботодавці сплачували за нього страховий внесок.
Відповідач ніяких доказів, що позивач в період 2017-2019 роки, січень-лютий 2020 року, червень-листопад 2020 року здійснював підприємницьку діяльність від якої отримував дохід, не надав.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та викладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд робить висновок, що відповідач безпідставно сформував спірну вимогу, відтак, така вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як свідчать матеріали справи, позивач протягом періоду, за який сформована вказана податкова вимога був найманим працівником. При цьому, будь-яких заперечень стосовно сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача у вказаний період відповідач не висував.
Разом з тим, слід відмітити, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне також врахувати практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Таким чином суд вважає, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Ю. Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код 44096781) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області від 25.02.2021 № Ф-119853-54 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (ненарахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування єдиного внеску.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк