Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 липня 2024 року Справа№200/3570/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області
про: скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23 листопада 2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із врахуванням висновків суду, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23 листопада 2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із врахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона 17 листопада 2023 року звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 23 листопада 2023 року позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням нею віку 55 років, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що страховий стаж позивача (на день звернення) становить 31 рік 11 місяців 17 днів, а пільговий стаж роботи на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 становить 16 років 02 місяці 20 днів.
Відповідачем зараховано до пільгового стажу для призначення пенсії 16 років 02 місяці 20 днів. Спірне рішення не містить відмітку про зарахування всіх періодів до пільгового стажу. Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно не містить конкретизації періодів, які не зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача з наведенням правових підстав для їх не зарахування щодо кожного періоду та, відповідно мотивів відмови у призначенні пенсії. Відповідачем не зазначено в чому полягає неповнота або невідповідність записів трудової книжки, із зазначенням правових підстав.
Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23 листопада 2023 року протиправним та просить його скасувати.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
17.11.2023 року позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (за списком №2).
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №056230001693 від 23.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Вік позивачки на момент звернення до пенсійного органу - 51 рік 02 місяців.
Страховий стаж - 31 рік 11 місяців 20 днів, пільговий стаж - 16 років 02 місяці 20 днів.
За доданими документами до страхового та пільгового стажу позивачки зараховано всі періоди. Враховуючи те, що позивачка на момент звернення до пенсійного органу не досягла встановленого законодавством пенсійного віку (55 років), правові підстави для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відсутні.
З огляду на зазначені обставини відповідач вважає, що спірне рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було прийнято у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, у зв'язку з чим наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 03 липня 2024 року про витребування доказів, судом було витребувано:
- у Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області розрахунок пільгового та страхового стажу позивача станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17 листопада 2023 року;
- у Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області: заяву позивача від 17 листопада 2023 року разом з усіма доданими до неї документами, розрахунок пільгового та страхового стажу позивача станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17 листопада 2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 17.11.2023 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (за Списком №2).
Вказану заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.11.2023 року № 056230001693 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 у зв'язку із недосягненням 55-річного віку.
Вказаним рішенням встановлено наступне: вік заявниці - 51 рік 02 місяці, страховий стаж - 31 рік 11 місяців 20 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 16 років 02 місяці 20 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання ухвали суду про витребування доказів відповідачем надано розрахунок пенсії позивача форми РС-право.
Відповідно до вказаного розрахунку, до пільгового стажу позивача за Списком № 2 не зараховано наступні періоди: з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV, Закон № 1058) визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до п. 1.7, 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків (п. 2 Порядку № 383).
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України від 01 серпня 1992 року (який набрав чинності 21 серпня 1992 року) встановлено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Згідно із зазначеним нормативним актами основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п'ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: картка умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 судом встановлено, що остання у спірні періоди працювала:
- з 09.01.1996 року по 07.08.1996 року - у якості учня машиніста конвейєра;
- з 08.08.1996 року по 19.04.2002 року - у якості машиніста конвейєра 3 розряду;
- з 20.04.2002 року по 29.02.2004 року - у якості в.о. майстра;
- з 01.03.2004 року по 07.10.2004 року - у якості машиніста конвейєра 3 розряду;
- з 08.10.2004 року по 17.10.2005 року - у якості машиніста установок збагачення (і брикетування) 3 розряду;
- з 18.10.2005 року по 28.09.2015 року - у якості майстра зміни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року затверджено списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Вказаною постановою професію машиніста конвейєра віднесено до Списку № 2 (Розділ ІІ пункт а) код 2030000а-13777) та професію майстра (код 2030000б-23187).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 затверджено списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Вказаною постановою до Списку № 2 віднесено професію машиніста установок збагачення та брикетування (Розділ ІІ, підрозділ 2, код 2а) та майстра (код 2 б).
Суд зазначає, що трудова книжка має належні та достатні відомості щодо трудової діяльності позивача у спірні періоди, вказані професії надають позивачеві право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у спірному рішенні відповідачем не зазначено щодо підстав незарахування спірних періодів до пільгового стажу позивача за Списком № 2.
Таким чином, суд доходить до висновку щодо протиправності дій відповідача в частині незарахування до пільгового стажу позивача за Списком № 2 періодів її роботи з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом, позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком 17 листопада 2023 року.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до наданого розрахунку стажу позивача форми РС-право, зарахований до страхового стажу позивача період роботи позивача до 30.09.2021 року.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача, остання у період з 29.09.2015 року працювала у якості телефоніста місцевого зв'язку.
Суд зазначає, що вказану професію не віднесено до пільгових у відповідності до чинних на момент трудової діяльності позивача Списків № 2.
Відповідно до довідки ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» № 131, яка не містить належним чином оформленої дати видачі, підприємство знаходиться у простої з 24.02.2022 року. Робота з працівниками підприємства призупинена з 01.06.2022 року на період ведення бойових дій.
У спірному рішенні відповідачем зазначено що до страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року у зв'язку із несплатою підприємством-страхувальником страхових внесків.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, позивачеві у період жовтень 2021 року - травень 2022 року нараховувалась заробітна плата, проте страхові внески ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» за позивача не сплачувались, з червня 2022 року заробітна плата позивачеві не нараховувалась.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 3 статті 24 цього Закону визначає, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
З цього приводу суд зазначає, що абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до положень ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з приписами ч. 10 цієї ж статті якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами. Механізм обов'язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних справ.
Так, зокрема статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 частини другої статті 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату внесків законом покладено на страхувальника, тобто у даному випадку на ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 31 жовтня 2019 року № 266/1994/17.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".
Як вже зазначалось судом раніше, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Крім того, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам
Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.
Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи встановлено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком від 17.11.2023 року позивач досягла 50-річного віку, мала понад 10 років пільгового стажу за Списком № 2 та понад 20 років страхового стажу.
Суд наголошує, що відповідно до п. «б» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за умови досягнення ними 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивач при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 17 листопада 2023 року, досягла необхідного віку (50 років - згідно п. «б» ст. 13 Закону № 1788) та мала пільговий стаж для призначення пенсії (більше 10 років відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788), отже мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 056230001693 від 23.11.2023 прийнято без повного з'ясування усіх обставин справи, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Нормами частини 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Керуючись ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача та остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає за необхідне змінити обраний позивачем спосіб захисту її порушеного права та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року та призначити ОСОБА_1 з 17 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року, до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року.
Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо залучення у якості другого відповідача у справі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області як пенсійного органу, на обліку якого перебуватиме позивач після призначення пенсії суд до уваги не приймає з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Жодні дії, рішення чи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є предметом розгляду в даній справі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.11.2023 року № 056230001693, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року та призначити ОСОБА_1 з 17 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року, до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки підставою звернення до суду стало протиправне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.11.2023 року № 056230001693, зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року та призначити ОСОБА_1 з 17 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року, до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 23.11.2023 року № 056230001693.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: Майдан Волі, буд. 3, Тернопіль, 46001) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) від 17 листопада 2023 року та призначити ОСОБА_1 з 17 листопада 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 01.10.2021 року по 31.05.2022 року, до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 09.01.1996 року по 08.08.1996 року, з 09.08.1996 року по 31.12.1998 року, з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року, з 22.12.2006 року по 31.12.2006 року, 31.12.2011 року, з 17.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 24.04.2015 року по 30.04.2015 року, з 24.06.2015 року по 30.06.2015 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (ЄДРПОУ 14035769, місцезнаходження: Майдан Волі, буд. 3, Тернопіль, 46001) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) 96 грн.
Повний текст рішення складено та підписано 17 липня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Олішевська