17 липня 2024 рокуСправа №200/2413/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Східного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування підпунктів вимоги,-
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому спросить визнати протиправним та скасувати підпункт 2.3 пункту 2 вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 22.12.2023 року № 040508-15/5771-2023 «Щодо усунення виявлених ревізією порушень».
Позовні вимоги обгрунтовані наступним:
позивач є бюджетною установою;
власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету;
джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є власні надходження бюджетних установ, у т.ч. і орендна плата за користування військовим майном;
кошти від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оброни України;
у договорах оренди, які укладено позивачем чітко передбачено, що грошові кошти за користування майном перераховуються до Державного бюджету України на спеціальних рахунок позивача;
бюджетні установи щомісяця 50% коштів, отриманих як плата за оренду майна (за винятком сум, які спрямовуються на відшкодування понесених витраті сплату податків) перераховують на спеціальні реєстраційні рахунки Міністерства оброни України для фінансування першочергових заходів з утримання, облаштування, ремонту та придбання майна; решту коштів від плати за оренду майна бюджетні установи використовують на фінансування заходів з утримання, облаштування, ремонту та придбання майна;
оскільки позивач є бюджетною установою та усе його майно є військовим майном, то дохід від оренди приміщень військової частини належить до надходжень підгрупи 3 першої групи, та відповідно його суми можуть бути використані на ремонт, утримання та облаштування даних приміщень; сума таких находжень включається до спеціального фонду державного бюджету, що відображається у бюджетній звітності позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.04.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року замінено первісного відповідача у справі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області на належного відповідача Східний офіс Держаудитслужби.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.05.2024 року справу передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує про ти позову та вказує на те, що згідно ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» орендна плата за оренду закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України рухомого та нерухомого майна зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оброни України. Однак грошові кошти від оренди нерухомого майна військової частини за період з 01.01.2022 року по 31.08.2023 року надійшли на спеціальний рахунок військової частини.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій просить суд задовольнити позовні вимоги.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступне.
Відповідач провів ревізію окремих питань господарської діяльності позивача за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року.
За результатами ревізії складено Акт від 08.12.2023 року № 040508-20/4, копія якого міститься у матеріалах справи.
Під час ревізії досліджено, зокрема, договори оренди нерухомого військового майна від 05.07.2013 року № 216/КЕС-2013 та від 05.07.2013 року № 224/КЕС-2013, що укладені між позивачем та ТОВ «Авалон-08» .
Відповідно до умов даних договорів орендна плата підлягає перерахуванню орендарем до Державного бюджету України на спеціальний рахунок позивача; грошові кошти від оренди нерухомого майна позивача у сумі 35 480,71 грн. надходили саме на спеціальний рахунок позивача.
Внаслідок не перерахування позивачем орендної плати від оренди нерухомого майна до доходу спеціального фонду Державного бюджету України, Державним бюджетом України недоотримано доходів та понесено матеріальну шкоду (збитки) у сумі 35 480,71 грн., чим порушено п.10 ч.3 ст. 29 Бюджетного кодексу України та п.133 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна».
22.12.2023 року відповідач за результатами ревізії за вихідним № 040508-15/5771-2023 на адресу позивача направив вимогу щодо усунення виявлених порушень, у підпункті 2.3 пункту 2 якої просить забезпечити перерахування до спеціального фонду Державного бюджету України орендну плату від оренди нерухомого майна в сумі 35,48 тис. грн. відповідно до норм п.10 ч.3 ст. 29 Бюджетного кодексу України та п.133 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна».
У вимозі прямо вказано на те, що грошові кошти не перераховані до спеціального фонду Державного бюджету України у сумі 35,48 тис. грн., отримані від оренди нерухомого майна, закріпленого за військовою частиною, є саме шкодою, яка заподіяна державному бюджету на відповідну суму.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” від 26.01.1993 року №2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
В силу частини 1 статті 2 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (№2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є:
здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 року №43 (Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Крім того, підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення:
державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії);
моніторингу закупівель.
Згідно з пунктом 7 Положення № 43, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року №550 (Порядок №550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.
Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.
Інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (ч.1 ст.4 ЗУ № 2939-XII).
В силу пункту 6 Положення № 43, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
При цьому, в частині 2 статті 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (№2939-XII) закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Пунктом 50 Порядку № 550 визначено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання.
Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов'язки для свого адресата, а відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.
За приписами статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію, що “конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом”.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 року у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб'єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульований Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 року по справі № 818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.
У справі ж, що розглядається, зміст спірної вимоги, яка, як встановлено вище, є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.
Додатково про обов'язковий характер цієї вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.
Водночас ця вимога сформульована на виконання владних управлінських функцій відповідача.
Так, пунктом 15 частини 1 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (№2939-XII) передбачено, що органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
Також згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.
Отже, наведене в сукупності не виключає права підконтрольної установи на перевірку оскаржуваної вимоги в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 22.12.2022 у справі №826/13003/17.
Водночас, згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2020 року № 802/342/17-а (п. 37 та 38), вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов'язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов'язки для підприємства, що було об'єктом перевірки; недотримання органом фінансового контролю рекомендацій Державної фінансової інспекції України, викладених у листі ДФІ України N 25-18/205, не є окремою підставою для визнання вимоги органу ДФІ неправомірною, оскільки цей лист не має зобов'язального характеру, а питання правильності складання вимоги теж вирішується судом під час розгляду справи за позовом контролюючого органу, пред'явленого до об'єкта перевірки про стягнення з нього збитків.
Суд бере до уваги, що підпункт 2.3 пункту 2 оскаржуваної вимоги стосуються саме відшкодування позивачем завданих збитків у сумі 35,48 тис. грн. У тексті оскаржуваної вимоги прямо вказано, що грошові кошти не перераховані до спеціального фонду Державного бюджету України у сумі 35,48 тис. грн., отримані від оренди нерухомого майна, закріпленого за військовою частиною, є саме шкодою, яка заподіяна державному бюджету на відповідну суму.
За вказаних обставин суд не уповноважений у даній справі, предметом спору у якій є правомірність вимоги контролюючого органу, дослідувати правомірність визначення контролюючим органом сум збитків та їх обґрунтованість.
Враховуючи те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, тому правильність їх обчислення та обґрунтованість вимоги в цій частині перевіряє суд, який розглядає позов про стягнення з підконтрольної установи збитків.
Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги.
Зокрема, збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
Окрім того, оскаржувана вимога відповідача в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов'язки для підприємства, що було об'єктом перевірки.
Разом із тим, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №820/3534/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №1440/1820/18, від 10.12.2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 06.02.2020 року у справі №1740/1852/18, від 07.02.2020 року у справі № 803/634/17.
Окремо, суд наголошує на тому, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України. Порядок обліку коштів, одержаних від господарської діяльності у Збройних Силах України, визначається Міністерством фінансів України та Міністерством оборони України.
Відповідно до п.10 ч.3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є: власні надходження бюджетних установ (у тому числі наукових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), що утримуються за рахунок державного бюджету, у тому числі орендна плата за користування військовим майном, майном Національної академії наук України і галузевих академій наук, 50 відсотків орендної плати за користування іншим майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок державного бюджету.
Згідно п.133 постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» орендна плата за оренду закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна спрямовується згідно із статтею 8 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” до державного бюджету.
Отже, чинне законодавство України чітко та однозначно встановляє, що орендна плата за оренду закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна спрямовується згідно із статтею 8 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” до державного бюджету.
За вказаних обставин підпункт 2.3 пункту 2 вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області від 22.12.2023 року № 040508-15/5771-2023 «Щодо усунення виявлених ревізією порушень» відповідає нормам чинного законодавства України.
За вказаних обставин позовні вимоги не є обгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Східного офісу Держаудитслужби (49600, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 22, корп.2, код ЄДРПОУ 40477689) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін