м. Вінниця
17 липня 2024 р. Справа № 120/5008/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 28.02.2024 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило ГУ ПФУ у Волинській області. Рішенням №023830010614 від 06.03.2024 їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідних документів на підтвердження отримання визнання її дочки дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 22.04.2024 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що право на призначення дострокової пенсії за віком передбачено пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України №1058, зокрема таким правом користуються жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.
Представник відповідача зазначив, що для визначення права на пенсію ОСОБА_1 не було подано документів, які підтверджують визначення її дочки дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про настання інвалідності).
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правом на подання відзиву не скористалось, хоча про розгляд справи повідомлялось завчасно та належним чином через підсистему "Електронний суд".
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою від 28.02.2024 про призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.
За принципом екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглядав Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №023830010614 від 06.03.2024 за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу зараховано всі періоди та страховий стаж складає 18 років 02 місяці 06 днів. Проте у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідних документів , які підтверджують визначення її дочки дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про настання інвалідності).
Не погоджуючись із рішенням щодо відмови в призначенні дострокової пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.
Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу дострокової пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV.
Так, пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є саме виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу сьомого підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю". При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань по догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі №336/2781/17-а).
Отже, саме по собі виховання дитини до шестирічного віку без показань для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років не є підставою для призначення матері інваліда з дитинства дострокової пенсії за віком.
У даній справі позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV у зв'язку з ненаданням нею документів про визнання дитини заявника дитиною з інвалідністю до 6-ти річного віку або висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
В свою чергу позивач стверджує, що вона має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, свою позицію обґрунтовує посиланням на встановлення її дочці інвалідності з дитинства ІІІ групи, згідно рішення ЛКК від 21.02.2024 за № 20/6, яким встановлено, що за станом здоров'я була визнана дитиною - інвалідом з 30.01.2002, а також інші медичні висновки, долучені до матеріалів позовної заяви.
Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_3 визнано інвалідом другої групи з дитинства з 30.01.2002 до 18 річного віку, про що позивач самостійно вказує в позовній заяві.
У наданому позивачем рішенні ЛКК №20/6 від 21.02.2024 також міститься інформація про те, що ОСОБА_2 з 30.02.2002 за станом здоров'я була визнана литиною-інвалідом.
При цьому, інші документи, долучені до матеріалів справи лише засвідчують сам факт встановлення ОСОБА_2 інвалідності та надання останній в зв'язку з цим соціальних пільг.
При цьому матеріали справи не містять висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що ОСОБА_2 мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
В контексті наведеного суд відмічає, що посилання у рішенні ЛКК №20/6 від 21.02.2024 в графі "Місце роботи" - інвалід ІІ групи з дитинства, не може вважатись належним доказом в підтвердження визнання дитини заявника дитиною з інвалідністю до 6-ти річного віку.
За таких обставин позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері особи інваліда з дитинства, оскільки вона не надала відповідачу висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Відтак, позивачем не було підтверджено наявності підстав для визнання її дитини дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Враховуючи те, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності такої дитини, а саме до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення вказаного віку, суд дійшов висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачеві у призначенні такої пенсії, як особі, яка не відповідає законодавчо встановленим вимогам.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
У силу приписів статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22В, м. Луцьк, 43026, код ЄДРПОУ 13358826)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна