м. Вінниця
16 липня 2024 р. Справа № 120/2231/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії. Зокрема, позивач наголошує, що ним дотримано усіх законодавчих вимог для призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позовних вимог. Зокрема, наголошує, що у позивача відсутня кількість необхідного страхового стажу. Окрім того зазначає, що з 19.06.2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав держав-учасниць Співдружності належних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Від головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив, у якому останній вказує на правомірність прийнятого рішення. Представник відповідача наголошує, що позивачеві не може бути зарахований стаж на території РФ.
Ознайомившись з матеріалами, суд встановив наступні обставини справи.
15.01.2024 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду було прийнято рішення від 19.01.2024 року № 024950008903 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до матеріалів справи, позивач досяг 60-річного віку, зарахований страховий стаж складає 27 років 6 місяці 3 дні.
Відповідно до оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи позивача з 28.04.2007 року по 03.03.2008 року, 23.04.2008 року по 03.03.2009 року, з 02.04.2009 року по 03.03.2010 року, з 09.04.2010 року по 12.02.2013 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки з 19.06.2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.02.1992 року.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, виконані в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості. Протилежного відповідачами не зауважено та судом не встановлено.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідачів щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача період роботи в російській федерації з огляду на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 29.11.2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана постанова набрала чинності лише 02.12.2022 року, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Із наведених вище підстав суд вважає необґрунтованою підставу для відмови у зарахуванні позивачу спірного стажу, ту обставину, що Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року припинила свою дію для України.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 в РФ з 28.04.2007 року по 03.03.2008 року, 23.04.2008 року по 03.03.2009 року, з 02.04.2009 року по 03.03.2010 року, з 09.04.2010 року по 12.02.2013 року підлягають зарахуванню. Вказані періоди у сукупності складають 5 років 5 місяців 20 днів.
Відтак, вказане рішення головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.01.2024 року № 024950008903 є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім цього, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії.
Так, судом встановлено, що позивач досяг 60 річного віку та у нього наявний страховий стаж більше ніж 31 років. Тобто позивачем дотримано усіх умов для призначення йому пенсії за віком.
Принагідно суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Так, позивач звернувся за пенсією у межах встановленого строку. Тобто право на призначення пенсії у позивача виникло саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 11.01.2024 року.
Відтак, суд наголошує, що належним способом захисту є зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати відповідний оспорюваний стаж та призначити пенсію за віком.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, код ЄДРПОУ 20490012), головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області № 024950008903 від 19.01.2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії .
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 28.04.2007 року по 03.03.2008 року, 23.04.2008 року по 03.03.2009 року, з 02.04.2009 року по 03.03.2010 року, з 09.04.2010 року по 12.02.2013 року та призначити пенсії за віком з 11.01.2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович