Справа № 607/12431/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/284/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.4 ст.15, ч.4 ст.186 КК України
15 липня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю - прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року,-
Вказаною ухвалою суду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 без визначення застави задоволено частково. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 23:59 17.08.2024 року. Одночасно визначеного обвинуваченому ОСОБА_7 розмір застави в сумі 242240 грн. та покладено на нього процесуальні обов'язки.
У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на альтернативний триманню під вартою запобіжний захід - відмовлено. Клопотання прокурора про продовження строку дії обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, обвинуваченому ОСОБА_9 - задоволено. Продовжено на два місяці, тобто до 19.08.2024, строк дії, покладених на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Суд мотивував своє рішення тим, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою не зникли та з плином часу не змінилися, оскільки є підстави вважати, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення з огляду на те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, тяжкість покарання, що йому загрожує у випадку визнання винуватим, а тому тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 є виправданим заходом, оскільки справжній інтерес суспільства, який полягає у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права обвинуваченого на свободу.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою визначити ОСОБА_7 заставу в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень.
Свої вимоги мотивує тим, що дане рішення підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Також вказує, що під час розгляду клопотання сторони обвинувачення, судом проігноровано обов'язок встановлення матеріального стану обвинуваченого, що призвело до ухвалення рішення без врахування таких обставин.
Також звертає увагу, що судом проігноровано клопотання сторони захисту про можливість внесення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб,що становить 121 1220 гривень, оскільки п.2 ч.5 ст.182 КПК України закріплено, межі розміру застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, при тому, що судом не приведено жодних аргументів на користь визначення саме максимального розміру застави.
Також вказує, що з моменту застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу, жодних фактів вчинення будь-яких дій на користь існування вказаних ризиків не встановлено, при тому, що відповідно до стандартів ЄСПЛ, зі збігом часу, від органу досудового розслідування вимагається все більшого обґрунтування збереження актуальності певних заходів забезпечення, порівняно з початковою стадією.
Адвокат вважає, що часу застосування запобіжного заходу 4 місяці, і як неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, ризики позапроцесуальної поведінки підозрюваного зі спливом часу втрачають свою інтенсивність.
Також вказує, що враховуючи наявні у теперішній час ризики та їх інтенсивність, стадію кримінального провадження, тривалість застосування запобіжного заходу, наявні підстави для зменшення розміру застави.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги і вважає ухвалу законною та обґрунтованою та просить залишити її без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що на розгляді Тернопільського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження №1202421000000002 від 02 січня 2024 року по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.2 ст.15, ч.4 ст.186, ч.4 ст.186 КК України.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 було застосовано під час досудового розслідування цього кримінального провадження, який надалі неодноразово продовжувався, востаннє до 19 червня 2024 року
Однак, до спливу вказаного строку судове провадження завершити не вдалося і ухвалою від 19 червня 2024 року суд продовжив строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 до 17 серпня 2024 року.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відсутні обставини, які би вказували на зменшення чи відсутність на даний час ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які були встановлені при застосуванні відносно ОСОБА_7 цього запобіжного заходу.
При цьому, як видно зі змісту ухвали суду, було враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, які є тяжкими злочинами, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а тому усвідомлюючи міру покарання за вчинений ним злочин, він може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності, незаконно впливати на ще не допитаних свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інші злочини, так як ОСОБА_7 має слабкі соціальні зв'язки, раніше неодноразово судимий, що свідчить про стійку протиправну поведінку обвинуваченого, підвищену суспільну небезпеку та схильність до вчинення злочинів.
Наведені обставини в сукупності підтверджують правильність висновків суду першої інстанції про те, що сукупність наявних ризиків, які є підставою для застосування запобіжних заходів, продовжують існувати і не зменшились, а тому на даний час відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 відповідає конкретним обставинам цього провадження та відомостям про особу обвинуваченого, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, в даному конкретному випадку переважає принцип поваги до особистої свободи.
Що стосується, визначеного слідчим суддею підозрюваному ОСОБА_7 розміру застави, що також оспорює захисник, то колегія суддів приходить до наступного висновку.
За загальним правилом, визначеним ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Згідно ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя вправі не визначати заставу щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Встановлено, що обвинуваченому в цьому провадженні інкримінується вчинення одного зі злочинів із застосуванням насильства до потерпілого.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України уже одна ця обставина є підставою не визначати розмір застави обвинуваченому, що вказує на винятковість цього випадку для встановлення застави і визначення її розміру.
Однак, суд при продовженні строку тримання під вартою прийшов до переконання, про наявність такого виключного випадку і встановив розмір застави у визначених законом межах.
Згідно ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про особу та ризиків, передбачених статтю 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
В цьому провадженні розмір застави оскаржуваною ухвалою визначено в сумі 242240 грн.
На переконання апеляційного суду, при визначенні ОСОБА_7 такого розміру застави, суд правильно врахував положення ст.ст. 182, 183 КПК України та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб позбавити особу, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.
Зі змісту оскарженої ухвали видно, що суд належним чином проаналізував обставини, пов'язані з визначенням розміру застави і врахував надані сторонами відомості про особу обвинуваченого та конкретні обставини двох кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_7 - закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж) з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану та грабіж, без застосування насильства чи його погрози і визначив заставу у максимальному розмірі, передбаченому п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Таким чином, при визначенні розміру застави судом відповідно до вимог процесуального закону було враховано не лише тяжкість інкримінованого злочину, але й обставини, які встановлені в ході судового розгляду, в тому числі характер інкримінованих обвинуваченому злочинів, обсяг встановлених у даному випадку ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і відомості про особу обвинуваченого, які надані суду сторонами провадження.
В апеляційній скарзі захисник стверджує, що визначений судом розмір застави є непомірним для обвинуваченого, однак не наводить конкретних обставин і відомостей про майновий стан обвинуваченого, які би вказували на те, що менший розмір застави (121120 грн.) про який просить захисник, буде належним стримуючим засобом для запобігання наявним в даному випадку ризикам, передбаченим ст.177 КПК. Однак, захисник в апеляційній скарзі не вказав жодних відомостей про майновий та фінансовий стан обвинуваченого, які би спростовували висновки суду щодо розміру застави. Обґрунтовуючи свої твердження про непомірність розміру застави для обвинуваченого, захисник обмежився лише вказівкою на те, що обвинувачений заставу не вніс, що само по собі не є підтвердженням неспроможності її внести.
Порушень вимог КПК України, які би могли стати підставою для скасування ухвали суду в ході апеляційного розгляду не встановлено.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,419,422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 червня 2024 року про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді