Справа №577/5352/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/967/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
16 липня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шпанів Ровенського району Ровенської області, зареєстрованого АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, освіта середня, не працюючого, одруженого, раніше судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно якої, останній просить вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24.01.2024 скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким призначити йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 05 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням.
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 05 років позбавлення волі.
Початок строку відбуття покарання засудженому рахувати з моменту затримання.
Закрито провадження за цивільним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 у зв'язку з відмовою від позову.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_7 зазначає про те, що суд призначаючи йому покарання не врахував наступні обставини, зокрема визнання ним вини, щире розкаяння, добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданої шкоди, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Окрім цього, апелянт просить апеляційний суд звернути увагу на те, що кримінальне правопорушення було вчинено останнім у зв'язку зі збігом тяжких сімейних обставин, так як в обвинуваченого народилася дитина та яка потребувала термінової медичної допомоги.
Також обвинувачений утримує трьох неповнолітніх дітей та дружину, котра перебуває в декретній відпустці.
Зважаючи на викладені обставини, обвинувачений вважає, що суд мав всі законні підстави призначити йому покарання на підставі ст. 75 КК України.
Згідно з вироком суду першої інстанції, 27.08.2023 близько 13 год. 00 хв. біля садиби АДРЕСА_3 обвинувачений ОСОБА_7 , в умовах воєнного стану, відкривши незамкнені дверцята, проник до салону автомобіля «Нива» номерний знак НОМЕР_1 , звідки таємно викрав належні потерпілому ОСОБА_8 100 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 3656,86 грн.
Розгляд апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 було проведено без його участі виходячи з таких обставин.
Так, про призначення даного провадження до апеляційного розгляду обвинувачений був повідомлений завчасно, у передбачений законом спосіб, що підтверджується особистим підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення обвинуваченого ОСОБА_7 .
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Пономарьов проти України» та «Трух проти України»).
У рішенні в справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявники повинні проявляти належну зацікавленість у розгляді їхньої справи.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка є преюдиційною, також встановлено, що якщо заявники у визначений законом термін не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи та своєчасно не звертались до суду за інформацією щодо стану розгляду їх справи їх права на доступ до правосуддя не є порушеними.
Враховуючи вищезазначене, а також ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_7 , знаючи, що в апеляційному суді на розгляді перебуває подана ним апеляційна скарга, в судові засідання за викликом не з'явився, ніяких клопотань про відкладення засідання чи заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції не надсилав, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд поданої обвинуваченим апеляційної скарги на вирок Конотопського міськрайоного суду Сумської області від 24 січня 2024 року у відсутність останнього, і у даному випадку його права на доступ до правосуддя не є порушеним, враховуючи, також, і те, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого.
А тому, заслухавши доповідь головуючого судді щодо змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги, прокурора, який вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, враховуючи, що фактичні обставини кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 ніким не оспорюються і докази щодо них на підставі ч.3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.
Положеннями ст.50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Зважується, крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Вимоги дотримання справедливості при призначенні кримінального покарання закріплені у ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.14 Міжнародного пакту про цивільні та політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Тобто, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів (ч. 2 ст. 50 КК України).
На думку колегії суддів, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку вказаних вимог було дотримано в повному обсязі.
Відповідно до мотивувальної частини вироку, суд при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, прийняв до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику, згідно якої існує висока ймовірність вчинення обвинуваченим повторного правопорушення, та вважають, що виправлення підсудного без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства, а також те, що обвинувачений притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння аналогічного кримінального правопорушення, минув лише 01 рік з моменту відбуття попереднього покарання.
Обставинами, які пом'якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, перебування на утримання неповнолітньої дитини.
Передбачених ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.
З огляду на ці обставини, суд першої інстанції дійшов правильного переконання, що не можливе виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та вважав за доцільне визначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 05 років, оскільки таке покарання є достатнім, справедливим і необхідним для його виправлення та для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд першої інстанції в повній мірі врахував ті обставини, на які посилається апелянт в апеляційній інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 у виді 05 років позбавлення волі відповідає принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, є балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
За змістом ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як убачається із оскаржуваного судового рішення вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.
Так, колегія суддів в ході апеляційного розгляду зважив на те, що під час призначення покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував характер і ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, особу винного, висновки органу пробації, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.
Під час перегляду вироку, колегія суддів, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, характеру та обставин вчинення кримінального правопорушення, дійшов висновку, що суд першої інстанції на законних підставах призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції статті кримінального закону, яке останній повинен відбувати реально.
Окрім цього, колегія суддів зауважує, що щире каяття, сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої потерпілому шкоди, не можуть бути вирішальними обставинами, які дають підстави для застосування положень ст.75 КК України.
Обставини, на які посилається в апеляційній скарзі обвинувачений щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі останнього внаслідок суворості, були враховані судом першої інстанції під час призначення покарання, ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни судового рішення.
Колегія суддів також враховує, що обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного злочину, та, знаючи, що за вчинення злочину неодмінно настає кримінальне покарання, належних висновків для себе не зробив та продовжив свою злочинну діяльність, вчинивши новий тяжкий злочин проти власності в умовах воєнного стану.
Тобто, системний характер вчинення ним умисних злочинів, в тому числі проти власності, та відомості про особу обвинуваченого характеризують його як особу схильну до вчинення кримінальних правопорушень та про високий рівень суспільної небезпечності ОСОБА_7 .
Посилання обвинуваченого на збіг тяжких обставин колегія суддів вважає непереконливими, оскільки він не наводить обґрунтування про скрутне матеріальне становище, та не зазначає обставин, які б свідчили, що таке скрутне матеріальне становище є виправданим для вчинення тяжкого злочину. Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про бажання обвинуваченого швидко, у незаконний спосіб, покращити своє матеріальне становище, шляхом вчинення злочинів, а не вжити заходів до законного заробітку, а тому не може бути прийнято як обставина, що пом'якшує покарання.
Що стосується посилання обвинуваченого на наявність у його утриманні трьох неповнолітніх дітей, які потребують його допомоги, то це саме по собі, за наявності вищевказаних обставин, не є підставою для призначення йому покарання із застосуванням положень ст.75 КК України.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції, вмотивованість їх висновків з питання призначення обвинуваченому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, останній у поданій апеляційній скарзі не навів.
Отже всупереч доводів апеляційної скарги обвинуваченого, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, підстав для його зміни не встановлено, у зв'язку з чим вирок суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст.404,405,407,418,419 КПК України колегія суддів, -
Вирок Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2024 року відносно ОСОБА_7 , залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4