Справа № 308/1013/24
Іменем України
11 липня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі :
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/193/24, за апеляційною скаргою прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2024 року,
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Южно-Сахалінськ Російської Федерації, громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , з вищою освітою, провідний інженер відділу інформаційно-комп'ютерного забезпечення управління ресурсного забезпечення апарату Закарпатської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації, раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено йому покарання у виді виправних робіт за місцем роботи строком на шість місяців із щомісячним відрахуванням в дохід держави десяти відсотків із суми його заробітку.
Міра запобіжного заходу ОСОБА_7 не обиралась.
Речовий доказ у кримінальному провадженні - CD-R диск, на якому міститься відеозапис із вчиненням кримінального правопорушення, ухвалено зберігати в матеріалах кримінального провадження після набрання вироком законної сили.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_7 , 05 січня 2023 року близько 13 години, знаходився поблизу домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить громадянину ОСОБА_8 , на праві приватної власності.
Перебуваючи за вищевказаною адресою, у ОСОБА_7 раптово виник кримінально-протиправний умисел, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, а саме: на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить ОСОБА_8 , на праві приватної власності.
Реалізуючи свій раптово виниклий кримінально-протиправний умисел, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, ОСОБА_7 05.01.2024 близько 13 години 40 хвилин, діючи умисно, всупереч волі власника, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, подолав перешкоду, а саме: силоміць відчинив ворота, які були зачинені, та потрапив на огороджену територію домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_2 , чим порушив конституційне право на недоторканість житла та іншого володіння особи - ОСОБА_8 .
Таким чином, ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 1 ст. 162 КК України - незаконне проникнення до іншого володіння особи.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 162 КК України, вказує на незаконність вироку в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність , а саме незастосування закону, який підлягає застосуванню, що в свою чергу призвело до призначення більш тяжкого покарання, ніж передбачено відповідною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення кримінально-караного діяння. Посилається на те, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді виправних робіт, суд першої інстанції не врахував те, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто досяг пенсійного віку, що відповідно до п. 2 ст. 57 КК України свідчить про те, що йому не може бути призначено покарання у виді виправних робіт. Тому прокурор просить вирок у частині призначення покарання змінити та призначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальне провадження розглядається за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника - адвоката ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_8 , неявка яких, з огляду на положення ст. 405 КПК України, не перешкоджає його розгляду. З матеріалів провадження вбачається, що вказані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду кримінального провадження, однак обвинувачений та захисник подали заяви про розгляд апеляційної скарги без їхньої участі, в яких також вказують на те, що не заперечують щодо задоволення апеляційних вимог, а від потерпілого не надходило заяви про відкладення апеляційного розгляду та даних про поважність причин його неявки.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, основні доводи апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у незаконному проникненні до іншого володіння особи, сторонами кримінального провадження не оспорюється, а тому апеляційним судом, з огляду на приписи ст. 404 КПК України, не перевіряється і визнається таким, що ґрунтується на вимогах законодавства та наявних у матеріалах кримінального провадження доказах.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК України кваліфіковані правильно.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів також бере до уваги те, що під час розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, врахувавши думку сторін кримінального провадження, зокрема подані сторонами кримінального провадження заяви про розгляд кримінального провадження у спрощеному порядку без проведення судового розгляду - без дослідження всіх зібраних органом досудового розслідування доказів, приписи ст. ст. 302, 381, 382 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і розгляд кримінального провадення за згодою сторін кримінального провадження, відповідно до ст. ст. 381, 382 КПК України, відбувся у порядку спрощеного провадження.
Тому, вирок переглядається лише у межах доводів апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Доводи апеляційної скарги визнаються слушними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини, а відповідно до частини другої цієї статті кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане із позбавленням волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 164 КК України незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
За змістом ч. 2 ст. 57 КК України, виправні роботи не застосовуються у тому числі до осіб, що досягли пенсійного віку.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про те, що на день вчинення кримінального проступку (05.01.2023) та ухвалення вироку (22.01.2024), досяг 60 років, тобто є особою пенсійного віку, у зв'язку з чим до нього неможливо застосувати покарання у виді виправних робіт.
Вказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції при вирішенні питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання.
Відповідно до ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі: пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого; зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення; зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення; в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
З огляду на вищенаведене, вирок суду першої інстанції у частині призначення покарання підлягає зміні, з пом'якшенням обвинуваченому ОСОБА_7 покарання шляхом призначення йому покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 162 КК України, а саме 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, чим не погіршується становище обвинуваченого ОСОБА_7 .
Саме про призначення такого покарання клопоче прокурор в апеляційній скарзі, а сторона захисту не заперечує щодо такого покарання.
Апеляційний суд вважає, що таке покарання, із урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків, відомостей про особу обвинуваченого (раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, позитивно характеризується за місцем роботи, на диспансерних обліках у лікарів психіатра, фтизіатра та нарколога не перебуває, щиро розкаявся), на переконання апеляційного суду відповідає як характеру та ступеню вчинених ОСОБА_7 кримінально-карних діянь, так і особі обвинуваченого ОСОБА_7 , а також є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, сприятиме досягненню основної мети - виховання обвинуваченої у дусі додержання законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які б могли слугувати безумовною підставою для скасування вироку з направленням кримінального провадження на новий судовий розгляд, колегія суддів не вбачає.
Тому, вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає зміні у частині призначеного покарання, а апеляційна скарга сторони обвинувачення - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу, яку подала прокурор Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_6 , задовольнити.
Вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК України змінити у частині призначення покарання.
Пом'якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 164 КК України покарання до штрафу в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.
У решті вирок залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Головуючий
Судді