Провадження №2/748/343/24
Єдиний унікальний № 748/4512/23
"09" липня 2024 р.м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді Хоменко Л.В.,
секретарів Базарної М.В., Гофрик К.С.
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Швидкого О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішеня Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, скасування державної реєстрації земельної ділянки ,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати протиправним та скасувати рішення Іванівської сільської ради від 10 вересня 2019 року "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025, площею 1,4155 га від 17 травня 2023 року, припинити речові права, їх обтяження на вказану земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником нежитлової будівлі, складу мінеральних добрив в АДРЕСА_1 . 30 серпня 2023 року позивач звернулась до Іванівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, додавши до заяви правовстановлюючі на нерухоме майно документи та графічні матеріали. 09 жовтня 2020 року позивач отримала відповідь Іванівської сільської ради, що відповідно до зазначеної у заяві графіки об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці приватної власності з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025. З відкритих джерел інформації: з даних Держгеокадастру позивач з'ясувала, що власником цієї земельної ділянки є ПП «Пеллєц», шляхом внесення цієї ділянки до статутного фонду ПП «Пеллєц» громадянкою ОСОБА_3 , право власності за якою на земельну ділянку з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 було зареєстровано 26 вересня 2019 року Іванівською сільрадою. Таким чином вважає, щоІванівська сільська рада у порушення вимог ст. 24 ЗУ " Про державний земельний кадастр" після виготовлення проекту землеустрою та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру винесла рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з наступною передачею у власність ОСОБА_3 з цільовим призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства, площею 1, 4155 га, тим самим порушила законні права Позивача. Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає, що належним та допустимим в даному випадку способом захисту прав позивача буде саме усунення відповідачами перешкод у здійсненні законного права позивача на володіння, користування та розпорядженні належною їй земельною ділянкою.
Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
05 березня 2024 року представником відповідача Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області надано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки діями сільської ради права позивача не порушено.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 30 травня 2024 року закрито підготовче засідання у справі та справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, відзиву на позов не надали, від них не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, про розгляд справи повідомлялась своєчасно та належним чином, від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до такого висновку.
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12 лютого 2008 року вбачається, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 лютого 2008 року, виданого виконавчим комітетом Іванівської сільської ради є власником нежитлової будівлі, складу мінеральних добрив в АДРЕСА_1 . ( а.с. 164-165).
З копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 грудня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Іванівської сільської ради вбачається, що ОСОБА_1 належить нежитлова будівля, зерносклад в АДРЕСА_1 .( а.с. 173).
Заявою від 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 зверталась до Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку в оренду з метою обслуговування належного їй об'єкта нерухомості, розташованого в АДРЕСА_1 . До заяви надала копію документів на право власності на об'єкт нерухомого майна та викопіювання місця розташування земельної ділянки з розташованими об'єктами нерухомості.( а.с. 7 )
Рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 11 липня 2018 року надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2, 00 га за рахунок земель комунальної власності, розташованої за адресою с. Іванівка вул. Дружби в адміністративних межах Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.( а.с. 74)
Рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10 вересня 2019 року( сорок перша сесія першого скликання): 1. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 загальною площею 1,4155 га для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. 2. Передано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку растровий номер 7425582800:07:000:5025 площею 1,4155 га для ведення особистого селянського господарства, з них сільськогосподарських угідь - 1,4155 га у тому числі під господарськими будівлями і дворами - 1,4155 га розташованої: на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.( а.с. 172)
Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 для ведення особистого селянського господарства станом на 24 березня 2023 року належить на праві власності ПП "ПЕЛЛЄЦ" . ( а.с. 11,12, 31, 32) З 17 травня 2023 року право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі акта приймання - передачі від 02 травня 2023 року.( а.с. 82).
За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
У ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Нормами ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17.
У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. І навпаки, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
З урахуванням наведеної вище суті принципу змагальності, норм чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, саме ОСОБА_1 , як позивач, яка стверджує про порушення відповідачами її прав на користування земельною ділянкою, на якій розташована належна їй нежитлова будівля, повинна довести факти та обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме, що оспорюваним рішенням сільської ради, яким надало дозвіл на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_3 , порушені її права як власника нежитлової будівлі.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на лист Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 09 жовтня 2023 року, згідно якого відповідно до зазначеної у заяві графіки об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці приватної власності з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025.( а.с.10, 102)
На запит суду Іванівською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області надано Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 із заначенням кадастрового плану земельної ділянки, з якого вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок виготовлено ФОП ОСОБА_6 . Місцем розтащування земельної ділянки зазначено Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, категорія земель землі сільськогосподарського призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,4155 га., експлікація земель 013.00 землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими спорудами. ( а.с. 103)
Також надано копію графічних матеріалів, наданих ОСОБА_1 ( а.с 114)
В розумінні положень ст.76, 77 ЦПК України зазначена відповідь Іванівської сільської ради не може бути належним доказом порушення прав позивача, оскільки не містить необхідних доводів та пояснень, графічних зображень. Відмова позивачу сільською радою у передачі земельної ділянки в оренду не доводить порушення прав позивача аж до визнання протиправним до скасування рішення сільської ради.
Суд не є спеціалістом, щоб проаналізувати надані графічні матеріали та Витяг з державного земельного кадастру, та встановити, чи дійсно нерухомий об'єкт, що належить позивачу, розташований на земельній ділянці відповідача( на час розгляду справи ОСОБА_2 ) , тому позивачу було запропоновано розглянути питання про можливість призначення у справі судової експертизи та роз'яснено наслідки її непроведення.
Від проведення екпертизи позивач відмовилась, посилаючись на те, що сільська рада визнала порушення, а матеріали справи містять достатнього доказів для доведення позовних вимог.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з наданням висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Частинами 1-3, 7 ст. 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Отже, з аналізу цієї статті вбачається, що судова експертиза, як один із засобів доказування, сприяє всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень.
Таким чином суд дійшов висновку, що відповідно до положень ч. 1 ст. 103 ЦПК України: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як наголошено в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов'язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об'єктивної істини та об'єктивного вирішення справи.
Експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури та призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (рішення ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" (заява № 61679/00 від 01 червня 2006 року).
Із аналізу вказаних норм вбачається, що судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Таким чином призначення земельно-технічної експертизи необхідно при вирішенні земельних спорів, пов'язаних із розподілом земельної ділянки, визначенням порядку користування земельною ділянкою, встановлення її місцезнаходження і меж, накладенням меж ділянок одна на одну, помилками в площі тощо.
Як було зазначено, одним з основних принципів цивільного судочинства є диспозитивність. Відповідно до ч. 2,3 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. На виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяв позивачу у реалізації її прав, залишав позовну заяву без руху, роз'яснив можливість призначення експертизи у справі для визначення відповідності розробленої документації із землеустрою та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування та накладення земельної ділянки на нерухомий об'єкт, що належить позивачу. У розгляді справи приймав участь представник позивача адвокат Швидкий О.В., тобто позивач у повному обсязі була забезпечена правом на правову допомогу. Ні у підготовчому судовому засіданні, ні в процесі судового розгляду позивач не скористалась правом на призначення судової експертизи у даній справі. Таким чином позивач не довела належними та допустимими доказами, що рішенням Іванівської сільської ради від 10 вересня 2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 порушуються її права як власника об'єкта нерухомості, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , а тому у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частина шоста ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" установлює, що однією з підстав для відмови в проведенні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому власник не зможе одержати кадастровий номер, який є обов'язковим у разі відчуження земельної ділянки. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно розпоряджатися своєю власністю: продати, подарувати земельну ділянку або будинок чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень. Частина 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та частина 10 ст. 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" визначають, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання такої реєстрації незаконною. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть, якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) звертала увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення". Разом з тим, вимога щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 та припинення речових прав, їх обтяжень на зазначену земельну ділянку не є ефективним способом захисту права власника, про що вказав Верховний Суд також і у постанові від 19.10.2023 (справа №748/2226/22; провадження №61-10058св23). Тому в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Таким чином, у задовленні позовних вимог позивача слід відмовити у повному обсязі. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви позивачу не відшкодовуються. Враховуючи викладене, керуючись ст.3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, У Х В А Л И В :
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішеня Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10 вересня 2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025, площею 1,4155 га, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7425582800:07:000:5025 та припинення речових прав, їх обтяжень на зазначену земельну ділянку.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Іванівська сільська радаи Чернігівського району Чернігівської області, с. Іванівка Чернігівського району Чернігівської області, вул. Дружби, 33б.
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3
Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення суду виготовлено 17 липня 2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.В. Хоменко