Справа № 604/1357/23
Провадження № 2/604/27/24
09 липня 2024 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участю:
секретаря судового засідання Костів А.В.
представника позивача - адвоката Колцуняка Ю.В.
представника відповідача - адвоката Строцення Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Підволочиську Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміни розміру стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміни розміру стягнення аліментів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилаються на те, що сторони проживали у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 01.07.2014 року. 30.10.2014 року відділом РАЦС Тернопільського міського управління юстиції позивач змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ». Після розірвання шлюбу і по сьогоднішній день відповідач не виконував покладених на нього обов'язків щодо виховання та утримання спільного сина, жодних коштів на утримання дитини не давав та не цікавився його життям, звичками, інтересами, здоров'ям та умовами проживання. Результатом такого ставлення стало звернення позивача до суду із позовом про стягнення аліментів. Після розірвання шлюбу батько дитини не підтримував стосунків із ним, не виконував покладених на нього обов'язків, а позивач завжди турбувалась про сина матеріально, духовно, морально допомагала та виховувала його і продовжує виконувати покладені на неї обов'язки матері. Відповідач в усній формі повідомив, що не зможе та не бажає опікуватись сином. Відповідач впродовж багатьох років практично не спілкувався, або ж спілкування відбувалось вкрай рідко із сином, не проявляв батьківського піклування та турботи, не цікавився станом здоров'я, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. Відповідач проживає окремо, не дбає про фізичний і духовний розвиток, матеріально не підтримує посилаючись на свій неплатоспроможний стан. В результаті чого виникла заборгованість зі сплати аліментів. Крім того згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02.06.2017 року визначено стягувати із відповідача в її користь на утримання неповнолітнього сина, аліменти в розмірі 1000 грн. З моменту винесення рішення про стягнення з відповідача аліментів і до подачі позову про позбавлення батьківських прав відповідач категорично відмовлявся сплачувати аліменти у зв'язку з чим виникла заборгованість, яку відповідач вирішив погасити лише після подачі до суду позову. Окрім того, останні роки син сильно хворів на важке захворювання, яке позбавило дитину нормально ходити та багато років почувати себе повноцінною. За весь період лікування відповідач жодного разу не поцікавився станом здоров'я дитини, а витрати на лікування лягли на плечі позивача. У зв'язку з чим позивач вважає змінити спосіб стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина, тому просить позбавити відповідача батьківських прав, змінити розмір аліментів, що стягуються та стягувати з відповідача в її користь аліменти в розмірі частки всіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Представник відповідача проти позову та заявлених уточнених вимог категорично заперечив, пояснив та подав відзив, згідно яких вказав, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх обов'язків відносно сина. Пояснив, що відповідач менше бачиться із сином внаслідок існування причин які не залежать від його волі, зокрема поширення коронавірусної хвороби та відкриття збройної агресії РФ проти України, а також постійні перешкоди які штучно створює матір сина відносно таких зустрічей. Загалом матеріали справи не місять доказів неналежної поведінки батька по відношенню до сина та аморальної поведінки як такої, а також доказів того, що батько нехтував інтересами сина. Посилається на те, що за час спільного проживання батько дбав та намагався піклуватись про сина. Відповідач ніколи не відмовлявся від сина, а навпаки цікавився його життям, та часто проводив вільний час до того моменту, коли позивач почала перешкоджати побаченню із дитиною та налаштування сина вороже до нього. Поряд з цим, незважаючи на постійні перешкоди з боку позивача щодо участі у вихованні сина, часто телефонує до нього, завжди шукає зустрічі з ним, любить його та хоче спілкуватись, так як він є його єдиною дитиною. Будь-яких хуліганських дій не вчиняв, до адміністративної відповідальності не притягувався, по місцю проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, а тому відсутні будь які законні підстави для позбавлення його батьківських прав відносно свого сина. Щодо вимог позивача в частині зміни розміру стягнення аліментів відповідач не погоджується, вважає таку вимогу не обґрунтованою з огляду на те, що позивач жодним належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, які мали місце за період з часу ухвалення судом рішення про стягнення аліментів та станом на час звернення до суду з даною позовною заявою. Суду не надано належних та допустимих доказів які б свідчили про збільшення витрат позивача на утримання їхнього неповнолітнього сина. Відтак, твердження позивача з приводу того, що вона несе на утримання сина значно більші витрати є недоведеними. Поряд з цим позивач жодного разу не зверталась із позовом про стягнення додаткових витрат на утримання сина. Жодних квитанцій, чеків, які б підтверджували понесення більших витрат позивачем не надано. Крім того законодавче збільшення гарантованого розміру аліментів на утримання дитини, не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становить 1416,50 грн і не може бути підставою для ухвалення рішення про зміну встановленого судом розміру аліментів, оскільки такі гарантовані обмеження встановлені законодавством, застосовуються на стадії виконання судового рішення, а механізм застосування такої гарантії полягає в тому, що незалежно від розміру аліментів, які встановлені рішенням суду, їх фактичний розмір не може бути меншим 50 відсотків прожиткового мінімуму відповідного віку і ухвалення додаткового рішення з цього приводу не потребується. Таким чином позивач не довела доказами обставин щодо зміни матеріального або сімейного стану, їх стану здоров'я, інших обставин, які на підставі ст. 192 СК України є підставою для зміни способу стягнення аліментів. Отже зміна способу стягнення аліментів і зміна визначеного раніше розміру аліментів є різними правовими інститутами. Крім того при вирішенні вимог щодо зміни способу стягнення або розміру раніше стягнутих аліментів сторона має довести і з'ясувати як матеріальний стан сторін а також погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. Крім того поставивши питання про зміну способу стягнення раніше присуджених аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку позивачу необхідно було довести наявність у платника аліментів відповідного постійного доходу, чого зроблено не було. Також посилається на те, що тривале зростання рівня цін, що відображає зниження купівельної спроможності грошової одиниці, саме по собі не потребує звернення позивача із позовом про зміну способу/збільшення розміру аліментів, оскільки законодавством передбачено відповідний механізм індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі. У зв'язку з викладеним у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з'явились, хоча про день, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, подали заяву про розгляд справи у їх відсутності та подали висновок про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина.
Суд заслухавши доводи позивача по справі та їх представника, заперечення відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази у їх повній сукупності приходить до переконання про відмову у задоволення позовних вимог виходячи із наступних міркувань :
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.164 ч.1 Сімейного Кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позов про позбавлення батьківських прав позивачами заявлений на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного Кодексу України. Відповідно до вказаної норми права мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Як встановлено у судовому засіданні із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05 грудня 2012 року виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції батьками ОСОБА_5 є сторони по справі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 липня 2014 року шлюб між сторонами по справі - розірвано.
Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 виданого відділом ДРАЦС Тернопільського міського управління юстиції, позивач ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Згідно довідки характеристики Колодіївського старостинського округу вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 . Громадського спокою не порушував, скарг та зауважень від жителів не поступало. З довідок КНП Тернопільського обласного медичного центру соціально небезпечних захворювань ОСОБА_7 на диспансерногому обліку не перебуває, ознак психічного захворювання не виявляє, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не знаходиться.
З платіжної відомості АТ КБ Приватбанк вбачається, що відповідач ОСОБА_2 26.10.2023 року здійснив перерахунок коштів по заборгованості аліментних зобов'язань на суму 49592.00 грн.
За вказаних обставин з наданих та проаналізованих у судовому засіданні письмових доказів встановлено, що відповідач не у повній мірі виконував свої батьківські обов'язки щодо виховання та утримання дитини, мав заборгованість по сплаті аліментних зобов'язань яку на час розгляду справи погасив у повному обсязі. Разом із тим, суд бере до уваги ті обставини, що для повноцінної участі відповідача ОСОБА_2 у вихованні дитини є перешкоди, а саме не порозуміння між батьком та матір'ю, щодо визначення днів та часу побачень із дитиною, яку на час розгляду справи між ними не вирішено, що і слугує однією із підстав того, що батько не бачиться з сином.
Згідно резолютивної частини висновку органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 606 від 10.04.2024 року, враховуючи та захищаючи інтереси дитини, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 попередивши ОСОБА_2 змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на цей орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 умисно ухилявся від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини, та до нього раніше не застосовувалися будь-які заходи попередження та впливу.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В судовому засіданні позивачем та їх представником не доведено, а судом не здобуто належних та достатніх доказів доведеності прямої винної поведінки умислу ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
За вказаних обставин, суд вважає, що у задоволенні вимог позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_8 про позбавлення відповідача батьківських прав слід відмовити, попередивши відповідача ОСОБА_2 про неприпустимість порушення батьківських обов'язків та наслідки у разі їх неналежного виконання, а саме позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина.
Вирішуючи питання позовних вимог в частині зміни розміру аліментів суд виходить із наступних міркувань :
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 6) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено у судовому засіданні з пояснень сторін та наданих письмових доказів згідно рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.06.2017 року стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 26.12.2017 року в твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 21.04.2017 до досягнення дитиною повноліття.
У своїх вимогах позивач просить змінити розмір аліментів, що стягуються на підставі виконавчого листа № 607/5230/17 виданого 02.06.2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 26.12.2017 року в твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 21.04.2017 до досягнення дитиною повноліття на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.
Таким чином позивач просить змінити розмір аліментів, що стягуються і зокрема просить стягувати з відповідача аліменти у 1/4 частці від усіх видів заробітку, що являє собою зміну способу стягнення аліментів, а тому на час вирішення справи суду так і незрозуміла позиція позивача чи змінити розмір аліментів, що стягуються чи спосіб їх стягнення, оскількизміна способу стягнення аліментів і зміна визначеного раніше розміру аліментів є різними правовими інститутами. Крім того при вирішенні вимог щодо зміни способу стягнення або розміру раніше стягнутих аліментів сторона має довести і з'ясувати як матеріальний стан сторін а також погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача зводяться лише до того, що відповідач знайшов змогу погасити заборгованість по сплаті аліментів у повному обсязі.
В судовому засіданні позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища відповідача ОСОБА_2 , погіршення або поліпшення здоров'я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10,60,212,213,215,294, п. 4 ст. 295 ЦПК України, ст. ст. 150,164, 180-183, 199, 200, ч.2 ст. 166, 193 Сімейного кодексу України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміни розміру стягнення аліментів - відмовити.
Попередити відповідача ОСОБА_2 про неприпустимість порушення батьківських обов'язків та наслідки у разі їх неналежного виконання, а саме позбавлення батьківськихправпоклавши на відповіднийорган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Судові витрати фактично понесені у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, про позбавлення батьківських прав, зміни розміру стягнення аліментів, що складаються із сплаченого позивачем та документально підтвердженого судового збору в розмірі 1083,60 грн., покласти на позивача ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 17 липня 2024 року.
Суддя Підволочиського районного суду
Тернопільської області Сташків Н.Б.