15 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/13631/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024
у справі № 910/13631/23
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз»
до Адвокатського об'єднання «Правовий Альянс»
про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 782 359,20 грн,
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (повний текст складено 05.06.2024) у справі № 910/13631/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду від 26.06.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
27.06.2024 від Адвокатського об'єднання «Правовий Альянс» надійшло клопотання про відмову у прийняті касаційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги, з урахуванням поданого клопотання на відповідність вимогам ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на пп. "а", "в" "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для скаржника, а суд першої інстанції помилково визнав справу малозначною.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з ухвали Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 про відкриття провадження у справі № 910/13631/23 (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), суд дійшов висновку, що у даному випадку справа є незначної складності в розумінні п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України, а відтак відкрив провадження у справі № 910/13631/23 за правилами спрощеного позовного провадження.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст.12 ГПК України).
Отже, враховуючи зазначене вище, за висновком суду першої інстанції дана справа є малозначною справою.
Стосовно посилання скаржника на п.п. "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Зі змісту ч. 5 ст. 12 ГПК України випливає, що малозначними справами, зокрема, є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною 3 ст. 247 ГПК України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 250 ГПК України унормовано, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, при вирішенні питання про віднесення справи до категорії малозначних, суд враховує приписи ст. 247 ГПК України.
При цьому, складність судової справи є суб'єктивною підставою віднесення справи до категорії малозначних, яку суд оцінює під час розгляду відповідної справи. Водночас розглядаючи цю справу за правилами спрощеного позовного провадження та приймаючи вищевказані оскаржувані судові рішення, суд дійшов висновку про те, що такий розгляд відповідає завданням та основним засадам господарського судочинства, а її складність не потребувала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Крім того, реалізація стороною її процесуальних прав у судовому процесі не пов'язана з порядком розгляду справи та жодним чином не звужує можливості щодо їх використання відповідно до принципів господарського судочинства, а залежить лише від суб'єктивного бажання сторони щодо реалізації таких прав.
Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що справа помилково віднесена судом першої інстанції до справ незначної складності, оскільки характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, та врахування судом першої інстанції вимог ст. 247 ГПК України, не дають підстав вважати, що справа не могла бути віднесена до категорії малозначних справ з підстав незначної складності та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у пп. "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Також скаржник в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку посилається на наявність фундаментального значення для формування правозастосовчої практики, оскільки на думку скаржника реалії сьогодення судочинства України все більше зводиться до намагання сторін в судових справах покласти тягар витрат на правничу допомогу, які сторони зазнали під час судового розгляду, на свого опонента та за наслідками розділу таких витрат, в залежності від результату, можливе питання фіктивності надання послуг в межах договорів про надання правової допомоги буде поставати дедалі частіше.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З судових рішень попередніх інстанцій (тексти розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень) та з тексту касаційної скарги вбачається, що предметом позову у даній справі є розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 782 359,20 грн.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Твердження заявника, що рішення суду за наслідками розгляду цієї скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Отже наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також зазначені у касаційній скарзі обставини не свідчать про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу з огляду на таке.
Скаржник обґрунтовує виняткове значення справи для нього тим, що посилається на негативні майнові наслідки, які можуть настати для нього в разі виконання рішення судів та вливає на його майновий стан.
Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Твердження заявника касаційної скарги, що справа має виняткове значення не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Розглянувши наведені скаржником доводи в обґрунтування наявності правових підстав для розгляду цієї справи у касаційному порядку, Суд вважає їх необґрунтованими. По суті всі доводи скаржника зводяться до тлумаченням ним власного викладення обставин справи, та в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, касаційна скарга Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/13631/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 12, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 910/13631/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О.В.