11 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/8255/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Бакуліної С. В., Мамалуя О. О.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Корсака В. А., Алданової С. О., Євсікова О. О.,
від 27 березня 2024 року (повний текст складений 18 квітня 2024 року)
та касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Корсака В. А., Алданової С. О., Євсікова О. О.,
від 27 березня 2024 року (повний текст складений 18 квітня 2024 року)
та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Корсака В. А., Алданової С. О., Євсікова О. О.,
від 15 квітня 2024 року (повний текст складений 19 квітня 2024 року)
у справі за позовом ОСОБА_2
до Міністерства юстиції України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 ; 2) Тетіївське районне підприємство по будівництву "Райагробуд",
про визнання незаконним та скасування наказу
за участю представників:
від позивача: Коломієць М. О.
від відповідача: Барановська А. М.
від третьої особи на стороні позивача: не з'явилися
від третіх осіб на стороні відповідача: 1) не з'явилися
2) не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог.
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1527/5 від 01 травня 2023 року "Про задоволення скарги", яким була задоволена скарга ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року та скасовані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії: від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведені державним реєстратором Бучанської районної державної адміністрації Київської області Горенком Ігорем Анатолійовичем щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» (ідентифікаційний код: 03584680).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ:
- був прийнятий за відсутності підстав для скасування реєстраційних дій, визначених Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції у висновку від 27 березня 2023 року, який є помилковим та сформованим за результатом неповного та необ'єктивного дослідження Колегією рішення членів (учасників) Тетіївського районного підприємства по будівництву "Райагробуд", оформленого протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року. За твердженням позивача зазначене рішення повністю відповідає вимогам частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», містить усі необхідні відомості, зокрема і передбачені пунктом 7 частини першої статті 15 цього закону, статтею 105 Цивільного кодексу України, було прийняте за наявності необхідного кворуму;
- був прийнятий за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, яка була оформлена з порушенням частини четвертої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки у скарзі скаржник не зазначив передбачені цією нормою відомості, а саме: у скарзі відсутні зазначені скаржником номер телефону та / або електронна пошта, у тексті відсутні зазначені обставини, якими обґрунтовуються порушення прав скаржника;
- скаржник у скарзі оскаржував реєстраційну дію, яка не впливає на його права та обов'язки, спірним наказом відповідач задовольнив скаргу особи ( ОСОБА_1 ) за відсутності у неї порушеного права;
- суперечить абзацам 3, 4 пункту 5 та пункту 6 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, (далі по тексту Порядок № 1128), оскільки наказ був виданий за наявності підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, прямо передбаченої чинним законодавством, а саме: за наявності судового рішення про відмову позивача від позову: ухвали Тетіївського районного суду Київської області від 21 грудня 2022 року у справі № 904/875/22;
- суперечить пункту 10 Порядку № 1128, оскільки Міністерство юстиції України не виконало свого обов'язку та належним чином не повідомило зацікавлених осіб, зокрема і позивачку, про розгляд скарги ОСОБА_1 , внаслідок чого ці особи були фактично позбавлені можливості надати свої пояснення по суті скарги та захистити свої права.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
30 липня 2022 року відбулися загальні збори членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» (колективного підприємства), на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, про:
-обрання головою зборів ОСОБА_6 , секретарем зборів - ОСОБА_2 ;
- звільнення ОСОБА_1 з посади голови Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» з 01 серпня 2022 року;
- призначення ОСОБА_3 на посаду голови Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» з 02 серпня 2022 року;
- виключення зі складу членів Колективного підприємства Тетіївське підприємство по будівництву «Райагробуд» у зв'язку зі смертю 15 членів підприємства та у зв'язку із даруванням часток у статутному капіталі 25 членів підприємства, а також про включення до складу членів підприємства нових членів (учасників), затвердження нового складу учасників (засновників) Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» з відповідним перерозподілом часток між новим складом членів (учасників);
- реорганізацію Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» у Товариство з обмеженою відповідальністю «Райагробуд»;
- призначення Комісії із реорганізації Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» у складі трьох осіб: голова комісії - ОСОБА_3 , члени комісії: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
- встановлення строку для заявлення кредиторам своїх вимог до юридичної особи, яка припиняється шляхом перетворення, - два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення про перетворення юридичної особи, шляхом направлення заяв зі своїми вимогами засобами поштового зв'язку;
- затвердження статуту підприємства у новій редакції
- уповноваження голови Колективного підприємства Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» ОСОБА_3 на проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, шляхом подачі усіх необхідних для такої реєстрації документів.
ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відомостей про юридичну особу, що містяться в єдиному державному реєстрі юридичних осіб. На підставі поданих ОСОБА_3 документів щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» державний реєстратор Бучанської районної державної адміністрації Київської області Горенко Ігор Анатолійович провів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань такі реєстраційні дії:
- від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»;
- від 18 серпня 2022 №1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації».
Зазначеними реєстраційними діями до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань були внесені записи змін щодо юридичної особи Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» про склад членів, керівника, підписанта, нову редакцію статуту, кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) підприємства та внесено рішення членів підприємства про припинення юридичної особи в результаті її реорганізації шляхом перетворення.
01 вересня 2022 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року, зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № СК-2075-22, за результатами розгляду якої Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора сформувала висновок від 31 жовтня 2022 року про наявність підстав для залишення без розгляду по суті скарги ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року у зв'язку із наявною інформацією про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації.
Згідно з дорученням Міністра юстиції України Малюськи Д. Л. № 82/1/48-23 від 16 лютого 2023 року скарга ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року була повернута для повторного розгляду у зв'язку з тим, що на момент підписання наказу вже відсутнє судове провадження.
01 травня 2023 року Міністерство юстиції України видало наказ від 01 травня 2023 року № 1527/5 «Про задоволення скарги», яким задовольнило скаргу ОСОБА_1 та скасувало реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведені державним реєстратором Бучанської районної державної адміністрації Київської області Горенком Ігорем Анатолійовичем щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву (РАЙАГРОБУД) (ідентифікаційний код юридичної особи 03584680).
Наказ був прийнятий на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) від 27 березня 2023 року, в якому Колегія дійшла висновку, що оскаржувані реєстраційні дії є протиправними та підлягають скасуванню і рекомендувала задовольнити скаргу ОСОБА_1 . Висновок Колегії від 27 березня 2023 року мотивований тим що:
- державний реєстратор Горенко І. А. провів оскаржувану реєстраційну дію від 16 серпня 2022 року за відсутності документу про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному капіталі юридичної особи, за відсутності свідоцтва про смерть фізичної особи;
- державний реєстратор Горенко І. А. провів оскаржувану реєстраційну дію від 16 серпня 2022 року на підставі протоколу загальних зборов членів підприємства, з якого вбачається, що збори були неправомочними (наявна кількість голосуючих присутніх членів не відповідала необхідній кількості голосів для прийняття рішень порядку денного всупереч вимогам статуту підприємства та законодавства);
- подані державному реєстратору Горенку І. А. для проведення оскаржуваної реєстраційної дії від 18 серпня 2022 року документи суперечать частині третій статті 105 Цивільного кодексу України, частині десятій статті 17 та пункту 7 частини першої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки у протоколі загальних зборів членів підприємства, поданому державному реєстратору для проведення оскаржуваної реєстраційної дії від 18 серпня 2022 року, не зазначені реєстраційні номери облікових карток платників податків або серія та номер паспорту (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорту) голови та членів комісії з реорганізації Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» та відомості щодо порядку заявлення кредиторами своїх вимог.
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1527/5 від 01 травня 2023 року "Про задоволення скарги", яким була задоволена скарга ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року та скасовані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведені державним реєстратором Бучанської районної державної адміністрації Київської області Горенком Ігорем Анатолійовичем щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» (ідентифікаційний код: 03584680).
3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій по суті спору рішення та оскаржуваної постанови, мотиви їх ухвалення.
Господарський суд міста Києва рішенням від 13 вересня 2023 року у справі № 910/8255/23 відмовив у задоволенні позову.
Місцевий господарський суд виходив з того, що:
- Тетіївське районне підприємство по будівництву "Райагробуд" за його ознаками відповідає визначенню виробничого кооперативу, з огляду на що до спірних правовідносин слід застосувати правове регулювання, передбачене для виробничих кооперативів;
- в управлінні підприємством шляхом проведення загальних зборів мають право брати участь не тільки його засновники, але й і працівники підприємства, які приймають трудову участь у діяльності колективного підприємства. Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення членам трудового колективу повідомлень про проведення загальних зборів;
- рішення загальних зборів Тетіївського районного підприємства по будівництву (РАЙАГРОБУД) від 30 липня 2022 року прийняте з порушенням порядку скликання та проведення загальних зборів учасників товариства, за відсутності необхідного кворуму, оскільки у загальних зборах взяли участь особи, які не мали статусу працюючих співвласників;
- підстави для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації, передбачені пунктом 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», з огляду на наявність інформації про судове провадження у зв'язку зі спором між тими самими сторонами, з такого самого предмету і тієї самої підстави відсутні, оскільки як сторони, так і предмет позову у справі № 940/875/22 не є тотожними за суб'єктним складом та предметом оскарження до поданої ОСОБА_1 до Мінюсту скарги;
- твердження позивача про те, що оскаржувана реєстраційна дія не впливає на права та обов'язки ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки рішенням загальних зборів від 30 липня 2022 року були порушені саме господарські права та інтереси ОСОБА_1 як члена підприємства з правом голосу та позбавлено його права участі та права голосувати на загальних зборах;
- твердження позивача про не повідомлення відповідачем заінтересованих осіб про розгляд скарги спростовуються матеріалами справи.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 27 березня 2024 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2023 року у справі № 910/8255/23 та прийняв нове судове рішення, яким позов задовольнив: визнав незаконним та скасував наказ Міністерства юстиції України № 1527/5 від 01 травня 2023 року про задоволення скарги ОСОБА_1 від 29 серпня 2022 року та скасування реєстраційних дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації», проведені державним реєстратором Бучанської районної державної адміністрації Київської області Горенком Ігорем Анатолійовичем щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву (РАЙАГРОБУД) (ідентифікаційний код юридичної особи 03584680). Також суд стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 2 684,00 грн судового збору за подачу позову та 4 026,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції інстанцій виходив з того, що:
- спірний наказ порушує права позивачки на реалізацію правомочностей її корпоративних прав, оскільки за наказом були скасовані, зокрема реєстраційні дії щодо офіційного визнання і підтвердження державою факту набуття позивачкою частки за договорами дарування та включення її до складу членів юридичної особи,
- Мін'юст допустив порушення строку розгляду скарги, визначеного у частині п'ятій статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (не більше одного місяця з дня надходження скарги), здійснював розгляд скарги вісім місяців, що зумовило правову невизначеність у відносинах сторін, а обставини тимчасового припинення колегіального розгляду скарг у зв'язку із введенням в країні військового стану не є достатньо обґрунтованою підставою для затягування строків, оскільки згідно з офіційно розміщеним Мін'юстом повідомленням робота колегій була відновлена у липні 2022 року, тобто до дати звернення скаржника із скаргою, та відповідач не підтвердив належними засобами доказування обставин наявності у роботі колегій Мін'юсту значного навантаження;
- відповідно до пунктів 5, 8 Порядку № 1128 у Колегії були відсутні підстави для розгляду скарги ОСОБА_1 по суті та надання відповідного висновку, Колегія мала відмовити у задоволенні скарги з підстави, передбаченої пунктом 5 Порядку № 1128, оскільки на час повторного розгляду скарги існувала інформація про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору (справа № 940/875/22);
- висновок Колегії про порушення державним реєстратором положень статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є необґрунтованим, оскільки виконання державним реєстратором функції з реєстрації не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) за тим, чи містять подані йому заявником на реєстрацію документи відомості, передбачені законом, відповідальність за відповідність поданих на реєстрацію документів законодавством покладається на осіб, які подали заяву щодо проведення такої реєстрації, а обставин скасування рішення загальних зборів від 30 липня 2022 року як станом на час надання Колегією висновку, так і судового розгляду цього спору, не встановлено;
- Колегія, встановивши відсутність кворуму на зборах Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» та надаючи висновок про те, що державний реєстратор на підставі пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" мав відмовити в проведені державної реєстрації, здійснила аналіз правомірності прийняття загальними зборам рішень, тобто фактично Колегія перебрала на себе функції судової юрисдикції. Суд першої інстанції при вирішенні цього спору помилково здійснив встановлення обставин відсутності кворуму на загальних зборах Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд», оскільки предметом розгляду у цій справі є встановлення правомірності чи неправомірності прийняття Мін'юстом оспорюваного наказу; визначаючи відсутність кворуму на загальних зборах Міністерство юстиції не дослідило наявної інформації про померлих учасників та можливості врахування їх голосів при підрахунку голосів;
- висновки Колегії про подання заявником неповного пакету документів для реєстрації, зокрема, ненадання ксерокопії свідоцтва про смерть фізичної особи, є передчасними, оскільки у частині четвертій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачена альтернатива подання документів: або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи. Загальні збори прийняли рішення про виключення померлих учасників і факт їх смерті підтверджений листом Тетіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області від 20 липня 2022 року № 1106-22.7-30а; державний реєстратор не був позбавлений можливості здійснити перевірку такої інформації шляхом використання відомостей реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи;
- висновки Колегії про невідповідність поданих на реєстрацію документів вимогам частини третьої статті 105 Цивільного кодексу України, частини десятої статті 17 та пункту 7 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" були зроблені при неповному дослідженні наданих на реєстрацію документів, оскільки на першій сторінці протоколу міститься перелік осіб, які прийняли участь у зборах із зазначенням усіх необхідних відомостей, у тому числі ідентифікаційних кодів. Члени комісії з реорганізації Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» були обрані з числа присутніх учасників підприємства, а тому відсутність інформації в розділі про прийняття рішення щодо їх обрання за умови наявності її на початку протоколу надає безумовну можливість встановити ідентифікаційні коди та інші анкетні данні таких осіб; на сторінці 7 протоколу (рішення по питанню сьомому порядку денного) міститься порядок і строк заявлення кредиторських вимог.
4. Короткий зміст заяви позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
01 квітня 2024 року позивачка - ОСОБА_2 подала до Північного апеляційного господарського суду заяву, в якій просила вирішити питання про стягнення понесених нею витрат на правничу професійну допомогу, а саме: 11 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 9 100,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 15 квітня 2024 року заяву позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/8255/23 задовольнив частково: стягнув з відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявлений позивачкою до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій у цій справі у сумі 20 100,00 грн є необґрунтованим з огляду на те, що ця справа не є складною, не містить великої кількості документів, що підлягали дослідженню, в суді апеляційної інстанції не досліджувались нові обставини, а сторони підтримували свої правові позиції, які вони висловлювали при розгляді справи в суді першої інстанції, вартість послуг, визначена в актах прийому-передачі послуг є завищеною, а справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн від попередньо заявленої суми (20 100,00 грн).
5. Короткий зміст вимог касаційних скарг.
Третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у справі № 910/8255/23 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2023 року.
Відповідач - Міністерство юстиції України у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року у справі № 910/8255/23, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі № 910/8255/23 в частині позовних вимог ОСОБА_2 про скасування пунктів 3, 5 наказу Міністерства юстиції України від 01 травня 2023 року № 1527/5 «Про задоволення скарги», а у задоволенні решти позовних вимог та заяв ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
6. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.
6.1. Доводи ОСОБА_1 .
Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 послався на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
1) неправильно застосував статті 6, 15, частину четверту статті 17, статті 28, 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», пункти 5, 8, 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права подібних правовідносинах, викладені у постановах:
- від 16 березня 2023 року у справі № 910/574/22 щодо застосування пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» стосовно наявності інформації про судове провадження, як підстави для відмови в задоволенні скарги,
- від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 910/20791/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 910/14536/22 щодо обсягу повноважень Міністерства юстиції України при розгляді скарги на дії або бездіяльність державного реєстратора, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Колегія перебрала на себе функції судової юрисдикції, встановивши обставини відсутності кворуму на зборах,
- від 28 лютого 2024 року у справі № 910/14536/22, від 23 листопада 2022 року у справі № 910/20007/20 щодо надання судом правової оцінки не лише діям самого державного реєстратора в частині дотримання ним процедури проведення реєстраційної дії, але й правильності поданих документів по суті,
- від 11 червня 2018 року у справі № 911/2201/17 щодо наявності альтернативи подання документів відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»,
- від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020, від 08 червня 2021 року у справі № 806/760/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/132/18 щодо невідповідності документів вимогам, установленим законом, як підстава для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що відсутність інформації в розділі протоколу зборів про прийняття рішення щодо обрання членів комісії з реорганізації за умови наявності її на початку протоколу надає безумовну можливість встановити ідентифікаційні коди та інші анкетні дані таких осіб,
- від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21, від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020 щодо повноважень державного реєстратора при проведенні державної реєстрації, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що виконання державним реєстратором функції з реєстрації не передбачає і не наділяє його повноваженнями перевірки (контролю) за тим, чи містять подані йому заявником документи відомості, передбачені законом;
2) помилково зазначив про те, що Міністерство юстиції України, визначаючи відсутність кворуму на загальних зборах, не дослідило наявної інформації про померлих учасників та можливості врахування/неврахування їх голосів при підрахунку голосів. При цьому, скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо перегляду рішень Мін'юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції в частині можливості врахування / неврахування голосів померлих засновників (учасників) колективного підприємства при підрахунку голосів під час проведення загальних зборів;
3) не дослідив зібрані у справі докази, зокрема протокол загальних зборів № 01/22 від 30 липня 2022 року, залишив поза увагою те, що у протоколі не зазначені такі необхідні реквізити, як реєстраційні номери облікових карток платників податків або серію та номер паспорта членів комісії з реорганізації, протокол не містить підпису обраного загальними зборами секретаря загальних зборів, а підписаний іншою особою, яку на підписання протоколу збори не уповноважували, у протоколі зазначене неправильне найменування підприємства, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що державному реєстратору був наданий повний комплект документів, необхідних для вчинення реєстраційних дій.
6.2. Доводи Міністерства юстиції України.
Як на підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 27 березня 2024 року Міністерство юстиції України послалося на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
1) неправильного застосував положень статей 73, 74, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, порушив норми матеріального права, зокрема частину третю статті 105 Цивільного кодексу України, частину десяту статті 17 та пункт 7 частини першої статті 15, частину п'яту статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», пункти 5, 8 Порядку № 1128, не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, від 20 березня 2023 року у справі № 640/9782/21, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 щодо стандартів доказування та ролі суду у належному з'ясуванні всіх обставин справи;
2) не врахував висновки Верховного Суду, викладені:
- у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18 щодо процедурних порушень, які не вплинули на прийняття правильного по суті рішення,
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 щодо практичного застосування судами принципу «jura novit curia» («суд знає закон») в частині вибору нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини;
- у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 320/3339/23 щодо закриття провадження в частині оскарження позивачем пункту 3 спірного наказу, яким анульовано доступ державному реєстратору, оскільки ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Разом з цим скаржник зазначає про те, що позивачка у цій справі є неналежним позивачем в частині позовних вимог про скасування пунктів 3, 5 резолютивної частини наказу Мін'юсту від 01 травня 2023 року № 1527/5;
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 520/4005/2020 щодо повноважень державного реєстратора під час проведення державної реєстрації.
Також скаржник послався на те, що станом на момент звернення з даною касаційною скаргою відсутні висновки Верховного Суду:
- щодо застосування пункту 3 частини другої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у сукупності з пунктом 5 частини першої статті 28 цього закону, а саме: щодо обов'язку державного реєстратора перевіряти документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації, серед яких підставою для відмови у державній реєстрації визначено невідповідність поданих документів для державної реєстрації вимогам Конституції та Законів України, що свідчить про законодавче встановлення повноважень державного реєстратора під час проведення реєстраційної дії щодо перевірки (контролю) за тим, чи містять документи відомості передбачені Законом;
- щодо можливості застосування Порядку № 1128 в частині, що не суперечить статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а саме: щодо обов'язку застосування частини шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» при визначенні підстав для відмови у задоволенні скарги, як нормативно-правового акту, який має вищу юридичну силу, у зв'язку з фактичною розбіжністю між пунктом 5 Порядком № 1128, а саме: щодо підстави про відмову у задоволенні скарги, в контексті наявної інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору;
- щодо неможливості скасування наказу Мін'юсту з підстав пропущення строку розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, оскільки саме по собі незабезпечення Міністерством юстиції України своєчасного розгляду скарги не може мати безумовного висновку про протиправність прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень у своїй суті.
Як на підстави касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 15 квітня 2024 року Міністерство юстиції України послалося на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 та у пункті 6.40. постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 щодо критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу;
- не врахував обставини необґрунтованого завищення позивачкою вартості складання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивачка - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною, ухвалена з повним та всебічним з'ясуванням судом обставин справи, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. За твердженням позивачки висновки Верховного Суду, на які послався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, а питання правомірності / неправомірності виключення померлих та/або врахування голосів, на відсутність висновків Верховного Суду щодо якого послався скаржник у касаційній скарзі, не досліджується у даному спорі. Крім того, позивачка зазначає про те, що посилання скаржника на відсутність у протоколі загальних зборів відомостей, передбачених статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено на стадії касаційного провадження.
Також позивачка у відзиві на касаційну скаргу зазначила попередніх (орієнтовний) розрахунок суми її витрат на професійну правничу допомогу, яку вона очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції: 5 500,00 - 20 000,00 грн.
Позивачка - ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу Міністерства юстиції України просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції є законними, ухвалені з повним та всебічним з'ясуванням судом обставин справи, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. За твердженням позивачки:
- Міністерство юстиції України безпідставно посилається на розбіжності між частиною шостою статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та пунктом 5 Порядку № 1128, та на відсутність відповідного висновку Верховного Суду щодо цих розбіжностей, оскільки Порядок № 1128 є спеціальним підзаконним актом, що детально регламентує порядок розгляду скарг, покликаний більше чітко врегулювати порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, розширює загальні норми, які містить основний Закон 755-VI, а тому норми Закону 755-VI та Порядку №1128 ніяк не суперечать, а Порядок №1128 лише доповнює та розширює загальні норми, передбачені Законом 755-VI;
- висновки Верховного Суду, на які послалося Міністерство юстиції України у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах;
- висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у державного реєстратора повноважень здійснювати перевірку (контроль) за тим, чи містять подані йому заявником документи відомості, передбачені законом, та про покладення законодавством відповідальності за відповідність поданих на реєстрацію документів вимогам закону на осіб, які подали заяву про проведення такої реєстрації, узгоджується із судовою практикою, зокрема з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 та від 27 липня 2023 року у справі № 520/4005/2020;
- підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються пунктів 3 - 5 спірного наказу, відсутні, оскільки такі позовні вимоги не заявлялися;
- згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20, порушення Міністерство юстиції України строку розгляду скарги у сукупності з іншими підставами може оцінюватися як додаткова підстава для скасування наказів Міністерства юстиції за розглядом скарг у сфері державної реєстрації;
Також позивачка у відзиві на касаційну скаргу Міністерства юстиції України зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми її витрат на професійну правничу допомогу, яку вона очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції: 5 500,00 - 20 000,00 грн.
Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не надали.
Позиція Верховного Суду
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
8.1. Щодо постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року (по суті спору).
Верховний Суд, обговоривши доводи, викладені ОСОБА_1 та Міністерством юстиції України у касаційних скаргах та позивачкою у відзивах на касаційні скарги, дослідивши правильність застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами другою та третьою статті 3 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Відповідно до частин другої та третьої статті 17 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Спірні правовідносини у цій справі з огляду на їх суть (предмет та підстави позову) та суб'єктний склад учасників справи є правовідносинами, що виникли у сфері державної реєстрації юридичних осіб.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до частини першої, пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній станом на дату подання ОСОБА_2 позову у цій справі про визнанням незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України) рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 821/1504/17 (провадження № 11-1265апп18)).
Отже, наказ Мін'юсту як правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, може бути оскаржений, визнаний судом протиправним та скасованим за наявності одночасно двох умов: 1) такий наказ суперечить актам цивільного законодавства та 2) порушує цивільні права або інтереси. Звідси, при розгляді позову про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту про скасування реєстраційних дій судам необхідно встановити чи суперечить оскаржуваний наказ Мін'юсту актам цивільного законодавства.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 910/20007/20.
Як встановив суд апеляційної інстанції спірним у цій справі наказом Міністерства юстиції України були скасовані вчинені державним реєстратором реєстраційні дії щодо офіційного визнання і підтвердження державою факту, зокрема набуття позивачкою частки у статутному капіталі Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» за договором дарування та включення її до складу членів юридичної особи, з огляду на що дійшов обґрунтованого висновку про порушення спірним у цій справі наказом прав позивачки на реалізацію правомочностей її корпоративних прав.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі по тексту - у редакції, чинній станом на момент здійснення Міністерством юстиції України повторного розгляду скарги ОСОБА_1 у сфері державної реєстрації та на дату видачі відповідачем спірного у цій справі наказу) до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації належить, зокрема, розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України та прийняття обов'язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої та другої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає, у тому числі скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення).
Як встановили суди попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 29 серпня 2022 року, що надійшла до Міністерства 01 вересня 2022 року, в якій просив скасувати проведені державним реєстратором Горенком І. А. щодо Тетіївського районного підприємства по будівництву Райагробуд реєстраційні дії, а саме:
- від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу»;
- від 18 серпня 2022 №1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації».
Відповідно до частини шостої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
- про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
- про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
- про залишення скарги без розгляду по суті.
Згідно з частиною десятою статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 25 грудня 2015 року прийняв постанову № 1128, якою затвердив Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі по тексту - Порядок № 1128).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1128 розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Згідно з пунктом 9 Порядку під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:
1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;
2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;
3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;
4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;
5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:
1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;
2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.
За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (пункт 14 Порядку).
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтована скарга у сфері державної реєстрації, та інші обставини, які мають значення для її об'єктивного розгляду. Водночас Мін'юст чи відповідний територіальний орган при розгляді скарги на дії державного реєстратора мають повноваження здійснювати перевірку законності саме дій / бездіяльності державного реєстратора на предмет дотримання ним при вчиненні реєстраційних дій реєстраційного законодавства та не наділені повноваженнями вирішувати спір про право.
Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, Колегія Мін'юсту у своєму висновку від 27 березня 2023 року, рекомендуючи скасувати реєстраційні дії від 16 серпня 2022 року № 1003491070009000268 та від 18 серпня 2022 №1003491270011000268, зазначила про те, що протокол загальних зборів членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» від 30 липня 2022 року, який був підставою для проведення цих реєстраційних дій, суперечить вимогам Конституції та законів України, оскільки на загальних зборах зазначеного підприємства був відсутній визначений статутом кворум та загальні збори не були правомочними приймати рішення з питань порядку денного, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації.
Верховний Суд зазначає про те, що Колегія Мін'юсту, надаючи такий висновок, здійснила встановлення обставин правомочності загальних зборів членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Колегія Мін'юсту фактично здійснила аналіз правомірності прийняття загальними зборами членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» рішень, оформлених протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, на підставі якого були проведені оспорювані ОСОБА_1 до Мін'юсту реєстраційні дії. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що рішення органу управління господарського товариства у разі незгоди з його прийняттям підлягає саме судовому оскарженню. Проте, Колегія Мін'юсту фактично здійснила перевірку законності рішення органу управління господарського товариства на предмет його недійсності, що не є її повноваженнями.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що Колегія Мін'юсту, встановивши обставини відсутності кворуму на загальних зборах членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» та неправомочності цих зборів, перебрала на себе функції судової юрисдикції, здійснила вирішення спору про право за відсутності у неї таких повноважень.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції та посилається на неврахування судом апеляційної інстанції в цій частині висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21, від 11 жовтня 2023 року у справі № 910/20791/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 910/14536/22 щодо обсягу повноважень Міністерства юстиції України під час розгляду скарги на дії або бездіяльність державного реєстратора.
Однак, Верховний Суд не бере до уваги ці посилання ОСОБА_1 , оскільки у зазначених постановах Верховного Суду відсутні висновки про наявність у Міністерства юстиції України повноважень на встановлення обставин, пов'язаних зі спором про право, зокрема про правомочність загальних зборів органу управління господарського товариства, на яких були прийняті рішення, що стали підставою для вчинення реєстраційних дій. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду.
Верховний Суд також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору у цій справі помилково здійснив встановлення обставин відсутності кворуму на загальних зборах Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд», на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, оскільки предметом розгляду у цій справі є встановлення обставин правомірності чи неправомірності прийняття Мін'юстом спірного наказу, недійсність зазначеного рішення загальних зборів не є предметом спору у цій справі, обставини правомочності зазначених зборів не входить до предмету дослідження у цій справі. Верховний Суд зазначає про те, що місцевий господарський суд, встановивши обставини відсутності кворуму на загальних зборах Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд», на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, фактично вийшов за межі заявлених у цій справі предмету та підстав позову.
Як вбачається із касаційної скарги ОСОБА_1 останній не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції та посилається на те, що місцевий господарський суд відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України та пункту 9 Порядку № 1128 правильно дослідив та встановив обставини правомочності загальних зборах Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд», на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 рокую. У зв'язку з цим скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 9 Порядку, викладених у постановах від 28 лютого 2024 року у справі № 910/14536/22 та від 23 листопада 2022 року у справі № 910/20007/20.
Однак, Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 на зазначені висновки Верховного Суду, оскільки не вбачає з оскаржуваної у цій справі постанови неправильного застосування судом апеляційної інстанції пункту 9 Порядку № 1128, про що зазначалося вище по тексту цієї постанови, а також звертає увагу на те, що постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 910/14536/22 та від 23 листопада 2022 року у справі № 910/20007/20, на які послався скаржник, не містять висновків про можливість виходу судом за межі заявлених у цій справі предмету та підстав позову та надання судом оцінки фактичним обставинам справи, які з огляду на заявлені предмет та підстави позову не є предметом дослідження у справі.
Крім того, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Колегія Мін'юсту дійшла необґрунтованого висновку про порушення державним реєстратором положень пункту 5 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній станом на дату вчинення державним реєстратором оскаржуваних Сеньком В. М. до Мін'юсту реєстраційних дій) державний реєстратор: 1) приймає документи; 1-1) встановлює черговість розгляду поданих документів для державної реєстрації; 2) перевіряє наявність у Єдиному державному реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 3-1) під час проведення реєстраційних дій у випадках, передбачених цим Законом, обов'язково використовує відомості реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів; 3-2) перевіряє дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, за допомогою Єдиного реєстру довіреностей; 3-3) перевіряє використання спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладені документи, що подаються для здійснення реєстраційних дій, за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 6-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Підстави для відмови у державній реєстрації визначені у 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
За змістом пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» підставою для відмови у державній реєстрації є обставини, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України.
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється державним реєстратором на підставі поданих заявником для державної реєстрації документів або на підставі визначеного переліку судових рішень, які набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в реєстрі.
При цьому, аналіз наведених положень пункту 3 частини другої статті 6 та пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» свідчить про те, що державний реєстратор для вчинення реєстраційної дії зобов'язаний перевірити подані йому на реєстрацію документи на предмет відповідності їх вимогам Конституції та законів України, що прямо передбачено законом.
Як вбачається ОСОБА_1 та Міністерство юстиції України у касаційних скаргах обґрунтовано зазначили про наявність у державного реєстратора визначеного законом обов'язку перевіряти подані на реєстрацію документи на відповідність чинному законодавству. Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з наведеними нормами закону державний реєстратор має перевіряти на відповідність вимогам Конституції та законів України саме подані на реєстрацію документи на предмет належності їх оформлення (у відповідності до вимог закону), їх необхідності та достатності для здійснення державної реєстрації. Проте, державний реєстратор не наділений повноваженнями перевіряти відомості, що містяться в поданих на реєстрацію документах та стосуються певних юридичних фактів, які можуть спричинити спір про право, на предмет законності та правомірності таких відомостей, а також не може надавати оцінку цим відомостям.
Наведеним спростовуються доводи скаржників про наявність у державного реєстратора повноважень здійснювати перевірку на відповідність чинному законодавству усіх відомостей, що містяться у поданих на державну реєстрацію документах.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний реєстратор здійснює державну реєстрацію на підставі перевірки саме поданих на реєстрацію документів та не має повноважень перевіряти відомості, що містяться у поданих на реєстрацію документах, зокрема і відомості, що стосуються правомочності (кворуму) зборів органу управління господарського товариства приймати рішення, які підлягають державній реєстрації, оскільки зазначені відомості у разі незгоди з ними є предметом спору про право, що підлягає вирішенню безпосередньо в судовому порядку.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що виконання державним реєстратором функції з реєстрації не передбачають наявності у реєстратора повноважень здійснювати перевірку (контроль) за тим, чи містять подані на реєстрацію документи відомості, передбачені законом, а також встановивши обставини того, що рішення загальних зборів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд», оформлене протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, не було визнане недійсним ні станом на час здійснення на його підставі державної реєстрації, ні станом на час надання Колегією висновку, дійшов правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах державний реєстратор правомірно призюмував відповідність поданого йому на реєстрацію зазначеного рішення загальних зборів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» вимогам закону. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції правильно визнав необґрунтованим висновок Колегії Мін'юсту про порушення державним реєстратором положень пункту 5 частини першої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на помилковість зазначених висновків суду апеляційної інстанції та на неврахування при їх формуванні висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21 та від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020, оскільки у зазначених постановах відсутні висновки про наявність у державного реєстратора повноважень здійснювати перевірку відомостей, що містяться у поданих на реєстрацію документах та стосуються певних юридичних фактів, які можуть спричинити спір про право, на предмет їх законності та правомірності. Натомість, із зазначених постанов вбачається, що Верховний Суд опосередковано дійшов висновку про те, що державний реєстратор при вчиненні певної реєстраційної дії має перевірити надані для її здійснення документи на предмет їх необхідності та достатності відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в якій визначені переліки документів, необхідних для вчинення реєстраційних дій в залежності від виду відомостей, що підлягають реєстрації, а також на предмет правильності оформлення поданих на реєстрацію документів відповідно до вимог щодо їх оформлення, закріплених у статті 15 зазначеного закону.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що державний реєстратор здійснює державну реєстрацію на підставі перевірки вичерпного переліку поданих на реєстрацію документів та не має повноважень перевіряти відомості, що містяться у поданих на реєстрацію документах, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21 та від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020, на неврахування яких судом апеляційної інстанції, послався ОСОБА_1 у касаційній скарзі, з огляду на що його доводи в цій частині є необґрунтованими та до уваги судом касаційної інстанції не беруться.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості врахування / неврахування голосів померлих засновків (учасників) колективних підприємств при підрахунку голосів під час проведення загальних зборів. Однак, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування Верховним Судом такого висновку, оскільки зазначений висновок стосується питань порядку проведення зборів, голосування на зборах, які з огляду на визначені позивачем у цій справі предмет та підстави позову не є предметом дослідження та не підлягають вирішенню в межах цієї справи. Предметом спору у цій справі, що розглядається, є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, що обумовлює необхідність дослідження та встановлення судами обставин правомірності чи неправомірності прийняття Мін'юстом оспорюваного наказу, та не передбачає встановлення в рамках вирішення цього спору обставин, що стосуються порядку проведення зборів, голосування на зборах, кворуму зборів.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз положень пункту 10 частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", визнав помилковими також і висновки Колегії про подання заявником для державної реєстрації неповного пакету документів для реєстрації, зокрема про ненадання у складі цих документів ксерокопії свідоцтв про смерть фізичних осіб, які були членами Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд». При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у пункті 10 частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачена альтернатива подання документів: або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи. Тобто суд апеляційної інстанції на підстав аналізу зазначеної норми права дійшов правильного висновку про те, що за умовами цієї норми ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи не є виключним єдино можливим документом, що може бути поданим для державної реєстрації. Суд апеляційної інстанції також встановив, що рішення загальних зборів членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд», оформлене протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року про виключення померлих членів підприємства було прийняте на підставі листа Тетіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області від 20 липня 2022 року № 1106-22.7-30а, яким був підтверджений факт смерті членів підприємства.
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що державний реєстратор не був позбавлений можливості здійснити перевірку такої інформації шляхом використання відомостей реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Зазначений висновок суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з положеннями пункту 3-1 частини другої статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", згідно з якою державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій у випадках, передбачених цим Законом, обов'язково використовує відомості реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів.
В обґрунтування помилковості зазначених висновків суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції пункту 10 частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та неврахування судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 червня 2018 року у справі № 911/2201/17.
Верховний Суд не бере до уваги зазначені посилання скаржника, оскільки спірні правовідносини у зазначеній справі не стосувалися визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України. Предметом спору у справі № 911/2201/17 були вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та зобов'язання скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів товариства. Наведене не дає підстав вважати правовідносини у справі № 911/2201/17 подібними правовідносинам у цій справі № 910/8255/23, що розглядається, та виключає необхідність врахування висновків Верховного Суду у справі № 911/2201/17 при вирішенні спору у цій справі № 910/8255/23. Крім того, постанова Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 911/2201/17 не містить висновків щодо застосування пункту 10 частини четвертої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", на неправильне застосування якої судом апеляційної інстанції послався ОСОБА_1 у касаційній скарзі.
Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій спірний наказ в частині скасування реєстраційної дії від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 «Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації» був скасований на підставі висновку Колегії Мін'юсту про те, що подані для реєстрації цього рішення (про припинення юридичної особи шляхом її реорганізації) документи не відповідали вимогам частини третьої статті 105 Цивільного кодексу України, частини десятої статті 17 та пункту 7 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з рішенням загальних зборів членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд», оформленим протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, члени комісії з реорганізації Тетіївського підприємства по будівництву «Райагробуд» були обрані з числа присутніх учасників підприємства, на першій сторінці цього протоколу міститься перелік осіб, які прийняли участь у зборах із зазначенням усіх необхідних відомостей, у тому числі їх ідентифікаційних кодів. Встановивши ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутність інформації в розділі протоколу про прийняття рішення щодо обрання членів комісії з реорганізації за умови наявності такої інформації на початку протоколу надає безумовну можливість встановити ідентифікаційні коди та інші анкетні данні таких осіб.
Також суд апеляційної інстанції встановив, що на сьомій сторінці протоколу (рішення по питанню сьомому порядку денного) міститься порядок і строк заявлення кредиторських вимог. Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що рішення зборів членів Тетіївського районного підприємства по будівництву «Райагробуд» про припинення шляхом реорганізації, оформлене протоколом № 01/22 від 30 липня 2022 року, не містить таких відомостей та суперечить частині третій статті 105 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що висновок Колегії Мін'юсту про невідповідність поданих на реєстрацію документів вимогам частини третьої статті 105 Цивільного кодексу України, частини десятої статті 17 та пункту 7 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є помилковим, оскільки зроблений при неповному дослідженні документів, наданих для реєстрації рішення про припинення юридичної особи шляхом її реорганізації.
Наведеним спростовуються твердження скаржників ( ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України) про те, що у спірних правовідносинах подані державну реєстратору для вчинення реєстраційної дії від 18 серпня 2022 року № 1003491270011000268 документи суперечили вимогам частини третьої статті 105 Цивільного кодексу України, частини десятої статті 17 та пункту 7 частини першої статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а державний реєстратор зобов'язаний був відмовити у державній реєстрації з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 28 цього Закону.
ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає про помилковість зазначених висновків суду апеляційної інстанції, в обґрунтування чого посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статей 15, 27, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», викладених у постановах від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020, від 08 червня 2021 року у справі № 806/760/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/132/18, про те, що наявність арифметичних, орфографічних помилок у поданих на реєстрацію документах є підставою для зупинення їх розгляду, а неусунення підстав для зупинення розгляду документів є підставою для відмови у держаній реєстрації.
Однак, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини того, що подані на реєстрацію документи відповідали вимогам статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", підстави для зупинення їх розгляду були відсутні, Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника та зазначає про відсутність у суду підстав для врахування при вирішенні спору у цій справі наведених висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 листопада 2021 року у справі № 520/4005/2020, від 08 червня 2021 року у справі № 806/760/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 815/132/18.
Сенько у касаційній скарзі також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, зокрема протокол загальних зборів № 01/22 від 30 липня 2022 року, залишив поза увагою те, що у протоколі не зазначені такі необхідні реквізити, як реєстраційні номери облікових карток платників податків або серію та номер паспорта членів комісії з реорганізації, протокол не містить підпису обраного загальними зборами секретаря загальних зборів, а підписаний іншою особою, яку на підписання протоколу збори не уповноважували, у протоколі зазначене неправильне найменування підприємства, з огляду на що дійшов помилкового висновку про те, що державному реєстратору був наданий повний комплект документів, необхідних для вчинення реєстраційних дій.
Верховний Суд не бере до уваги ці доводи скаржника, оскільки зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції встановив, що Мін'юст допустив порушення строку розгляду скарги, визначеного у частині п'ятій статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (не більше одного місяця з дня надходження скарги), здійснював розгляд скарги вісім місяців, що зумовило правову невизначеність у відносинах сторін.
Міністерство юстиції України в касаційній скарзі заперечує проти зазначеного висновку суду апеляційної інстанції та посилається на те, що законодавством не встановлена така підстава для відмови у задоволенні скарги як пропуск строку її розгляду, з огляду на що просить сформувати висновки щодо неможливості скасування наказу Мін'юсту з підстав пропущення строку розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, оскільки саме по собі незабезпечення Міністерством юстиції України своєчасного розгляду скарги не може мати безумовного висновку про протиправність прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень у своїй суті.
Щодо зазначених доводів скаржника Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначивши про порушення строку розгляду скарги, фактично встановив та констатував факт допущення відповідачем такого порушення та не робив висновки про те, що зазначений факт є підставою для відмови у задоволенні скарги.
Крім того, Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року № 821/1490/17, від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 910/21303/21 дійшов висновку про те, що порушення строку розгляду скарги Колегією Мін'юсту також може у сукупності оцінюватися судом як підстава для скасування наказів Міністерства юстиції України за розглядом скарг у сфері державної реєстрації.
Наведеним спростовуються твердження Мін'юста про відсутність висновку Верховного Суду щодо неможливості скасування наказу Мін'юсту з підстав пропущення строку розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, а враховуючи те, що у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи встановив факт пропуску Мін'юстом строку розгляду скарги та надав цьому факту оцінку у сукупності з іншими обставинами у справи, що стали підставою для скасування спірного наказу, то постанова суду апеляційної інстанції в цій частині не суперечить зазначеним висновкам Верховного Суду.
Верховний Суд не бере до уваги посилання Міністерства юстиції України на висновки Верховного Суду про те, що процедурні формальні порушення не впливають на правомірність акта, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18, оскільки зазначені висновки зроблені у правовідносинах, які не стосуються сфери державної реєстрації юридичних осіб, а стосувалися визнання протиправними дій Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо внесення подання про включення об'єктів нерухомості та садиби міської до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, дій Міністерства культури України щодо включення об'єктів нерухомості та садиби міської до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та скасування пункту наказу Міністерства культури України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Отже, зазначені висновки Верховного Суду, зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, є нерелевантними для цієї справи.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у Колегії Мін'юсту станом на час повторного розгляду скарги ОСОБА_1 були відсутні підстави для її розгляду, оскільки існувала підстава, передбачена пунктами 5, 8 Порядку № 1128, для відмови у задоволенні скарги, а саме: існувала інформація про ухвалу суду у справі № 940/875/22 про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору.
Однак, Верховний Суд вважає помилковим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Стаття 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції, чинній до 22 липня 2022 року, зокрема частина шоста статті 34 цього закону, передбачала, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про: 1) відмову в задоволенні скарги; 2) задоволення (повне чи часткове) скарги.
У частині восьмій статті 34 цього закону в попередній редакції (до 22 липня 2022 року) були наведені підстави для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, до яких також була віднесена така підстава, як наявність інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін.
Такі ж підстави для відмови у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації були передбачені у пункті 5 Порядку № 1128, який був розроблений та затверджений Кабінетом Міністрів України на виконання положень частини дев'ятої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та частини дев'ятої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Отже, до 22 липня 2022 року норми статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та положення Порядку № 1128 були взаємоузгоджені між собою та не суперечили одна одній.
22 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» № 2255-ІХ від 12 травня 2022 року (далі по тексту - Закон № 2255-ІХ), яким стаття 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" була викладена в іншій редакції.
Відповідно до частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень:
- про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
- про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації);
- про залишення скарги без розгляду по суті.
У частині шостій також наведені підставі для залишення скарги без розгляду та передбачено, що Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації без розгляду по суті, якщо:
1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;
2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;
3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації;
4) скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації не порушено;
5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;
6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду.
Отже, слід зазначити, що випадок наявності інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін не передбачений статтею 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ ні підставою відмови у задоволенні скарги, ні підставою для залишення скарги без розгляду.
При цьому, як вбачається, положення Порядку № 1128, зокрема пункт 5 Порядку, не були приведені у відповідність до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ, зокрема до частини шостої статті 34 цього закону, що свідчить про наявність суперечності між пунктом 5 Порядку № 1128 та частиною шостою статті Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ в частині підстав для залишення скарги без розгляду та підстав для відмови у задоволенні скарги, про що правильно зазначило Міністерство юстиції України у касаційній скарзі.
Як вбачається станом на час повторного розгляду Колегією Мін'юсту скарги ОСОБА_1 (з дати видачі міністром доручення № 82/1/48-23 від 16 лютого 2023 року про повернення скарги на повторний розгляд по дату формування Колегією Мін'юсту висновку від 27 березня 2023 року), а також станом на дату видачі Мін'юстом спірного наказу діяв Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" саме в редакції Закону № 2255-ІХ.
Юридична сила закону як основного джерела права, а також його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, яким у відповідності до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України є Верховна Рада України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, а відтак це означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Відповідно до частин другої, сьомої статті 11 Господарського процесуального Кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Аналогічний висновок Верховного Суду щодо застосування закону як акта, який має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт, викладений у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 281/459/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 761/14626/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 910/18554/19.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", зокрема у редакції Закону № 2255-ІХ, мають вищу юридичну силу ніж відповідні норми, закріплені у Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.
Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведене, не застосував частину сьому статті 11 Господарського процесуального Кодексу України, залишив поза увагою зазначені висновки Верховного Суду, не здійснив порівняльного аналізу норм, закріплених у статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ та положень Порядку № 1128, з огляду на що помилково застосував положення Порядку № 1128 переважно перед нормами наведеної норми закону та дійшов помилкового висновку про те, що існування станом на час повторного розгляду Колегією Мін'юсту скарги ОСОБА_1 інформації про ухвалу суду у справі № 940/875/22 про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору є підставою для відмови у задоволенні скарги відповідно до пунктів 5, 8 Порядку № 1128.
Отже, станом на час розгляду Колегією Мін'юсту скарги ОСОБА_1 були відсутні передбачені нормами закону підстави для залишення її без розгляду.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що Колегія Мін'юста, здійснивши розгляд скарги ОСОБА_1 по суті, правильно керувалася нормами саме Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ, згідно з якими наявність інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору не є підставою ні для залишення скарги без розгляду, ні для відмови у задоволенні скарги.
Разом з цим, Верховний Суд зазначає про те, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у редакції Закону № 2255-ІХ та положень, закріплених у пункті 5 Порядку № 1128, за наявності правильних висновків про необґрунтованість висновків Колегії Мін'юсту щодо необхідності задоволення скарги у сфері державної реєстрації юридичних осіб, не призвели до ухвалення неправильного по суті спору рішення про задоволення позову. Однак, наведене є підставою для зміни мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в частині висновків про наявність станом на час повторного розгляду Колегією Мін'юсту скарги ОСОБА_1 підстав для відмови у задоволенні скарги, передбачених пунктами 5, 8 Порядку № 1128.
Верховний Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та пункту 5 Порядку № 1128, викладених у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 910/574/22, оскільки зазначені висновки Верховного Суду стосуються редакції Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" чинної до 22 липня 2022 року, яка не регулює спірні у цій справі № 910/8255/23, що розглядається, правовідносини. З огляду на викладене зазначені висновки Верховного Суду не є релевантними для цієї справи.
Міністерство юстиції України у касаційній скарзі також посилається на те, що позовні вимоги в частині оскарження пунктів 3, 5 спірного наказу Міністерства юстиції України не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, а є в цій частині публічно-правовим спором, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд не бере до уваги зазначені посилання скаржника, оскільки позивачка у цій справі оскаржує наказ Міністерства юстиції України № 1527/5 від 01 травня 2023 року в цілому, позовна заява не містить окремо заявлених доводів щодо недійсності пунктів 3, 5 спірного наказу Міністерства юстиції України, з огляду на що у судів попередніх інстанцій при розгляді справи були відсутні підстави для надання оцінки доводам, які не заявлялися позивачкою.
Верховний Суд не бере до уваги посилання Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2024 року у справі № 320/3339/23 щодо належності спору про скасування наказу Мін'юсті в частині анулювання доступу державному реєстратору до адміністративної юрисдикції, оскільки, як вбачається, спірні правовідносини у справі № 320/3339/23 стосувалися оскарження наказу Мін'юсту «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», тобто стосувалися державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та не стосувалися державної реєстрації юридичних осіб, не регулювалися Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Позовні вимоги у справі № 320/3339/23 були заявлені на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача та не були пов'язані із захистом корпоративних прав. Наведене свідчить про неподібність правовідносини у справі № 320/3339/23 правовідносинам у цій справі № 910/8255/23 та про нерелевантність правових висновків Верховного Суду, зроблених у справі № 320/3339/23 для цієї справи № 910/8255/23.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для закриття провадження у справі № 910/8255/23 в частині позовних вимог ОСОБА_2 про скасування пунктів 3, 5 наказу Міністерства юстиції України від 01 травня 2023 року № 1527/5 «Про задоволення скарги»,
Верховний Суд також дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині висновків про наявність станом на час повторного розгляду Колегією Мін'юсту скарги ОСОБА_1 підстав для відмови у задоволенні скарги, передбачених пунктами 5, 8 Порядку № 1128, з викладенням цієї частини мотивування постанови апеляційної інстанції в редакції цієї постанови, в решті оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
8.2. Щодо додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року (про розподіл витрат на професійну правничу допомогу).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості.
Як встановив суд апеляційної інстанції 01 квітня 2024 року позивачка - ОСОБА_2 подала до Північного апеляційного господарського суду заяву, в якій просила вирішити питання про стягнення судових витрат на правничу професійну допомогу, а саме: 11 000,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 9 100,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачка надала суду такі докази:
- договір про надання правничої допомоги № 1-008/23 від 19 травня 2023 року;
- додаток № 1 до договору;
- акт про надання послуг № 1 від 14 вересня 2023 року;
- акт про надання послуг № 2 від 29 березня 2024 року.
Дослідивши зазначені докази, суд апеляційної інстанції встановив, що 19 травня 2023 року між Адвокатським об'єднанням «Коломієць і Федоркін» (Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_2 (Клієнт) був укладений договір про надання правничої допомоги №1-008/23, за змістом якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити представництво клієнта.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору вартість послуг Адвокатського об'єднання за цим договором визначена в додатку 1 до даного договору, що є його невід'ємною частиною. Оплата послуг Адвокатського об'єднання здійснюється шляхом перерахування Клієнтом коштів на поточний рахунок Адвокатського об'єднання на підставі підписаного сторонами "Акту надання послуг". Підписання сторонами такого акту свідчить про те, що сторони дійшли згоди щодо кількості, якості та вартості наданих об'єднанням послуг повністю погоджуються із ними.
На виконання умов зазначеного договору між Адвокатським об'єднанням «Коломієць і Федоркін» (Адвокатське об'єднання) та ОСОБА_2 були підписані акти про надання послуг № 1 від 14 вересня 2023 року та № 2 від 29 березня 2024 року.
Згідно з актом про надання послуг № 1 від 14 вересня 2023 року Адвокатське об'єднання надало Клієнту ( ОСОБА_2 ) послуги на загальну суму 11 000,00 грн, з яких: 3 000,00 грн - за складання позовної заяви та відповіді на відзив та 8 000,00 грн за представництво інтересів клієнта в суді (за чотири судові засідання).
Згідно з актом про надання послуг № 2 від 29 березня 2024 року Адвокатське об'єднання надало Клієнту ( ОСОБА_2 ) послуги на загальну суму 9 100,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - за складання апеляційної скарги, 600,00 грн - за складання двох процесуальних клопотань та 6 000,00 грн за представництво інтересів клієнта в апеляційному господарському суді (за три судові засідання, що відбулися 07 лютого 2024 року, 18 березня 2024 року та 27 березня 2024 року).
Відповідач надав суду заперечення проти заяви позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлені позивачкою витрати у розмірі 11 000,00 грн та 9 100,00 грн є неспівмірними зі складністю справи та виконаними її адвокатом роботами, з часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та значенням справи для сторін, та просив відмовити у її задоволенні.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, при перевірці та дослідженні розміру понесених стороною спору заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката суд керується принципами співмірності, достовірності, пропорційності та обґрунтованості цих витрат.
У разі встановлення обставин того, що заявлений до стягнення розмір витрат не відповідає визначеним законом критеріям співмірності, суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
У розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Суд апеляційної інстанції розглянув заяву позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій та додатковою постановою від 15 квітня 2024 року у цій справі задовольнив цю заяву частково, стягнувши з відповідача на користь позивачки 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині у задоволенні заяви відмовив.
Як вбачається, суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції частково, врахував заперечення відповідача на цю заяву, частково погодився з доводами відповідача та виходив з того, що заявлений позивачкою до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій у цій справі у сумі 20 100,00 грн не відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, розумності їх розміру. Суд апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача про те, що визначена в актах про надання послуг № 1 від 14 вересня 2023 року та № 2 від 29 березня 2024 року вартість послуг правничої допомоги за складання позовної заяви, відповіді на відзив та апеляційної скарги є завищеною, оскільки справа не є складною, не містить великої кількості документів, що підлягали дослідженню, в суді апеляційної інстанції не досліджувались нові обставини, а сторони підтримували свої правові позиції, які вони висловлювали при розгляді справи в суді першої інстанції. Також суд взяв до уваги доводи відповідача про те, що згідно з актом № 2 від 29 березня 2024 року до складу витрат на правничу допомогу була помилково включена вартість за складання двох процедурних клопотань, оскільки позивачем під час апеляційного розгляду заявлялись лише клопотання про відкладення судового засідання.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про розподіл витрат позивачки на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій врахував заперечення відповідача та на підставі клопотання відповідача зменшив їх розмір до 10 000,00 грн від попередньо заявленої суми (20 100,00 грн).
Верховний Суд не бере до уваги посилання Міністерства юстиції України в касаційній скарзі на обставини необґрунтованого завищення позивачкою вартості складання позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву та апеляційної скарги, а також на безпідставне включення до складу витрат на правничу допомогу вартості складання двох процедурних клопотань згідно з актом № 2 від 29 березня 2024 року, оскільки, як вбачається, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку цим доводам відповідача та частково погодився з цими доводами. Зазначені доводи Міністерства юстиції України, що є аналогічними доводам, наведеним ним в суді апеляційної інстанції та яким апеляційний господарський суд надав належну оцінку, фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів надання позивачці її адвокатом послуг з професійної правничої допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на переоцінку цих доказів, що, враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд не бере до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 та у пункті 6.40. постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 щодо критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат керувався критеріями розподілу витрат на професійну правничу допомогу такими, як обґрунтованість, пропорційність, реальність, розумність та співмірність розміру витрат, про застосування яких суд зазначив у мотивувальній частині додаткової постанови. Суд апеляційної інстанції зменшив заявлений позивачкою до стягнення розмір її витрат на професійну правничу допомогу, керуючись саме цими критеріями.
З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції, викладені у додатковій постанові від 15 квітня 2024 року у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду щодо критеріїв розподілу витрат на професійну правничу допомогу, викладеним у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 756/2114/17 та у пункті 6.40. постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/220, на неврахування яких судом апеляційної інстанції послалося Міністерство юстиції України у касаційній скарзі.
З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції та погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що обґрунтованим, справедливим, співмірним розміром витрат позивачки на правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій є сума у розмірі 10 000,00 грн.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у Міністерства юстиції України передбачених пунктами 5, 8 Порядку № 1128 підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 у сфері державної реєстрації юридичних осіб та при формуванні зазначеного висновку неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у цій справі в частині зазначених висновків підлягає зміні з викладенням цієї частини мотивування постанови апеляційної інстанції в редакції цієї постанови. Враховуючи те, що зазначене неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права не призвело до ухвалення судом апеляційної інстанції неправильного по суті спору рішення, а в частині інших висновків мотивувальна частина постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у цій справі є правильною, та такою, що прийнята з правильним застосуванням та дотримання норм матеріального і процесуального права, то в решті оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційний господарський суд при розгляді заяви позивачки про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій, дійшов правильних висновків, а оскаржувана відповідачем додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року прийнята з дотриманням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про те, що додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року у цій справі слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що Верховний Суд за результатом розгляду касаційних скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України у справі № 910/8255/23 лише змінює мотивувальну частину оскаржуваної постанови Північного апеляційного суду від 27 березня 2024 року у цій справі в частині висновків про наявність у Міністерства юстиції України передбачених пунктами 5, 8 Порядку № 1128 підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 у сфері державної реєстрації та залишає резолютивну частину цієї постанови без змін, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.
З огляду на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на додаткове судове рішення про розподіл судових витрат сторін на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідач не сплачував судовий збір за касаційною скаргою в частині оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року у цій справі, Верховний Суд не здійснює його розподіл.
Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України заява позивачки про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом цієї справи, буде розглянута після подання позивачкою відповідних доказів розміру цих витрат протягом п'яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року та Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року та на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у справі № 910/8255/23 змінити в частині висновку про наявність у Міністерства юстиції України передбачених пунктами 5, 8 Порядку № 1128 підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 у сфері державної реєстрації юридичних осіб, виклавши цю її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
3. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 березня 2024 року у справі № 910/8255/23 залишити без змін.
4. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2024 року у справі № 910/8255/23 залишити в силі.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
О. Мамалуй