вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.07.2024м. ДніпроСправа № 904/5927/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця Гладченка Максима Романовича, м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича, м. Дніпро
про стягнення помилково сплачених коштів у розмірі 60 000,00 грн.
Фізична особа-підприємець Гладченко Максим Романович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича помилково направлені на його рахунок кошти у розмірі 60 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
28.12.2023 від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами та згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на отримання відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави підтверджується також і тим, що між ним та відповідачем не укладались господарські договори, не проводились господарські операції та не підписувались первинні бухгалтерські документи.
Позиція відповідача
Відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача та просить залишити їх без задоволення мотивуючи тим, що Грошові кошти в розмірі 60000,00 грн. за платіжним дорученням №8 від 31 січня 2022 року були перераховані Відповідачу як оплата за товар на підставі рахунку №б/н від 28 січня 2022 року. У платіжному дорученні №8 від 31 січня 2022 року Позивачем було вказано призначення платежу “Оплата за товар зг. рах. №б/н від 28.01.2022р.”. Оплата була здійснена на реквізити та у розмірі, вказаному у рахунку №б/н від 28 січня 2022 року, тобто Позивач усвідомлював, що він здійснює не помилкову оплату, а оплату за товар. Також при здійснені оплати Позивачем було чітко зазначено отримувача коштів, за товар який замовляв Позивач та реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП Карпова В.Г.
Рахунок, за яким були сплачені кошти у розмірі 60000,00 гривень, було виставлено 31 січня 2022 року, однак, Позивач звернувся з вимогою про повернення цих коштів лише 13 листопада 2023 року, на підставі чого просить узадоволені позову Фізичної особи-підприємця Гладченка Максима Романовича до Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 60 000,00 грн відмовити повністю та стягнути з Фізичної особи-підприємця Гладченка Максима Романовича на користь Фізичної особи-підприємця Карпова Володимира Григоровича судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що 31 січня 2022 року ФОП Гладченко М.Р. (позивач) на розрахунковий рахунок ФОП Карпов В.Г. (відповідач) було здійснено платіж в розмірі 60 000 грн. (шістдесят тисяч) грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 8.
Позивач стверджує, що отримання відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави підтверджується також і тим, що між ним та відповідачем не укладались господарські договори, не проводились господарські операції та не підписувались первинні бухгалтерські документи. Також, відповідно до платіжного доручення № 8 від 31.01.2022 р. було вказано призначення платежу: “Оплата за товар зг. рах № бн від 28.01.2022”, але такого рахунку від відповідача він ніколи не отримував.
З метою досудового врегулювання спору 26.09.2023 р. позивачем було направлено цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача лист-вимогу про повернення помилково сплачених коштів, але вказаний лист 12.10.2023 р. було повернуто за зворотною адресою “за закінченням встановленого терміну зберігання”, що підтверджується трекінгом відправлення.
Позивач просить стягнути з відповідача помилково сплачені кошти, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Позиція позивача базується на відсутності договірних правовідносин з відповідачем, а відтак, безпідставності (помилковості) перерахованих коштів згідно з платіжним дорученням № 8 від 31.01.2022.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Так, приписами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 року в справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 року в справі № 539/3403/17. Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року в справі № 910/16334/19.
Приписами статей 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (у редакції, чинній на дату перерахування коштів відповідачу) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Як вбачається із матеріалів справи, з рахунку позивача на користь відповідача було перераховано грошові кошти в сумі 60 000,00грн за платіжним дорученням №8 від 31 січня 2022 року були перераховані Відповідачу як оплата за товар на підставі рахунку №б/н від 28 січня 2022 року
У платіжному дорученні №8 від 31 січня 2022 року Позивачем було вказано призначення платежу “Оплата за товар зг. рах. №б/н від 28.01.2022р.”. Оплата була здійснена на реквізити та у розмірі, вказаному у рахунку №б/н від 28 січня 2022 року, тобто Позивач усвідомлював, що він здійснює не помилкову оплату, а оплату за товар. Також при здійснені оплати Позивачем було чітко зазначено отримувача коштів, за товар який замовляв Позивач та реєстраційний номер облікової картки платника податків ФОП Карпова В.Г.
Рахунок, за яким були сплачені кошти у розмірі 60000,00 гривень, було виставлено 31 січня 2022 року, однак, Позивач звернувся з вимогою про повернення цих коштів лише 13 листопада 2023 року.
Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи. Відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилучені в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (відпала згодом або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не грунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Верховний Суд у Постанові від 20.02.2024 року у справі № 904/3001/22 зазначив:
"Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість".
Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям, а саме: належності, допустимості, достовірності, достатності (вірогідності) (постанова КГС ВС від 10.06.2019 у справі №903/581/18).
На підставі доказів, які не відповідають встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України, не може бути достовірно встановлено наявність або відсутність певних обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи (постанова КГС ВС від 14.12.2018 у справі №914/809/18).
Згідно аналізу статей 1212-1215 ЦК України грошові кошти на які був здійснений помилковий переказ внаслідок рахункової помилки та відсутності добровільності на операцію переказу підлягають поверненню як безпідставно набуті грошові кошти (майно).
Процедура повернення коштів залежить від встановлення того, на якому етапі та якою з сторін операцій була допущена помилка. Незалежно від причини помилки першочерговим невідкладним етапом повернення коштів є повідомлення обслуговуючого банку чи небанківського надавача платіжних послуг про наявність помилкового переказу.
Зокрема, згідно частини третьої ст. 32 Закону України “Про платіжні послуги” надавач платіжних послуг зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти про результати.
Позивач не надав суду достатніх і допустимих доказів на підтвердження помилковості перерахування грошових коштів. Матеріали справи не містять, звернення до надавача платіжних послуг щодо вказаного платежу, тобто, відповідного звернення з боку Позивача не було надано за весь період з моменту оплати.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.
Відповідно до вищевикладеного, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд же розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача помилково сплачених коштів у розмірі 60 000,00 є не обґрунтована та такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо судового збору
Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
Щодо покладення на позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
В порушення ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не подано акту приймання-передачі наданих послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, їх розрахунок та доказів понесення позивачем таких витрат.
Положення ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачають надання детального опису саме наданих (виконаних) адвокатом послуг (робіт).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Враховуючи вище викладене, та те, що відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (детального опису виконаних робіт, платіжних доручень, квитанцій, актів приймання-передачі наданих послуг, розрахунку вартості наданих послуг тощо), вимоги відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю та не обґрунтованістю зазначених витрат.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 16/07/2024
Суддя В.Г. Бєлік