17.07.2024 року м.Дніпро Справа № 904/483/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В. (доповідач),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 (повний текст рішення складено 19.04.2024, суддя Ніколенко М.О.) у справі № 904/483/24
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови", м. Харків
про стягнення коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 116 004,84 грн,
Криворізька міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 у розмірі 116 004,84 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024, у даній справі, позов задоволено. Стягнуто з Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" (місцезнаходження: 56091, м. Харків, вул. Харківських дивізій, буд. 23-Б; ідентифікаційний код: 25866278) на користь Криворізької міської ради (місцезнаходження: 50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код: 33874388) заборгованість за користування земельною ділянкою у розмірі 116 004,84 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Релігійна організація "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Розгляд справи провести у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято без врахування специфічних фактичних обставин справи та внаслідок неправильного тлумачення норм матеріального права, у зв'язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що як вбачається, із змісту оскаржуваного рішення, суд задовольнив позовні вимоги, аргументуючи своє рішення тим, що Відповідач зберіг без достатніх правових підстав за рахунок Позивача у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 на рівні орендної плати за період з 01.01.2022 до 31.12.2023, та зобов'язаний повернути ці кошти у розмірі 116 004, 84 грн власнику земельної ділянки (Позивачу) на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Втім, як вважає відповідач, судом не було враховано, що фактичні обставини конкретно цієї справи, так і правові норми, які регулюють право користування земельними ділянками та плату за землю релігійними організаціями не містять підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України до правовідносин між Відповідачем та Позивачем.
Апелянт зазначає, що вказане підтверджується наступними нормами матеріального права.
Скаржник вказує, що відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
На думку відповідача, аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Крім того, скаржник звертає увагу, що у спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
Таким чином, як вважає апелянт, застосування положень ст. 1212 ЦК України до правовідносин між Позивачем та Відповідачем можливо у випадку наявності у Відповідача імперативного обов'язку з оплати коштів за користування земельною ділянкою.
Відповідач наполягає на тому, що в той же час, фактичні обставини справи свідчать про відсутність цієї умови.
Щодо відсутності безальтернативного обов'язку з оплати коштів за користування земельною ділянкою скаржник зазначає, що у оскаржуваному рішенні, як на правову підставу для обов'язку Відповідача по сплаті за користування земельною ділянкою суд посилається на те, що Позивач є власником земельної ділянки 1211000000:07:062:0098, а Відповідач як власник розташованої на ній нерухомості є її користувачем, тому має сплачувати плату за користування такою земельною ділянкою у формі орендної плати (п. в) ч.1 ст. 96 Земельного кодексу). У зв'язку із чим, суд першої інстанції робить висновок, що «єдино можливою назвою плати за землю для орендаря є орендна плата» Відтак розмір коштів, які підлягають стягненню розраховано на рівні орендної плати.
Апелянт зауважує, що Позивачем в рамках даної конкретної ситуації не враховано статус Відповідача, як релігійної організації, та те, що Земельним кодексом України не звужено право користування земельними ділянками таких організацій лише до орендних відносин.
Відповідач вказує, що відповідно до глави 15 «Право користування землею» Земельного кодексу України, даний кодекс визначає як користувачів земельної ділянки такі категорії осіб: орендарів (стаття 93 Земельного кодексу України); постійних користувачів (стаття 92 Земельного кодексу України).
При цьому, скаржник звертає увагу, що частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Також, як зазначено в апеляційній скарзі, відповідно до п. в) ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: - релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Апелянт відмічає, що як було відомо про це Позивачу, Відповідач є релігійною організацією, статут якої зареєстрованого у встановленому законом порядку (копія статуту надана Позивачем до позовної заяви), а земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 необхідна Відповідачу саме для будівництва та обслуговування культових та інших будівель для забезпечення своєї релігійної діяльності.
Таким чином, на думку скаржника, на відміну від більшості інших юридичних чи фізичних осіб, яким доступна лише така опція землекористування як оренда, для релігійної організації є альтернатива, а саме можливість здійснювати користування земельної ділянки не тільки на умовах оренди, а як постійний землекористувач.
Щодо плати за землю апелянт вказує, що відповідно до положення п. в) ч.1 ст. 96 Земельного кодексу, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Тобто, як вказує відповідач, земельним кодексом не зводиться плата за користування за землю лише до орендної плати, адже плата за землю може сплачуватись і у формі земельного податку.
Скаржник зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Апелянт відмічає, що податковий кодекс, як спеціальний закон, що регулює питання плати за землю, містить виключення із загального обов'язку по сплаті земельного податку. Так, пп.283.1.8 п. 283.1 ст. 283 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягають оподаткуванням земельним податком, тобто не сплачується земельний податок за земельні ділянки, надані для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку.
Відповідач наголошує, що таким чином, на відміну від інших землекористувачів, Відповідача як релігійну організацію, звільнено від сплати земельного податку, що є виключенням із загального обов'язку по платі за землю.
Скаржник вважає, що все вище викладене доводить, що статус Відповідача як релігійної організації та законодавчо встановлена правова можливість використовувати земельну ділянку не на правах оренди, а на праві постійного користування, без сплати плати за землю унеможливлює застосування до правовідносин між сторонами положень ст. 1212 ЦК України.
Адже, в даному випадку відсутні обов'язкові умови для застосування ст. 1212 ЦК України, а саме відсутній безальтернативний обов'язок у Відповідача з плати за користування земельною ділянкою саме у формі орендної плати; а отже Відповідач не зберігав у себе грошові кошті Позивача та не має обов'язку їх повернути.
Тобто, на думку апелянта, судом першої інстанції не було доведено, що Відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, оскільки не було доведено, що він був у будь-якому випадку зобов'язаний заплатити за користування землею.
Навпаки, як вказує скаржник, зазначені вище положення норм матеріального права свідчать, що релігійні організації, якою є Відповідач, НЕ є зобов'язаними сплачувати за користування земельною ділянкою саме оренду плату, адже законом встановлено можливість оформлення права користування таких організацій у формі постійного користування без сплати за землю.
Скаржник наполягає, що стягуючи із Відповідача «заборгованість за користування земельною ділянкою» у формі орендної плати, суд першої інстанції не зазначив належної правової підстави для виникнення такої заборгованості, а також не зазначив положення закону, яке вимагало б від Відповідача оформлення свого права користування землею виключно у формі договору оренди, без можливості оформлення земельної ділянки на іншій правовій підставі, як то на праві постійного користування.
Крім того, апелянтом наголошується, що всупереч позиції суду першої інстанції, який вважає, що стягненню підлягає саме орендна плата, оскільки Відповідачем не було оформлено право постійного користування земельною ділянкою, слід зауважити, що право оренди Відповідачем також не було оформлено. Адже кондикційними і є зобов'язання, які виникають до моменту оформлення власником об'єктів нерухомості права користування земельними ділянками.
Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не було враховано, що у даному випадку, сподівання Позивача на отримання орендної плати від Відповідача не підпадають під категорію «правомірне очікування», визначене усталеною практикою Європейського суду з прав людини. Адже, обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги), (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, №10741/84).
Відповідач вказує, що саме в даному конкретному випадку, правове врегулювання землекористування релігійними організаціями, та можливість користування такими організаціями земельними ділянками не тільки на умовах оренди, а й на праві постійного користування зі звільнення від плати за землю, свідчить про відсутність у Відповідача «незаконно збережених коштів Позивача у формі орендної плати», як про це заявляє Позивач.
Скаржник зазначає, що як вбачається із фактичних обставин, Позивачу було відомо про наміри отримання Відповідачем земельної ділянки 1211000000:07:062:0098, під придбаною ним нежитловою будівлею, у постійне користування для розміщення культової будівлі. Так, одразу після придбання у власність нежитлову будівлю 03 жовтня 2019 року, Відповідач звертався до Позивача із відповідними заявами від 26.03.2020 та від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під існуючою забудовою у постійне користування (копії заяв, супровідних листів, описів отримання тощо надаються).
Апелянт звертає увагу, що як вбачається із поданого до суду Позивачем рішення № 963 від 24.11.2021 Відповідачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з технічних причин, зокрема, у зв'язку із необхідністю розроблення детального плату територій (додаток 9 до позовної заяви).
Тобто, відповідач вважає, що Позивач вказаним рішенням фактично погодився з тим, що за умови надання Відповідачем додаткових документів - детального плану, земельна ділянка буде надана Відповідачу у постійне користування, як і іншим релігійним організаціям Свідків Єгови у м. Кривому Розі (приклад, рішення Позивача № 4911 від 29.07.2020 по Релігійній організації «Релігійні громада Свідків Єгови міста Кривого рогу Тернівського району Дніпропетровської області про надання земельної ділянки у постійне користування надається).
На думку скаржника, вказане свідчить про відсутність наміру у сторін на вступ у орендні договірні відносини, а навпаки свідчить про наявність наміру оформлення постійного користування земельною ділянкою, без плати за землю.
Крім того, у апеляційній скарзі наголошено, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розроблення детального плану є довготривалим процесом. Втім, у зв'язку із початком військової агресії Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану. Відповідач, з місцезнаходженням у м. Харкові, опинився в зоні ведення бойових дій (Перелік, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022). З цього часу, Відповідач як релігійна організація, вимушена вирішувати нагальні питання пов'язані із забезпечення життєдіяльності та задоволення релігійних потреб Свідків Єгови.
Як було встановлено неодноразово Європейським судом з прав людини, «особистість священнослужителів і статус культових споруд мають важливе значення для членів релігійної громади. Тому можливість користуватися будівлями як місцями для відправлення культу є важливою для участі в житті релігійної громади і, таким чином, для здійснення права сповідувати релігію (п. 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Релігійна громада Свідків Єгови Тернівського району міста Кривого Рогу проти України», Заява №21477/10, від 03.09.2019).
При цьому, Європейський суд зауважував, що стягнення податків з релігійного об'єднання, у випадках наявності невизначеності щодо застосування податкових норм, може призвести до позбавлення релігійного об'єднання коштів, які необхідні останньому для забезпечення задоволення релігійних потреб віруючих такого об'єднання (рішення у справі «Об'єднання Свідків Єгови проти Франції, заява № 8916/05 від 30.06.2011).
З огляду на значення, яке має майно для забезпечення життєдіяльності неприбуткових релігійних організації, а також на пряму законодавчу можливість оформлення такими організаціями права користування земельними ділянками у формі постійного користування, без сплати плати за землю, а не оренди, зважаючи на фактичне погодження Позивача надати Відповідачу земельну ділянку у постійне користування за умови виконання відповідних вимог, відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін статті 1212 ЦК України через відсутність імперативного обов'язку із сплати орендної плати Відповідачем, а отже відсутності «безпідставно збережених грошових коштів».
Відповідач вважає, що у даній справі немає порушення майнових прав Позивача як власника земельної ділянки на отримання плати за користування земельною ділянкою, оскільки земельний та податковий кодекси України (як розписано вище) не містять імперативного обов'язку релігійних організацій з укладання саме договору оренди та сплати орендних платежів, а надає альтернативну опцію з оформлення права постійного користування земельною ділянкою з використанням передбаченого законом звільнення від сплати земельного податку за таке користування. З чим погоджувався Позивач, надаючи право постійного користування іншим релігійним організаціям.
Також, як на підставу скасування оскаржуваного рішення суду, скаржник посилається на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Відповідач зазначає, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Заява №63566/00) від 18 липня 2006 року, § 25 заявив, що «у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції».
Апелянт вважає, що як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції всупереч гарантій п.1 ст. 6 Конвенції, не було розглянуто справу Відповідача з точки зору специфіки регулювання законодавством права користування земельними ділянками релігійними організаціями. Спосіб тлумачення судом фактичних обставин та норм права не відповідає вимогам справедливості встановленим п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Скаржник вказує, що Європейський суд з прав людини у своїх прецедентних для національних судів рішеннях неодноразово зауважував, що «право на "публічний розгляд" у пункті 1 статті 6 Конвенції обов'язково передбачає право на "усний розгляд". Якщо не існує виняткових обставин, які виправдовують відмову від слухання, право на публічний розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 передбачає право на усне слухання принаймні однієї інстанції» (п. 55, рішення у справі «Аджич проти Хорватії (№ 2), від 2 травня 2019 року, заява № 19601/16).
Також відповідач зазначає, що надалі Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважує, що «усне слухання також є можливістю для сторін обмінюватися усними доводами, важливість яких не слід недооцінювати, а суд роз'яснюватиме не тільки певні фактичні, але й правові питання у прямому спілкуванні зі сторонами... Отже, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через відсутність усного слухання у цій справі» (п. 64 - п. 67 рішення у справі «Аджич проти Хорватії (№ 2), від 2 травня 2019 року, заява № 19601/16).
Апелянт наголошує на тому, що всупереч викладеному, попри клопотання представника Відповідача, суд першої інстанції відмовив у проведенні судового засідання з повідомленням (викликом) сторін у цій справі, що призвело до формального підходу до вирішення цієї справи та ухвалення незаконного та невмотивованого рішення.
Криворізькою міською радою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу Релігійної організації «Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі №904/483/24 - без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішенням Криворізької міської ради від 24.11.2021 №963 «Про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, адміністративної послуги» заявникам, у тому числі Відповідачу, відмовлено у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ураховуючи те, що нерухоме майно належить іншій юридичній особі та відсутній затверджений детальний план території для реконструкції (реконструкція - перебудова вже введеного в експлуатацію об'єкта зі зміною його геометричних розмірів, функціонального призначення, у результаті чого змінюється його основні техніко-економічні показники, відбувається удосконалення виробництва, поліпшуються умови експлуатації) магазину (згідно з топографо-геодезичною зйомкою) під культову споруду на вул. Адмірала Головка,29а в Тернівському районі, що суперечить вимозі статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у якій встановлено, що детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації, просторової композиції та параметрів забудови й ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Позивач вказує, що з моменту прийняття рішення Криворізькою міською радою про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Адмірала Головка, 29а, Відповідач був обізнаний про необхідність надання відповідних документів задля оформлення права постійного земельною ділянкою із земель комунальної власності, які набувають, у тому числі, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Проте, як відмічає позивач, до теперішнього часу Відповідач не вжив необхідних заходів щодо належного оформлення права постійного користування та не зареєстрував це право відповідно до вимог законодавства України.
Також позивач звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній правовстановлюючий документ, яким би підтверджувалось право постійного користування Відповідачем спірною в рамках даного спору земельною ділянкою.
При цьому, позивач вважає, що статус Відповідача - релігійна організація, не є єдиною та беззаперечною обставиною, що звільняє останнього від сплати земельного податку. В даному випадку має значення саме земельна ділянка, яка повинна використовуватись виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення діяльності релігійних організацій.
У відзиві зазначається, що до позовної заяви Позивачем надано Витяг з Державного земельного кадастру від 12.01.2024 №НВ-0000065642024 на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098, в якому вказано: категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).
Позивач звертає увагу, що станом на момент звернення до суду з даним позовом Відповідач користувався земельною ділянкою понад чотири роки, при цьому не змінюючи виду використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).
Крім того, позивач зазначає, що разом з тим, заперечуючи проти заявлених позовних вимог Відповідач не надає жодних належних та допустимих доказів використання ним спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення його діяльності.
Додатково позивач відмічає, що у наданих Відповідачем супровідних листах як від 26.03.2020 та так і від 11.10.2021 вказано, що будівля буде використовуватись виключно для забезпечення діяльності Релігійної організації.
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач звертає увагу, що матеріали даної справи не містять доказів проведення реконструкції об'єкта нерухомого майна розташованого на земельній ділянці - магазину під культову споруду. А відтак вбачається відсутність на теперішній час жодних підстав задля застосування під час розгляду даного спору пп. 283.1.8., п. 283.1, ст. 283 Податкового кодексу України.
Позивач вказує, що відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Для цих цілей Податковий кодекс України (надалі-ПК України) визначає, що платою за землю є обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Крім того, позивач зазначає, що стаття 96 Земельного кодексу України також визначає імперативний обов'язок землекористувачів зі сплати земельного податку або орендної плати (пункт «в»), де: земельний податок - справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ст. 14 ПК України); орендна плата - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата) (пп. 14.1.136 ст.14 ПК України).
Отже, на думку позивача, єдино можливою назвою плати за землю для орендаря законодавець призначає «орендну плату» (незалежно від правових підстав користування землею, зокрема, наявності договору) (п.287.1. статті 287 ПК України).
Позивач вважає, що враховуючи відсутність факту оформлення Відповідачем права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098, цільове призначення вказаної ділянки та об'єкт нерухомого майна на ній розміщений (магазин) вбачається правомірність заявлення Криворізькою міською радою вимог до Релігійної організації «Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови».
Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.05.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.05.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/483/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/483/24.
15.05.2024 року матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.5 ст.12 ГПК України).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
На підставі викладеного, оскільки у даній справі ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі № 904/483/24 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розглянувши клопотання представника відповідача/скаржника про здійснення розгляду апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні такого клопотання з огляду на те, що відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024 відмовлено Релігійній організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" у розгляді апеляційної скарги Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі № 904/483/24 з повідомленням (викликом) сторін та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі № 904/483/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, за Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови", 03.10.2019 було зареєстровано право власності на одноповерхову нежитлову будівлю А-1 загальною площею 314,3 кв.м., розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а; РНОНМ: 1479196712110. Що підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.01.2024 № 361709362.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000065642024 від 12.01.2024, земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, присвоєний кадастровий номер 1211000000:07:062:0098. Площа земельної ділянки становить 0,1081 га. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
У період, зокрема, з 01.01.2022 по 31.12.2023 між Криворізькою міською радою та Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" не існувало договору оренди земельної ділянки за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а.
Рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу.
Криворізькою міською радою прийнято рішення № 506 від 26.05.2021 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу». Цим рішенням встановлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 54 (додаток 2 до рішення).
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від № 97-4-0.110,4-5115/301-23 від 06.04.2023, у 2023 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098 складала 5170758,11 грн.
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 6-28-0.222-323/2-23 від 12.01.2023, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік становить 1,15 (для земель і земельних ділянок, крім сільськогосподарських угідь).
Враховуючи вищенаведене, у 2022 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098 складала 4 496 311,40 грн. (5 170 758,11 грн. : 1,15).
Цільовим призначенням земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, є: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Що відповідає розміру ставки орендної плати 1,2% від нормативної грошової оцінки земель міста.
Криворізькою міською радою на підставі зазначеної інформації, документів та рішень Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, № 506 від 26.05.2021 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" земельною ділянкою (кадастровий номер 1211000000:07:062:0098) площею 0,1081 га, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.01.2022 по 31.12.2023.
Згідно з вказаним розрахунком, річний розмір орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 площею 0,1081 га у 2022 році становив 53 955,74 грн. (4 496 311,40 грн. х 1,2%) та у 2023 році відповідно - 62 049,10 грн. (5170758,11 грн. х 1,2%).
Позивач наполягає на тому, що за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 відповідач мав сплатити позивачу орендну плату у розмірі 116 004,84 грн.
Однак, як вказав позивач, відповідачем не було виконано свої зобов'язання, орендну плату за користування спірною земельною ділянкою позивачу не сплачено. Що і стало причиною виникнення спору.
Предметом спору є вимоги позивача про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 116 004,84 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами (чи мало місце користування відповідачем земельною ділянкою за відсутності правових підстав), які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (чи мав відповідач сплачувати орендну плату, у якому розмірі), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи були орендні платежі сплачені відповідачем у повному обсязі), які саме зобов'язання порушені боржниками, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржниками.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, за Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови", 03.10.2019 було зареєстровано право власності на одноповерхову нежитлову будівлю А-1 загальною площею 314,3 кв.м., розташовану за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а; РНОНМ: 1479196712110. Що підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.01.2024 № 361709362.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000065642024 від 12.01.2024, земельній ділянці, розташованій за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, присвоєний кадастровий номер 1211000000:07:062:0098. Площа земельної ділянки становить 0,1081 га. Категорія земель: Землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Таку правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
За таких обставин, спірна земельна ділянка площею 0,1081 га з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 сформована, як об'єкт цивільних прав (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру (наведене підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000065642024 від 12.01.2024).
За приписами частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання нежитлових приміщень, які належать Відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.
Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. А тому, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею, розташованою за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, презюмується його користування усією спірною земельною ділянкою, якщо іншого не доведено (такий самий правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Як встановлено місцевим господарським судом, у період, зокрема, з 01.01.2022 по 31.12.2023 між Криворізькою міською радою та Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" не існувало договору оренди земельної ділянки за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а.
Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Принцип платного використання землі передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України - плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Підпунктами 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Місцевий господарський суд звертає увагу на те, що відповідачем не було оформлено права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098. Відповідачем, 11.10.2021 було подано до Криворізької міської ради заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки під існуючою забудовою.
Проте, рішенням XVIII сесії VIII скликання Криворізької міської ради від 24.11.2021 № 963 було відмовлено Релігійній організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Так як відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, у період користування спірною земельною ділянкою без укладення відповідного договору оренди відповідач мав сплачувати власнику земельної ділянки - Криворізькій міській раді орендну плату.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Разом з цим, обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Зазначене підтверджується висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц, від 17.10.2018р. у справі № 922/2972/17, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі № 320/5877/17 та від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 при розгляді аналогічних спорів.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006р. визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Тобто, незалежно від наявності вини у поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Отже, Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" (набувач), в період з 01.01.2022 по 31.12.2023, за відсутності укладеного договору оренди землі, збільшено вартість власного майна за рахунок несплаченої орендної плати, яка мала бути встановлена договором оренди землі, а Криворізькою міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто має місце факт безпідставного збереження орендної плати відповідачем за рахунок Криворізької міської ради.
За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Пунктом 289.3. статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Отже, нормативно грошова оцінка земель є основною для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
У відповідності до підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування землі в Україні є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого Податковим кодексом України, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ст. 20 Закону України «Про оцінку земель»).
Пунктом 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (надалі - Порядок №1051) визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюють під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.
Згідно з додатком 41 Порядку № 1051 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативно грошову оцінку земель.
Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надають органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.
Відтак, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20.
Місцевим судом встановлено, що рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 523, яке набрало чинності 01.01.2022, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу.
У підпункті 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно належить до місцевих податків.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
За приписами підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Як зазначено у частині 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка. Крім цього, за приписами статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
З огляду на вказані приписи положень законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов'язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у вказаній справі, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.
Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, в даному випадку необхідним є з'ясування, чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, а також джерела вихідних даних для розрахунку недоотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.
Такої самої правової позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного суду під час розгляду аналогічних спорів (постанова від 09.10.2019 у справі №917/1997/17).
Криворізькою міською радою прийнято рішення № 506 від 26.05.2021 «Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу». Цим рішенням встановлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 54 (додаток 2 до рішення).
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від № 97-4-0.110,4-5115/301-23 від 06.04.2023, у 2023 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098 складала 5 170 758,11 грн.
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 6-28-0.222-323/2-23 від 12.01.2023, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок за 2022 рік становить 1,15 (для земель і земельних ділянок, крім сільськогосподарських угідь).
За таких обставин, у 2022 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098 складала 4 496 311,40 грн. (5 170 758,11 грн : 1,15).
Як було вказано вище, цільовим призначенням земельної ділянки кадастровий номер 1211000000:07:062:0098, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, є: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Що відповідає розміру ставки орендної плати 1,2% від нормативної грошової оцінки земель міста.
Таким чином, місцевим господарським судом правильно зазначено, що розмір річної орендної плати за земельні ділянки вираховується на підставі даних витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, помножених на значення ставки орендної плати, розмір якої визначається відповідним рішенням міської ради. Місячний розмір орендної плати визначається шляхом ділення річної орендної плати на 12, що відповідає кількості місяців у році.
Криворізькою міською радою складено розрахунок, щодо розміру недоотриманих доходів за фактичне користування Релігійною організацією "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" земельною ділянкою за кадастровим номером 1211000000:07:062:0098, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Головка Адмірала, буд. 29а, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування).
Відповідно до вказаного розрахунку річний розмір орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:07:062:0098 площею 0,1081 га становив:
- у 2022 році - 53 955,74 грн (4 496 311,40 грн х 1,2%);
- у 2023 році - 62 049,10 грн (5 170 758,11 грн х 1,2%).
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що за період з 01.01.2022 по 31.12.2023 відповідач мав сплатити позивачу орендну плату у розмірі 116 004,84 грн.
Відповідачем як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не надано до матеріалів справи доказів сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою кадастровий номер: 1211000000:07:062:0098 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023.
За таких обставин, судова колегія констатує, що позовна вимога про стягнення з Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" доходу, отриманого від безпідставного набутого майна у розмірі 116 004,84 грн, правомірно визнана місцевим господарським судом доведеною та обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було розглянуто справу з точки зору специфіки регулювання законодавством права користування земельними ділянками релігійними організаціями, то вони колегією суддів відхиляються, оскільки вони жодним чином не обґрунтовані.
Доводи апелянта про те, що попри клопотання представника Відповідача, суд першої інстанції відмовив у проведенні судового засідання з повідомленням (викликом) сторін у цій справі, що призвело до формального підходу до вирішення цієї справи та ухвалення незаконного та невмотивованого рішення, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, згідно ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом приписів частин 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
У даному випадку суд першої інстанції правильно визначив, що за критерієм ціни позову цю справу слід віднести до справ ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (загальний розмір вимог складає 116004,84 грн.).
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з матеріалів справи не вбачається, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.
Господарським судом правильно враховано, що доводи відповідача про те, що ця справа є специфічною та такою, котра потребує ретельного підходу до вивчення правової бази та фактичних обставин, не можуть слугувати підставою для переходу до розгляду цієї справи з викликом сторін, оскільки не впливають на повноту та всебічність встановлення обставин у цій справі.
Під час спрощеного провадження сторони мали можливість висловити свою думку, навести свої доводи та міркування з приводу обставин справи у письмовому вигляді. А суд має можливість і зобов'язаний надати оцінку таким доводам та документам, що є в справі.
Пунктом 1 частини 4 статті 250 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача може постановити ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Судова колегія виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова колегія наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за вказаний позивачем у позовній заяві період є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв'язку з чим судова колегія вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 116 004,84 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене у відповідності до норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, судова колегія висновує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги заявлені правомірно та підлягають задоволенню у обсязі, визначеному в оскаржуваному рішенні.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 19.04.2024 р. відсутні.
З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, Господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Релігійної організації "Харківська місцева релігійна громада свідків Єгови" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі № 904/483/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2024 у справі № 904/483/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв