17 липня 2024 року м. Харків Справа № 922/3217/17
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури (вх. №1555Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Прохоров С.А.), повний текст якого складено 20.11.2017 року
за позовом Релігійна громада (парафії) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви, м. Люботин
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківська єпархія Української православної церкви, м. Харків
до 1-го відповідача Харківської районної ради Харківської області м. Харків,
до 2-го відповідача - Люботинської міської ради, м. Люботин
треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Міністерство культури України, м. Київ,
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків
про визнання права власності
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі позов задоволено повністю; визнано за Релігійною громадою (парафії) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви (код юридичної особи: 24342886, адреса: 62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Садова, 31-а) право власності на будівлі та споруди Свято-Миколаївського Храму, а саме: будівлю Свято-Миколаївського Храму літ. "А-1" загальною площею 340,6 м.кв., по холодним приміщенням 29,5 м.кв., розташованого за адресою: 62433: Харківська область, м. Люботин, вул. Садова № 31-а.
Харківська обласна прокуратура з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Релігійної громади (парафії) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви про визнання права власності на будівлі та споруди Свято-Миколаївського Храму літ. "А-1" загальною площею 340,6 кв.м., по холодним приміщенням 29,5 кв.м., розташованого за адресою: 62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Садова, 31-А; здійснити перерозподіл судових витрат; судовий збір в розмірі 33 035,40 грн. стягнути з Релігійної громади (парафії) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 24342886) за таким реквізитами: отримувач Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку 820172, рахунок IBAN: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800, призначення платежу: повернення судових витрат у справі; залучити до розгляду справи Харківську обласну військову адміністрацію.
Також, апелянт просить поновити строк на подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що під час проголошення спірного рішення прокурор, Харківська обласна військова адміністрація не була присутньою та участі у розгляді справи не приймала, оскільки до участі у справі не залучалась; опрацюванням інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 18.06.2024 року № 05-25/1527, за дорученням Харківської обласної військової адміністрації встановлено, що остання не приймала участь у вказаній справі, спірне рішення не отримувала; вказаний факт свідчить про її необізнаність про спірне рішення суду та перехід права власності на пам'ятку культурної спадщини національного значення - культове майно; вказані обставини об'єктивно унеможливлювали подання апеляційної скарги у строки, передбачені ч. 1 ст. 256 ГПК України, що є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду; про постановлення оскаржуваного рішення суду прокурору стало відомо 13.06.2024 року, а саме лише після ознайомлення з матеріалами справи (докази перебувають в матеріалах справи); поновлений строк на апеляційне оскарження припадає на 23.06.2024 року, який є вихідним днем - неділя та спливає 24.06.2024 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.
26.06.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява (вх.№8618), в якій останній просить долучити до матеріалів справи докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 “Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану” встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов'язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.06.2024 року витребувано з господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3217/17; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи; вчинено інші процесуальні дії.
04.07.2024 року на адресу суду з господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи (вх.№8931).
08.07.2024 року на адресу суду від голови парафіяльної ради - Ілинич І.В. надійшли заперечення на апеляційну скаргу, з додатками, (вх.№ 9006), які долучено до матеріалів справи, в яких останній просить визнати неповажними вказані Харківською обласною прокуратурою підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17 та відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі № 922/3217/17 залишено без руху; останню зобов'язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз'яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без руху апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі № 922/3217/17, зокрема виходив з такого.
Предметом апеляційного оскарження є рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року, яким позов задоволено повністю та визнано за Релігійною громадою (парафії) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви (код юридичної особи: 24342886, адреса: 62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Садова, 31-а) право власності на будівлі та споруди Свято-Миколаївського Храму, а саме: будівлю Свято-Миколаївського Храму літ. "А-1" загальною площею 340,6 м.кв., по холодним приміщенням 29,5 м.кв., розташованого за адресою: 62433: Харківська область, м. Люботин, вул. Садова № 31-а.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою прокурор посилається на те, що держава є належним власником культових будівель і майна; державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об'єктів будь-які дії, що не суперечать закону, а тому в господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов'язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства; за таких обставин, господарським судом Харківської області при розгляді даної справи не враховано той факт, що спірне нерухоме майно, з огляду на приналежність його до пам'ятки архітектури національного значення, державної форми власності має особливий режим використання та відчуження; водночас, судом задоволені вимоги заявника, які ґрунтуються на нормах ЦК України (ст. ст. 317, 319, 328 та 392 ЦК України), який визначає загальний порядок цивільних правовідносин при переході права власності на нерухоме майно, без врахування тієї обставини, що пам'ятка архітектури національного значення не може бути передана у власність чи користування без відповідного дозволу органу державної влади у сфері охорони культурної спадщини, навіть при наявності відкритого користування спірним майном протягом тривалого часу; здійснивши оцінку в сукупності матеріалів справи та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, судом помилково до даних правовідносин не застосовано норми спеціального закону, який визначає правовий режим об'єктів культурної спадщини та яким є Закон України "Про охорону культурної спадщини" та Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
В частині доводів апеляційної скарги щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час набуття права власності на об'єкт нерухомого майна - культурної пам'ятки з державної власності; набуття Релігійною громадою (парафією) Свято-Миколаївського храму Харківської єпархії Української Православної Церкви права власності на будівлі та споруди Свято-Миколаївського Храму, а саме: будівлю Свято-Миколаївського Храму літ. "А-1" загальною площею 340,6 кв.м., по холодним приміщенням 29,5 кв.м., розташованого за адресою: 62433, Харківська область, м. Люботин, вул. Садова, 31-А на підставі рішення суду нівелює правову природу законної процедури набуття права власності на культове майно, передбаченої ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації ", ст. ст. 5, 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та дотримання прав власності, що є порушенням інтересів держави, оскільки спірне майно вибуло з власності держави поза волею власника та процедурою, передбаченою спеціальним законодавством, та без відповідного погодження.
Інтереси Харківської обласної військової адміністрації на ефективне використання державного майна та охорони культурної спадщини повністю збігаються з інтересами держави. Визнання за позивачем в судовому порядку права власності на спірні об'єкти, в обхід передбаченої законом процедури, без згоди власника та погодження відчуження Міністерством культури та інформаційної політики України, порушує інтереси держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України; бездіяльність Харківської обласної військової адміністрації полягає у невжитті заходів претензійно-позовної роботи самостійно, спрямованих на усунення порушень, у тому числі й пам'яткоохоронного законодавства; бездіяльність вказаних державних органів носить тривалий характер, а інтереси держави у спірних правовідносинах залишаються незахищеними; обласною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 11.06.2024 року письмово повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про встановлені порушення та намір звернутися до суду з апеляційною скаргою з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах; незважаючи на незаконність оскаржуваного рішення суду Харківською обласною військовою адміністрацією заходи щодо його перегляду в апеляційному порядку не вживаються, що зумовлює необхідність прокурорського втручання з метою захисту вказаних інтересів держави в особі цих органів; не оскарження судового рішення сторонами у справі не виключає можливості оскарження прокурором незаконного рішення суду при забезпеченні представницької функції прокуратури із захисту інтересів держави; звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою спрямоване на задоволення порушеного порядку правомірності набуття права власності на нерухоме майно - культову споруду - пам'ятку архітектури національного значення, що беззаперечно становить, як державний, так і суспільний інтерес.
Крім того, обґрунтовуючи доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, прокурор посилається на приписи ст. 256, ст. 261 ГПК України та зазначає, що під час проголошення спірного рішення прокурор, Харківська обласна військова адміністрація не була присутньою та участі у розгляді справи не приймала, оскільки до участі у справі не залучалась; опрацюванням інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 18.06.2024 року № 05-25/1527, за дорученням Харківської обласної військової адміністрації встановлено, що остання не приймала участь у вказаній справі, спірне рішення не отримувала; вказаний факт свідчить про її необізнаність про спірне рішення суду та перехід права власності на пам'ятку культурної спадщини національного значення - культове майно; вказані обставини об'єктивно унеможливлювали подання апеляційної скарги у строки, передбачені ч. 1 ст. 256 ГПК України, що є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду; про постановлення оскаржуваного рішення суду прокурору стало відомо 13.06.2024 року, а саме лише після ознайомлення з матеріалами справи (докази перебувають в матеріалах справи); отже поновлений строк на апеляційне оскарження припадає на 23.06.2024 року, який є вихідним днем - неділя та спливає 24.06.2024 року.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем у ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та, у визначених законом випадках, касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, зокрема, норм ГПК України.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та "права на суд", гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Відповідно до частини 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
За приписами ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Положеннями частин 2, 2 ст. 256 ГПК України визначено, що учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.
Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв'язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується, виходячи із поважності причин пропуску строку учасником справи, і лише сам факт звернення з відповідним клопотанням про поновлення строку не кореспондується з автоматичним обов'язком суду поновити цей строк.
Вирішення судом питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в розумінні приписів статей 119 та 256 ГПК України можливе саме за наявності обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, доводи якого підтверджено відповідними доказами.
Так, обґрунтовуючи клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження прокурор зазначає, що під час проголошення спірного рішення прокурор, Харківська обласна військова адміністрація не була присутньою та участі у розгляді справи не приймала, оскільки до участі у справі не залучалась; опрацюванням інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 18.06.2024 року № 05-25/1527, за дорученням Харківської обласної військової адміністрації встановлено, що остання не приймала участь у вказаній справі, спірне рішення не отримувала; вказаний факт свідчить про її необізнаність про спірне рішення суду та перехід права власності на пам'ятку культурної спадщини національного значення - культове майно; вказані обставини об'єктивно унеможливлювали подання апеляційної скарги у строки, передбачені ч. 1 ст. 256 ГПК України, що є підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду; про постановлення оскаржуваного рішення суду прокурору стало відомо 13.06.2024 року, а саме лише після ознайомлення з матеріалами справи (докази перебувають в матеріалах справи); отже поновлений строк на апеляційне оскарження припадає на 23.06.2024 року, який є вихідним днем - неділя та спливає 24.06.2024 року.
За матеріалами справи, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області у справі №922/3217/17 ухвалено 17.11.2017 року, його повний текст складено 20.11.2017 року та згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень опубліковано в реєстрі 22.11.2017 року.
Харківська обласна прокуратура, яка не брала участі в розгляді справі в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу на вказане рішення 21.06.2024 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку більше ніж 6 років.
До апеляційної скарги апелянтом додано копію листа Харківської обласної прокуратури від 20.06.2024 року на адресу Харківської обласної військової адміністрації; листа Управління Служби безпеки України в Харківській області на адресу Харківської обласної прокуратури, датованого травнем 2024 року про розгляд питання щодо оскарження рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2027 року у даній справі, тощо; клопотання Харківської обласної прокуратури від 11.06.2024 року на адресу господарського суду Харківської області про ознайомлення з матеріалами справи №922/3217/17; листа Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації на адресу Харківської обласної прокуратури від 18.06.2024 року, в якому зазначено, що Департамент культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації не звертався в судовому порядку з позовом до суду, з метою усунення порушень чинного пам'яткоохоронного законодавства.
Оцінюючи наведені апелянтом доводи та докази, надані на їх підтвердження, судом звернуто увагу на те, що оскаржуване рішення ухвалено у 2017 році, а про виявлене порушення Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації стало відомо лише 2024 року, тобто, більше ніж через 6 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Рішення господарського суду Харківської області у справі ухвалено судом 17.11.2017 року та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2017 року.
Враховуючи, що повний текст оскаржуваного рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2017 року, прокурор не довів, що не мав об'єктивної чи суб'єктивної можливості дізнатися про прийняте господарським судом Харківської області рішення у справі після оприлюднення оскаржуваного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
При цьому, прокурором не підтверджено належними доказами наявність певного порядку й строків проведення моніторингу реєстру та дотримання його прокуратурою.
У разі якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення, пропущений процесуальний строк може бути поновлено лише у разі, якщо його пропущено внаслідок виникнення обставин непереборної сили, або якщо апеляційну скаргу подано особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у справі, щодо якої суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.11.2021 року у справі № 10/5026/290/2011).
Отже, посилання апелянта на те, що опрацюванням інформації Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 18.06.2024 року № 05-25/1527, за дорученням Харківської обласної військової адміністрації встановлено, що остання не приймала участь у вказаній справі, спірне рішення не отримувала, не свідчить про доведеність апелянтом обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежними від апелянта та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного подання апеляційної скарги.
Виходячи зі змісту ч. 2, 3 ст. 256 ГПК України, клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №918/115/16, від 19.06.2018 року у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 року у справі №921/396/17-г, від 19.06.2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19).
Прокурором не доведено наявність об'єктивно непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення заявника та перешкоджали з'ясуванню наявності підстав для подання апеляційної скарги прокурором у розумний строк, оскільки бездіяльність державних органів, які виступають суб'єктами з правом розпорядження культовими об'єктами державної власності, не є підставою для поновлення строку на подання апеляційної скарги, пропущеного більше ніж 6 років.
З метою усунення зазначеного недоліку, прокурор має навести інші підстави щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження з урахуванням наведених вище обставин та надати на їх підтвердження належні докази.
Також, статтею 259 ГПК України визначено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Матеріали апеляційної скарги не містять доказів надіслання копії апеляційної скарги: Харківській єпархії Української православної церкви, м. Харків та Харківській районній раді Харківської області м. Харків, що не відповідає вимогам ст. 258 ГПК України щодо надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень ст. 42 ГПК України.
12.07.2024 року на адресу суду від апелянта надійшло клопотання (вх.№ 9253), яке долучено до матеріалів справи, в якому останній просить визнати поважними причини пропуску та поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі № 922/3217/17.
Надаючи оцінку наведеним прокурором у клопотанні іншим підставам для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України в господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.
У розумінні ст. 86 ГПК України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду від 08.04.2021 року у справі №520/7884/2020, між іншим вказано, що відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, заява №23436/03).
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Відповідно до практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та "права на суд", гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечує рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Правові висновки з цього питання також викладено і у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 року у справі № 917/663/20.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області у справі №922/3217/17 ухвалено 17.11.2017 року, його повний текст складено 20.11.2017 року та згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень опубліковано в реєстрі 22.11.2017 року; Харківська обласна прокуратура, яка не брала участі в розгляді справі в суді першої інстанції, подала апеляційну скаргу на вказане рішення 21.06.2024 року, тобто з пропуском передбаченого законом строку більше ніж 6 років; до апеляційної скарги апелянтом додано копію листа Харківської обласної прокуратури від 20.06.2024 року на адресу Харківської обласної військової адміністрації; листа Управління Служби безпеки України в Харківській області на адресу Харківської обласної прокуратури, датованого травнем 2024 року про розгляд питання щодо оскарження рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2027 року у даній справі, тощо; клопотання Харківської обласної прокуратури від 11.06.2024 року на адресу господарського суду Харківської області про ознайомлення з матеріалами справи №922/3217/17; листа Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації на адресу Харківської обласної прокуратури від 18.06.2024 року, в якому зазначено, що Департамент культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації не звертався в судовому порядку з позовом до суду, з метою усунення порушень чинного пам'яткоохоронного законодавства; оцінюючи наведені апелянтом доводи та докази, надані на їх підтвердження, суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення ухвалено у 2017 році, а про виявлене порушення Департаменту культури та туризму Харківської обласної військової адміністрації стало відомо лише 2024 року, тобто, більше ніж через 6 років; враховуючи, що повний текст оскаржуваного рішення оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2017 року, прокурор не довів, що не мав об'єктивної чи суб'єктивної можливості дізнатися про прийняте господарським судом Харківської області рішення у справі після оприлюднення оскаржуваного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень; при цьому, прокурором не підтверджено належними доказами наявність певного порядку й строків проведення моніторингу реєстру та дотримання його прокуратурою.
Наводячи інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор зазначає на таке.
Харківською обласною прокуратурою з урахуванням вимог п.п. 8.1 наказу Офісу Генерального прокурора № 389 від 21.08.2020 року "Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді" в травні 2024 року, за результатами розгляду листа Управління Служби безпеки України в Харківській області від 30.05.2024 року № 70/5/5-5864, здійснено моніторинг офіційного сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, за наслідками якого виявлено судове рішення у справі № 922/3217/17; разом з цим, зі змісту вказаного судового рішення, текст якого опубліковано в Єдиному реєстрі судових рішень, неможливо достеменно встановити наявність чи відсутність порушення інтересів держави.
У органів прокуратури з 2014 року відсутні повноваження щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів, тому раніше (до ознайомлення з матеріалами справи та отримання інформації від відповідних державних органів) прокурор не міг переконатись про наявність порушень інтересів держави та про неналежну діяльність чи бездіяльність зазначених державних органів щодо захисту таких інтересів.
Оскільки компетентний орган до моменту виявлення порушення прокурором, у тому числі і після отримання повідомлення, самостійно не звернувся до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Беручи до уваги, що Харківська обласна військова адміністрація не була залучена до вказаної справи та не приймала участь у справі, то остання дізналася про зазначене рішення суду та про можливе порушення своїх інтересів лише 11.06.2024 року (після надходження листа обласної прокуратури), а отже тільки з цього часу у останньої виникла можливість на відповідне реагування; докази обізнаності вказаного суб'єкту владних повноважень про наявність спору з приводу культового майна та прийнятого рішення суду також відсутні й в матеріалах справи.
Прокурор з дотриманням ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", надавши оцінку діяльності відповідного державного органу (Харківської обласної військової адміністрації), ознайомився з матеріалами справи в суді та остаточно з'ясувавши наявність "виключного випадку" та підстави для представництва інтересів держави в суді, в межах чинного законодавства, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з метою захисту державних інтересів та упередження вибуття з державної власності пам'ятки архітектури національного значення - культової споруди.
Про наявність оскаржуваного рішення суду прокурору стало відомо після надходження листа Управління Служби безпеки України в Харківській області, а про порушення державних інтересів прийнятим у вказаній справі рішенням - лише після ознайомлення з її матеріалами 13.06.2024 року; до 13.06.2024 року прокуратура законодавчо не мала можливості вирішити питання про наявність чи відсутність порушення інтересів держави лише з тексту рішення суду першої інстанції, оприлюдненого в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.11.2017 року.
Під час проголошення спірного рішення прокурор та Харківська обласна військова адміністрація не були присутніми та участі у розгляді справи не приймали, оскільки не були залучені в якості сторін.
В умовах війни, в спробі знищити національну ідентичність, традицію, історію та самобутність, нематеріальна культурна спадщина постає не тільки джерелом духовності, а й основою української незламності; жива спадщина, як ціннісна система, є запорукою перемоги, основою для відновлення, гарантом національної самоідентифікації, як наслідок, кожен об'єкт культурного надбання, кожна пам'ятка як національного, так і місцевого значення, потребує особливої уваги з боку держави, та належного захисту.
Разом з тим, дослідивши вказані обґрунтування прокурора, слід зазначити, що фактично апелянт посилається на такі ж саме обставини щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, що і при поданні первісного клопотання про поновлення такого строку, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху.
Зокрема, наведені прокурором інші обставини не змінюють обставин неможливості своєчасно дізнатись про наявність оскаржуваного рішення, враховуючи специфіку оскарження прокурором судового рішення, виявленого відповідно до даних як Єдиного державного реєстру судових рішень, так і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В той же час, враховуючи, що прокурор не є стороною у справі, з метою вчасного реагування, прокурор не був позбавлений можливості своєчасно здійснювати моніторинг реєстрів, оскільки це прямо впливає на обґрунтованість причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Тобто, доводи про поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та такими, що не залежали від особи і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та звернення до суду апеляційної інстанції у строк, встановлений положеннями ГПК України.
Враховуючи викладене, слід зазначити, що прокурор не обґрунтував поважність причин, які перешкоджали своєчасно здійснити моніторинг та виявити як у Єдиному державному реєстрі судових рішень, так і в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно оскаржуване рішення суду першої інстанції від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17.
Згідно з ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, ГПК України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних доказів.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено досягненням юридичної визначеності та обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених певних процесуальних дій і стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Однак, з приписів ч. 2 ст. 261 ГПК України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного правового аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Виходячи з наведеного, не участь у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку і така особа повинна довести поважність причин пропуску процесуального строку.
Колегія суддів також враховує, що у рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.1998 зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".
Так, існування процесуальних строків на оскарження судових рішень зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінуванням поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.
Важливість існування та дотримання строків звернення з апеляційною скаргою також зумовлено і такими обставинами.
Разом з цим, колегія суддів враховує правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 18.07.2024 року у справі №917/399/18, де суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 року у справі № 917/399/18 про відмову у відкритті апеляційного провадження, з таких підстав:
“Апеляційний суд розглянувши подане клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження судового рішення у цій справі, прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, визнавши викладені скаржником причини поновлення строку неповажними з огляду на те, що скаржник не зазначив, з яких підстав останній не мав змоги звернутись з відповідною апеляційною скаргою в двадцятиденний строк з дня коли йому стало відомо про існування такого рішення, тобто з 15.12.2022, та чому саме апеляційну скаргу ним подано до суду лише 24.03.2023, тобто більше ніж через три місяці після встановлення факту існування судового рішення, що наразі оскаржується прокурором.
В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції встановив наявність підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження (пункт 4 частини першої статті 261 ГПК України), оскільки прокурор не був позбавлений можливості своєчасно здійснювати моніторинг реєстрів, оскільки це прямо впливає на обґрунтованість причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Зокрема, наведені прокурором інші обставини не змінюють обставин неможливості своєчасно дізнатись про наявність оскаржуваного рішення, враховуючи специфіку оскарження прокурором судового рішення, виявленого відповідно до даних як Єдиного державного реєстру судових рішень, так і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отже не свідчать про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та такими, що не залежали від особи і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та звернення до суду апеляційної інстанції у строк, встановлений положеннями ГПК України.
Зазначена підстава не стосується того, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги, а є самостійною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження. Вказаний висновок суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі № 925/1600/16 (аналогічні правові висновки наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 910/12257/13 та від 16.06.2021 у справі № 910/15988/16 з подібними процесуальними правовідносинами).
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”, Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
При цьому скаржником як у клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, так і у касаційній скарзі не обґрунтовано наявності обставин, що об'єктивно перешкоджали своєчасному поданню апеляційної скарги у цій справі.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд керувався частиною четвертою статті 260 ГПК України, відповідно до якої, якщо заяву про поновлення строку апеляційного оскарження не буде подано особою в зазначений строк або вказані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, щодо недоведеності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження та відсутність обставин, які об'єктивно унеможливили звернення скаржника з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.08.2018 у справі № 917/399/18, оскільки можливість такого звернення залежала виключно від волевиявлення самого скаржника та належного використання ним своїх прав, визначених нормами ГПК України.”
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі “Рябих проти Росії” (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі “Пономарьов проти України” (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).
В той же час, з огляду на встановлені у справі обставини, слід зазначити, що заявник не обґрунтував поважність причин пропуску строку на оскарження судового рішення першої інстанції у такий значний термін, а також не довів обставин, які унеможливили дізнатись про прийняте судове рішення раніше, ніж подано апеляційну скаргу, а тому не має підстав визнавати поважними наведені прокурором причини тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17, з підстав, наведених апелянтом у повторно поданому до суду клопотанні.
Відповідно до ч.4 ст.260 ГПК України, якщо заяву про поновлення строку не буде подано особою у встановлений судом строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи, що прокурором в клопотанні, поданому на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від 08.07.2024 року, не вказано поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, слід відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись ст.ст.260, 261 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.11.2017 року у справі №922/3217/17.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та https://eag.court.gov.ua/sud4875/.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя О.В. Плахов